Класіфікація майна у міжнародному приватному праві

Міністерство освіти України

Національний Технічний Університет України

"КПІ"

навчальна дисципліна:

міжнародне приватне право

КЛАСІФІКАЦІЯ МАЙНА

У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

(реферат)

Студентa 4-го курсу

факультету права

Київ, 1999 р.

Зміст

Вступ

1. Рухоме і нерухоме майно.

2. Закон місцезнаходження речі.

3. Інститут набувалої давності.

4. Колізійні питання права власності за законодавством України.

Висновки

Література

Визначальним у формуванні колізійних норм стосовно питань власності майже в усіх державах є поділ майна (речей) на рухоме і нерухоме . Від цього залежить визначення змісту права власності, форма та умови переходу права власності на це майно. Цивільне законодавство багатьох держав проводить досить чітке розмежування між рухомим та нерухомим майном. Так, відповідно до норм Цивільного кодексу Франції до нерухомого майна належать: земельни ділянки; незібраний урожай; предмети, що їх власник землі помістив на свою ділянку для обслуговування та експлуатації (наприклад, тварини для обробітку землі, рільничі знаряддя); речі з'єднані з землею назавжди; позови, які мають своїм предметом повернення нерухомості. Рухомими за нормами того ж Кодексу вважаються речі, які можуть змінювати своє місцезнаходження (скажімо, рухаються самі); зобов'язання та позови, що мають своїм предметом сплату грошових сум чи права на рухомі речі; акції або частки у фінансових, торговельних чи промислових компаніях; вічні чи довічні ренти, сплачувані державою чи приватними особами (статті 516-529 Цивільного кодексу Франції).

Відповідно до Цивільного кодексу Португалії до нерухомих речей належать міські та сільські будівлі та споруди; води; дерева, кущі, плодові насадження, якщо вони тісно пов'язані з землею; спадкові права на вказане майно; частини сільських та міських споруд; усяка рухома річ, з'єднана назавжди з ними. Усі інші речі вважаються рухомими (статті 204-205). Приблизно таким же змістом є поділ речей на рухомі та нерухомі у багатьох інших правових системах. Ці речі можуть обліковуватись у спеціальних реєстрах (ст. 205 Цивільного кодексу Португалії).

¹ Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком Інтер, 1997

Стосовно нерухомого майна законодавство, судова практика, доктрина багатьох держав, у т.ч. "сім'ї континентального права", свідчить, що право власності регулюється законом місцезнаходження речі.¹ Таким вважається, зазвичай, закон держави, на теріторії якої знаходиться річ на момент виникнення факту, що викликає правові наслідки (ст. 21(2) Закону з міжнародного приватного права Угорщини 1979 р., ст. 24 Закону з міжнародного права Польщі 1965 р. та ін.). Цей принцип завжди застосовувається до права власності на земельні ділянки. А місцеві закони здебільшого не допускають передачі землі у власність іноземцям. Тому вимоги іноземців про надання їм таких прав лише на підставі того, що вони можуть бути суб'єктами права власності у державі їх громадянства чи постійного місця проживання (тобто у "власній" державі), є безпідставними.

Питання колізійного регулювання правового статусу рухомого майна (права вимоги, цінних паперів, транспортних засобів тощо) є дещо складнішим. У таких випадках часто застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Наприклад, відповідно до ст. 59 Договору про правову допомогу, укладеною між Україною та Білорусією, передача чи переказ речей, грошових сум із теріторії однієї держави на теріторію іншої здійснюється відповідно до законодавства тієї держави, на теріторії якої знаходяться ці речі чи суми. Окрім зазначеної колізійної прив'язки, можуть застосовуватися й інші, приміром, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовувається як виняток або в окремих державах (Аргентина, Бразилія).

Загальновизнано, що коли річ у певній державі правомірно перейшла у власність іншої особи за законами цієї держави, то в разі зміни місцезнаходження речі право власності на неї зберігається за її власником. У такий спосіб визначається право власності на річ, набуту за кордоном. Якщо ж право на річ набувається не в тій державі, де вона знаходиться, то питання, за яким законом визначається право власності у правових системах, вирішується по-різному. В одних застосовують закон місцезнаходження речі, в інших — особистий закон власника. Обсяг прав власника визначається за законом місцезнаходження речі . Тобто, переміщення речі з однієї держави в іншу змінюється і зміст прав власника. Водночас не має значення, які права належали власникові речі до її переміщення в іншу державу. Отже, право власності на річ, набуту іноземцем на своїй батьківщині, визначається за ним, але зміст цього права визначатиметься не законом його громадянства, а законом місцезнаходження речі.

Держави "сім'ї загального права", використовуючи тривалий час принцип особистого закону власника щодо права власності на рухомі речі, нині також переходять до принципу закону місцезнаходження речі.¹

Отже, вирішальним для визначення прав на рухомість і нерухомість є законом її місцезнаходження.

У законодавстві багатьох держав колізійне регулювання права власності пов'язане з інститутом набувальної давності, зміст якого полягає в тому, що фізична та юридична особа, яка хоч і не є вл

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать