Партії партійні системи країн світу

План.

1. Партія – основний елемент партійної системи.

¨ СУТНІСТЬ ;

¨ КЛАСИФІКАЦІЯ ;

¨ ОСНОВНІ ФУНКЦІІ.

2. Партійна система / теоритичні дані.

¨ ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ВИЗНАЧЕННЯ ;

¨ ОСНОВНА КЛАСИФІКАЦІЯ ;

¨ ЗАГАЛЬНА ТИПОЛОГІЗАЦІЯ.

3. Партійни системи стран сучасного світу. Їх найсуттєвиши проблеми.

¨ ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА В ДВОХПАРТІЙНІЙ СИСТЕМІ ІТАЛІЇ періоду 40-90 років

¨ НЕДОЛІКИ БАГАТОПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ БРАЗИЛІЇ

¨ ПРОБЛЕМИ ДИКТАТОРСТВА В ПАРТІЙНІЙ СИСТЕМІ НІМЕЧЧИНИ

Політичні партії, як основний елемент партійної системи. Суть, функціїї, типологізація.

Одним із головних інститутів політичної системи є партії. Як суб”єкти формування владних відносин вони великою мірою визначають характер і спрямування політичного процесу, стратегію і тактику боротьби за владу, політичну стабільність суспільства. Розвиток політичних партій, їх громадянський статус і характер взаємодії з державою, ієрархія цих інститутів – найбільш істотні критерії оцінки природи існуючого в країні політичного режиму. Це специфічний інститут політичної системи, його функції тільки політичні.

Якогось загального універсального визначення політичних партій як специфічних організацій не існує. І це не випадково. Дають про себе знати різноманітність вияву функцій партій{залежно від суспільно-політичного устрок країни), неоднакова їх раіь у політичному житті народів різні засади виникнення та ін.

Деякі політологи розглядають партії як групи людей, об'єднаних спільною ідеологією, або такі, що діють на основі спільної програми. Інші звертають увагу на організацію як основну рису партії. Тобто вважається, що соціальний склад, ідеологічна доктрина — не найсуттєвіше. Насамперед партія — це своєрідний інститут, визначальною рисою якого є особлива структура і організація (М. Дюверже). Б. Констан визначав політичну партію як об'єднання людей, що визнають одну і ту ж партійну програму. М. Вебер вбачав у політичних партіях громадські організації, які спираються на добровільне прийняття членів, що ставлять своєю метою завоювання влади для свого керівництва і забезпечення активним членам певних вигод (духовних і матеріальних) чи особистих привілеїв або того й іншого водночас. Багато політологів виходять з того, що визначальним фактором діяльності політичних партій є їхня виборча функція — проведення виборів, вплив на електорат з метою завоювання державної влади.

Кожне із наведених визначень віддзеркалює щось істотне в політичних партіях як багатопланових явищах. З позицій політології найбільш суттєвим є визначення партії як суб'єкта політичного життя, з'ясування її місця в формуванні політичної системи і владних відносин.

Щодо цього можна вважати обгрунтованим висновок Е. Вятра, який розглядає політичну партію як особливу інституціоналізовану форму політичних рухів. Під останніми розуміються суспільні сили, що прагнуть змінити існуючі умови або закріпити їх шляхом впливу на уряд. Партія — це такий політичний рух, який має високий ступінь організації та намагається реалізувати свої цілі шляхом боротьби за владу і програмне не обмежується впливом на спосіб її здійснення.

Отже, сучасна політична партія — це спільність людей, об'єднаних ідеологічно та організаційно з метою завоювання (в результаті виборів або іншими шляхами), утримання і використання державної влади для реалізації інтересів тих чи інших соціальних груп, верств, етнічних та інших спільностей. Для цього партія повинна стати правлячою, тобто зайняти в політичній системі становище, яке дає змогу визначати політику держави.

Сучасним політичним партіям передували їх прообрази — протопартії. Існує думка, що партії виникли тоді, коли з'яви­лася політика, тобто в рабовласницькому суспільстві. З ро­звитком рабовласницьких відносин, поглибленням соціальної диференціації суспільства, в тому числі й самого панівного класу, вже було недостатньо державних політичних структур для здійснення влади. Виникали громадські організації як форма політичної діяльності груп панівного класу, що протиборству­вали між собою, а також трудящих мас, які боролися проти нього. Виникали та діяли партії в епоху середньовіччя. Так, у середньовічній Італії ХП—XV ст. між собою ворогували гвельфи (прибічники світської влади папи римського) та гібеліни (при* бічними сильної королівської влади). В цілому партії античного світу і європейського середньовіччя найчастіше були тимчасо­вими об'єднаннями для підтримки певних знатних осіб, сімей — клієнтелами. Суперництво політичних груп, об'єднаних навко­ло впливових сімей або популярних лідерів, упродовж бага­тьох віків було суттєвою ознакою політичної історії. Особливо­го імпульсу розвиткові партій надали буржуазні революції в Англії, Франції та інших європейських країнах.

У Європі в другій половині XIX ст. виникли партії сучас­ного типу, що діяли в масовому середовищі. Виникненню масо­вих партій сприяли два основні чинники: розширення вибор­чих прав і розвиток робітничого руху. Масові політичні партії як інститут європейської культури поступово поширились і закріпилися в культурах країн і народів інших континентів. Партії як соціальний феномен постійно