Просвітництво 2

20

описуючи асоціації по причинно-наслідковій: залежності, Юм виходить з того, що схема «А є причина, а В -еі наслідок»уже виникла як узагалі, так і стосовно до кожного з майбутніх конкретних випадків і діє в якості «готової ланки»механізму цієї асоціації.

Навчання про асоціації руйнувало логічне трактування розумових процесів, вилучало з мислення його логічну основу. Таку ж роль у теорії пізнання Юма виконує так називана репрезентативна концепція: абстрагування й узагальнення. Юм запозичав її в Берклі і включив у свою асоціативну схему. Але це включення було зв'язано з внесенням у дану концепцію декількох змін. Саме по собі репрезентативне розуміння абстрагування полягало в наступному. Існування загальних понять заперечується, і їхню функцію виконує почуттєвий образ уявленн--представлення одного з одиничних предметів. Слідом за Берклі Юм часто зневажає відмінністю понять від представлень (ітадез) , а загального -від одиничного. Якої ж зміни вніс Юм у цю теорію відповідно до якої «деякі ідеї є особливими по своїй природі, але, представительствуя, вони спільні» (1, т.1, стор. 112) ?

По-перше, вихідний клас схожих один на одного речей, з якого потім витягається репрезентант, утвориться, згідно Юму, стихійно, під впливом асоціацій по подібності. По- друге, на відміну від Берклі Юм вважає, що почуттєвий образ бере на себе роль репрезентанта (представника всіх членів даного класу речей) тимчасово, а потім передає її слову, яким цей образ позначається.

Асоціативний спосіб утворення почуттєвих репрезентантів зм'якшує сугубо індивідуальний їхній характер, яким вони відрізнялися в Берклі. При утворенні репрезентанта через асоціації неповторні ознаки одиничного почуттєвого образа як би стираються й ідея, що відволікається, звільняється від особливостей окремих вражень. Загальне починає переглядати крізь одиничного репрезентанта як «сторона»всіх образів, ассоціюємих за принципом їхньої приблизної подібності один з одниМонтескє Якщо в Берклі абстрактна ідея є реальний індивідуальний «предмет» (комплекс відчуттів) , то в Юма вона відволікається від індивідуальності тією ж мірою, у якій асоціації спираються не на тотожність, але саме на відносність цієї тотожності, тобто на розходження між ассоциируемьлми ідеями: адже асоціювання абсолютне тотожних ідей не дає нічого, крім нікому не потрібних тавтологій. При цьому виправленні репрезентативна концепція абстрагування приходить у відповідність з фактами художнього мислення, у якому образний приклад, якщо він удало підібраний, заміняє масу загальних описів і навіть більш ефективний.

Ті ідеї, яким Юм додає статус загальних, виявляються як би усіченими приватними ідеями, що зберігають у числі своїх ознак тільки ті, що маються й в інших приватних ідей даного класу. Такі усічені приватні ідеї являють собою напівузагальнений, неясний поняття^образ-поняття, ясність якому додає з'єднується з ним, знов-таки по асоціації, слово.

Про існування субстанції.

Вирішуючи загальну проблему субстанції, Юм зайняв таку позицію: «неможливо довести ни існування, ні не існування матерії», тобто зайняв агностичні позиції. Така ж його формула й у відношенні субстанціонального «вищого духу», тобто бога, хоча в практичному житті Юм був атеїстоМонтескє Подібної агностичної позиції випливало очікувати від нього й у відношенні існування людських душ, але в цьому питанні Юм більш категоричний і зовсім відкидає погляд Берклі. Він переконаний, що ніяких душ — субстанцій немає.

Юм заперечує існування «Я»як субстракта актів сприйняття і затверджує, що те, що називають індивідуальною душею -субстанцією, є « чизв'язування пучок (Ьисіїе ог соїіес^іоп) різних сприйнять, що випливають Друг за другом з незбагненною швидкістю і знаходяться в постійному плині» (1, т. 1, стор. 367) .

Юм більш широко, чим Берклі, розглядає питання існування субстанції. По-іншому, чим його попередник, він розуміє і джерело виникнення переконаності людей в існування матеріальної субстанції. Берклі бачив причину появи в людей ілюзорної, на його думку, віри в те, що матеріальна субстанція існує, у фактах взаємозв'язку і яскравості визначеного роду відчуттів. їхній взаємозв'язок передбачався при цьому безупинній у часі, оскільки наявність розривів у послідовності відчуттів дану ілюзію послабляє. Інакше дивиться на це питання Юм: перерви в сприйняттях, навпаки, виявляються, на його думху, джерелом віри в буття субстанціальної їхньої основи, якщо після перерв ті ж самі сприйняття з'являються знову і знову. Для Берклі проблема субстанції, зводилася до того, щоб якось витлумачити стійке співіснування явищ, а для Юма це насамперед проблема тлумачення зв'язку явищ один з одним у тимчасовій їхній послідовності. Тому, по Берклі, переконанню в існуванні матеріальної субстанції заважає наявність самих тимчасових перерв у відчуттях, а по Юму, перешкодою цьому переконанню виявляються зміни в характері взаємозалежних один з одним сприйнять, тобто зміни в «наборі»їхніх сполучень.

Це значить, що Юм у даній проблемі переносить центр ваги на питання про заподіяння наших вражень. Так, наприклад, міркує він, одержуючи враження лампи, що коштує на столі і час від часу мною запалюваної, я думаю на підставі цього, що існує даний матеріальний об'єкт за назвою «лампа». Отже, дозвіл проблеми субстанції залежить, з погляду Юма, від