Права націй

ВСТУП

Однією з цілей Організації Об'єднаних Націй, згідно зі ст. 1 Статуту ООН, є заохочення й розвиток „поваги до прав людини та основних свобод для всіх без різниці рас, статі, мови і релігії”. Як показує практика, це вважається непрямим закріпленням в Статуті ООН принципу поваги прав людини. Але ж з окремих людей складаються групи, нації, народи. Вони теж мають свої права. І зараз виникає все більше запитань щодо реалізації прав національних та етнічних меншин, народів тощо. Більшість існуючих документів, що повинні регулювати вказані питання, носять декларативний, лозунговий характер і не мають за собою дієвого механізму реалізації і захисту цих прав.

Одним із завдань роботи є проведення дослідження теоретико-правових норм і принципів, а також практичних аспектів реалізації прав національних меншин і, у першу чергу, такої основної норми як право націй на самовизначення.

Розглядаючи проблему прав національних меншостей з погляду природного права, справедливо думати, що права меншин є похідними від базових принципів індивідуальних людських прав і, у цьому розумінні, мають право на захист і збереження, як з погляду невід'ємних прав і природних свобод, так і в плані забезпечення вільного і безконфліктного розвитку цілих суспільств і територій. Однак, якщо в сфері природного права визнаються права національних меншин, то міжнародне позитивне право ігнорує їх і містить волаючі розбіжності з природним правом. Основна причина такої ситуації, складається в значній вузькості розуміння і застосування міжнародного права, що по суті є правовим відображенням міждержавних, а не міжнародних відносин, тобто коли суб'єктом міжнародного права є не народи, а держави. Саме тому принципи державного суверенітету і цілісності державно-територіальних границь є пріоритетними в діяльності майже всіх найважливіших міжнародних інститутів. Тому надання народам статусу міжнародної правосуб'єктності кардинальним образом вплине на всю систему захисту і забезпечення їхніх невід'ємних прав.

Спроба ігнорувати права меншостей у рамках держав і в міжнародному плані веде від рішення проблеми, створює вогнища криз і конфліктів, що добре видно на прикладі колишніх СРСР і Югославії. "Меншості намагаються захистити свої колективні права в рамках визначених держав і ці спроби найчастіше приведуть до конфліктних ситуацій і створюють безпосередню загрозу і небезпеку також і іншим державам". Ця теза формулює одну з основних причин міжнаціонального конфлікту - порушення колективних прав, що представляється дуже актуальним у світлі проблем врегулювання національних збройних конфліктів.

У цілому тема представляє, безсумнівно, великий інтерес як для вчених та юристів-практиків, що спеціалізуються на теорії держави та права й міжнародному праві, так і для практичного використання цілого ряду її положень для рішення конкретних політичних проблем і, у першу чергу, проблеми врегулювання конфліктних ситуацій.

1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВА НАЦІЇ

1.1 Поняття та підходи щодо кваліфікації прав нації

Права нації. При розгляді цієї теми закономірно виникає питання: «А що ж таке нація?»

У сучасному світі існують дві традиції тлумачення поняття “нація”. Традиція східна і традиція західна.

По західній традиції, заснованій на формаційному підході до процесу суспільно-історичного розвитку, нація являє собою явище, властиве винятково Новому і Новітньому часу. Поява націй, як історичного феномена, пов’язана з утворенням національної держави, а також з формуванням капіталістичних відносин. Утворення нації є прямий результат переходу від традиційного аграрного суспільства до суспільства індустріального і постіндустріального. До початку процесу індустріалізації націй як таких не існувало.

Відповідно до західної традиції розуміння нації, вона являє собою наступну ланку в ланцюжку розвитку людських колективів: рід - плем'я - етнос - нація. Поняття нації саме по собі є поняття надкласове. Нація, як особливий людський колектив, являє собою історично сформовану поліетнічну спільність - сукупність підданих (громадян) держави.

Поняття нації в західній традиції в принципі не віддільне від поняття національна держава. З цього погляду, ознаками нації є наявність єдиної культури, національної самосвідомості чи державного прагнення до знаходження такої. Національність людини визначається не його етнічною, а винятково державно-правовою приналежністю.

Національна самосвідомість, інакше кажучи, здатність усвідомлювати себе членом національного колективу, є визначальною ознакою нації. Виникає вона в Новий час, коли валяться звичні форми спільності людей (клани, цехи, громади) корпоративного характеру, людина залишається один на один зі швидкоплинним світом і вибирає нову надкласову спільність - націю. Виникають нації внаслідок проведення політики, орієнтованої на збіг етнокультурних і державних кордонів..

Переходячи безпосередньо до теми роботи, необхідно визначиться також з поняттями: права й основні свободи людини як складової одиниці нації. Наукоподібне визначення: права людини - це такі права і свободи, що істотні для характеристики правового положення особистості в суспільстві. Є багато прав, наприклад, право переходу вулиці на зелене світло. Але, однак, до прав людини це право ніяк не віднесеш, воно не настільки істотне. А от право на працю, право на утворення, свобода слова,