Росія - партнер у військово технічному співробітництві чи конкурент на світовому ринку озброєння

Курсова робота на тему

„РОСІЯ - ПАРТНЕР У ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНОМУ

СПІВРОБІТНИЦТВІ, ЧИ КОНКУРЕНТ НА

СВІТОВОМУ РИНКУ ОЗБРОЄННЯ?”

1. Місце Росії на світовому ринку озброєння

Зрушення, що відбулися у сфері міждержавних відносин після розпаду СРСР та припинення "холодної війни", поставили Росію перед необхідністю переосмислення та перебудови її військово-політичної та військово-економічної стратегії. Це стосується не тільки організаційних форм військово-технічного співробітництва із зарубіжними країнами в цілому, а й такого важливого елементу, як міжнародна торгівля озброєнням та військовою технікою. Які ж тенденції і фактори вплинули на пошук нових організаційних форм? Окреслимо найголовніші [8].

1. Починаючи з другої половини 80-х років спостерігається стійке зниження обсягів світових поставок озброєння. У 1989 р. його було реалізовано на 38,2 млрд дол. США, що у 1,2 раза менше, ніж у 1987 р. В 1989-1992 рр. вартісний показник ще удвоє зменшився, склавши 18,4 млрд дол. США, тобто за період з 1987-го по 1992 р. він знизився більш ніж у 2,5 раза.

Скорочення військових поставок пояснюється багатьма причинами. По-перше, погіршенням економічного становища багатьох основних імпортерів зброї з числа країн, що розвиваються. Спостерігається явний дефіцит твердої валюти для закупівлі іноземної зброї та військової техніки, вартість яких безперервно зростає. По-друге, падінням зовнішньоторговельних оборотів ряду нафтовидобувних держав, у тому числі внаслідок іраксько-іранської та іраксько-кувейтської війн, що призвело до зменшення кредитів, які ці держави надавали дружнім країнам для придбання зброї. По-третє, розгортанням власного військового виробництва у великій групі держав "третього світу" - Індії, Єгипті, Ізраїлі, Південній Кореї, Бразилії, Аргентині, Тайвані та ін. По-четверте, припиненням або пом’якшенням багатьох конфліктів та конфліктних ситуацій в Африці, Азії та Латинській Америці. По-п’яте, здійсненням у ряді розвинутих країн і тих, що розвиваються, проектів щодо модернізації та реконструкції старих, раніше куплених наземних, повітряних і морських систем зброї (зокрема, в Австралії, Бельгії, Данії, ФРН, Туреччині, Саудівській Аравії, Таїланді, Венесуелі, на Тайвані). По-шосте, скороченням експортерами зброї (СРСР / Росія, США, європейські країни НАТО, Китай) програм безоплатної поставки озброєнь іноземним державам, труднощами фінансування та кредитування військового імпорту держав "третього світу" [37].

2. Відбулася раптова зміна лідера у зв’язку з погіршенням позицій Росії на світовому ринку зброї. Частка експорту колишнього СРСР, який незмінно випереджав США за обсягом поставок у 70-80-і роки, а потім власне Росії впала приблизно з 40 до 17% у 1991 р. та до 11% у 1992 р. (2 млрд дол. США за цінами 1990 р.). (До відома: у 1991 р. Росія експортувала (у штуках) танків - 553, бойових бронемашин - 658, великокаліберних артсистем - 381, бойових літаків - 40, бойових гелікоптерів - 1, надводних кораблів - 3, ракет - 1783, комплексів ППО -1). За всім цим - чимало об’єктивних обставин: розпад Організації Варшавського договору та пов’язане з ним припинення і скорочення програм поставок озброєнь, передачі військової технології державам, що входили до цієї організації, а також послаблення двосторонніх військово-технічних зв’язків з групою країн, що розвиваються, - вони були великими імпортерами російської зброї. Причиною спаду військового експорту стало певною мірою і рішення перейти з 1 січня 1991р. у зовнішньоторгових операціях на розрахунки твердою валютою не тільки з країнами колишнього Варшавського договору, а й з державами, що розвиваються, - торгівля зброєю з ними відбувалася, як правило, на основі місцевих валют. І ще така суттєва деталь: відбувся загальний перехід на поставки військового устаткування за готівку [44].

Нам думається, що перехід на поставки за готівку у твердій валюті навряд чи до кінця виважений. По-перше, це суперечить практиці світової торгівлі з її широким використанням системи кредитів і позичок, а також страхування комерційних ризиків (США, наприклад, продавали у 80-і роки іноземним державам з наданням кредитів від 40 до 60% вартості поставлених військової продукції та послуг.) По-друге, не враховується ні реальне валютно-фінансове становище покупців російського озброєння (в основному це країни, що розвиваються і не мають надлишків високоліквідної валюти), ні сучасна міжнародна схема торгових розрахунків, де чималу роль відіграють різноманітного роду компенсаційні операції, спільне виробництво та кооперація. По-третє, переведення розрахунків за угодами на тверду валюту та на сплату готівкою за принципом "плати і забирай" позбавили російський експорт озброєнь однієї з головних його переваг - пільговості оплати та низьких цін [37].

Дана ситуація свідчить не тільки про переміщення Росії за обсягом військового експорту у групу європейських експортерів та помітне послаблення її позицій на світовому ринку зброї, а й про більш важливе - появу на ньому монопольного продавця, наздогнати якого, якщо хтось виявить таке бажання, буде край важко, а може й неможливо, принаймні, у найближче десятиріччя. Це - реальність, з якою Росії доведеться рахуватися на всіх багатосторонніх та двосторонніх переговорах щодо торгівлі зброєю та роззброєнням, а також мати додаткові проблеми у власній практиці експорту військових т