Історія створення Інтернет

Непрямим поштовхом створення Інтернет став запуск Радянським Союзом у 1957 році першого штучного супутника Землі. На той час уже почалася Холодна війна і Сполучені Штати, розуміючи, що супутник - це ще не вершина радянських наукових досліджень у військовій галузі, побачили для себе загрозу використання ракет СРСР як ядерної зброї. У цьому ж 1957 році при департаменті оборони США було створене Агентство дослідницьких проектів особливої складності - ARPA. Одним із напрямків роботи Агентства стало створення комп'ютерних технологій для військових цілей, зокрема для зв'язку.
Перед американськими ученими Пентагон поставив нелегке завдання: створити комп'ютерну мережу, якою могли б користуватися військові при ядерному нападі на країну. Мережа повинна була використовуватися для здійснення зв'язку між командними пунктами системи оборони. Головним критерієм при створенні мережі вважалась її невразливість до часткової руйнації під час ядерної атаки. Навіть при руйнації деяких гілок і вузлів, повідомлення повинні були потрапляти до адресата.
Єдиним способом формування такої комп'ютерної мережі було особливе з'єднання комп'ютерів, при якому комунікація не залежала б від якого-небудь центрального сервера. При втраті одного, декілька чи навіть більшої частин комп'ютерів, підсистеми повинні були продовжувати працювати, забезпечуючи можливість удару у відповідь.
Замовники вказували, що кожен будинок має систему електропроводки, при якій одна перегоріла лампочка не впливає на роботу інших. Для виконання цієї умови Поль Берен використав теорію пакетної пересилки файлів, висунуту Леонардом Клейнроком у 1961 році. Саме тоді Леонард Кейнрок опублікував статті з викладом пакетної пересилки інформації (packet switching theory).
У 1962 році він запропонував концепцію, що базується на двох основних ідеях:
· відсутність центрального комп'ютера - усі комп'ютери мережі рівноправні;
· пакетний засіб передачі файлів по мережі.
Ще одним теоретичним джерелом створення мережі стала концепція "Галактичної мережі" Джозефа Ліклайдера. Відповідно до цієї концепції за допомогою мережі будь-яка людина з будь-якої точки Землі може одержувати інформацію й обмінюватися файлами з будь-якою іншою людиною. Нині ця концепція втілена у сучасній мережі Інтернет.
У 1962 році Управління перспективних досліджень APRA, одне з підрозділів Міністерства оборони США, завершило роботу над проектом, що повинний був, з одного боку, призвести до створення каналів, що не піддаються руйнації зв'язку, а з іншого боку - полегшити співробітництво між розкиданими у всіх штатах дослідницькими організаціями оборонної промисловості. У рамках Агентства ARPA розпочали роботи з комп'ютерними проектами. Керував комп'ютерними програми Джозеф Ліклайдер.
Леонард Кейнрок вважає, що перший значний крок у створенні Інтернету був зроблений 2 вересня 1969 року в Каліфорнійському університеті, де він разом зі своєю командою успішно з'єднав комп'ютер з маршрутизатором (мережний пристрій передачі даних), відомим за назвою Interphase Message Processor, розміром з холодильник. Перша спроба з'єднати два комп'ютери в мережу закінчилася невдачею. В інтерв'ю агентству Рейтер Леонард Клейнрок описав це в такий спосіб: 20 жовтня 1969 року група компьютерщиків Каліфорнійського університету (КУ) вирішила з'єднати свій комп'ютер з комп'ютером у Стенфордського дослідницького інституту (СДІ) на півночі Каліфорнії. Один учений сидів за комп'ютером у КУ і розмовляв по телефону з ученим зі СДІ. Коли відбулося з'єднання, перший повинний був написати слово "log", а фахівець у СДІ у відповідь повинний був написати "in", у результаті чого мало утворитися слово "login" (процедура ідентифікації користувача при підключенні до комп'ютера по лінії зв'язку). Науковець у КУ написав "l" і запитав по телефону колегу в Стенфорді, чи той одержав букву. Відповідь була позитивний. Успішно передалася буква "o". А далі з'єднання обірвалося і більше нічого не вдалося передати. Проте початок був покладений. Спочатку мережа допомагала вченим користатися інформацією, що знаходиться в комп'ютерах колег в інших центрах.
У 1966 році було почате створення комп'ютерної мережі Арпанет. У жовтні 1967 року англійський учений Дональд Девіс, що досліджував питання пакетної пересилки файлів, уперше застосував термін "пакет".
У жовтні 1967 року для створення Арпанет вирішено використовувати концепції П. Берена і Дж. Ліклайдера.
В основу проекту були покладені три основні ідеї:
- кожний вузол мережі сполучений з іншими, так що існує декілька різноманітних шляхів передачі даних від вузла до вузла;
- усі вузли і зв'язки розглядаються як ненадійні - існують автоматично обновлювані таблиці перенаправлення пакетів;
- пакет, призначений для несусіднього вузла, відправляється на найближчий до нього вузол, відповідно до таблиці перенаправлення пакетів, при недоступності цього вузла - на наступний і т.д.
Суть ідеї П. Берена полягає в тому, що файл, що потрібно передати по мережі, розбивається на декілька частин - пакетів. Кожен пакет передається незалежно від інших. На кінцевому пункті в комп'ютері всі пакети збираються в один файл. Оскільки пакети передаються незалежно, то кожен пакет може дійти до кінцевого комп'ютера своїм власним шляхом.
Щоб мережа, що складається з рівноправних комп'ютерів, працювала, кожному комп'ютеру присвоюється ім'я, і в кожен комп'ютер записується таблиця імен усіх комп'ютерів мережі і таблиця з'єднань. Завдяки цим даним кожен комп'ютер "знає", яким шляхом направити пакет. Спочатку перевіряється найкоротший шлях, якщо він зайнятий або зруйнований, то перевіряється наступний найкоротший шлях і т.д. Після того, як пакети потраплять на комп'ютер-отримувач, перевіряється наявність усіх пакетів, що складають файл. Якщо якогось пакета не вистачає, комп'ютер надсилає запит на комп'ютер-відправник і повідомляє, який пакет відсутній. Потрібний пакет наново посилається адресату. Усі правила кодування і пересилки файлів записуються в мережному протоколі.
Ці ідеї повинні забезпечити функціонування мережі у випадку руйнації будь-якої кількості її компонентів. У принципі, мережу можна вважати працездатною навіть у випадку, коли залишається функціонувати усього два комп'ютери. Крім того створена за таким принципом система не мала централізованого вузла управління, і отже безболісно могла змінювати свою конфігурацію.
В американській комп'ютерній індустрії 1970-х-80-х років різні фірми випускали різні комп'ютери з різними оперативними системами (наприклад, IBM, цифрові обчислювальні машини, Microsoft і Apple). Не дуже складно виявилося об'єднати п'ятдесят комп'ютерів IBM у мережу IBM чи п'ятдесят комп'ютерів Макінтош у мережу Макінтош, але п'ятдесят IBM і п'ятдесят Макінтошів об'єднати в мережу, здатну на обмін інформацією, було набагато складніше.
Для мережі Арпанет був створений протокол IP (Інтернет протокол), що дозволяв поділяти файли на пакети і передавати пакети від вузла до вузла. Потім був створений протокол TCP, що забезпечував передачу пакетів між комп'ютером-відправником і комп'ютером-приймачем, цей протокол дозволяв також досилати загублені пакети. Всі ці властивості протоколу TCP дозволили використовувати його для міжмережевого обміну файлами.
З жовтня по грудень 1969 року чотири університетські центри США - Каліфорнійський університет Лос-Анджелеса, Каліфорнійський університет Санта-Барбари, Стенфордський дослідницький інститут і Університет штату Юта об'єдналися в одну мережу.
1969 рік вважається роком народження Інтернет, тому що подальші події показали, що основою Інтернет стала мережа Арпанет.
Після Арпанет у США й інших країнах створювалися комп'ютерні мережі, що з'єднували комп'ютерні центри наукових і державних організацій. Багато мереж стали використовувати протокол IP. Цей протокол був зручний тим, що можна легко нарощувати мережу, приєднуючи будь-скільки нових комп'ютерів. Але крім IP-мереж, створювалися мережі, що працюють за іншими мережними протоколами.
У 1972 році у Вашингтонові пройшла перша Міжнародна конференція комп'ютерних комунікацій. У конференції брали участь вчені з 10 країн. Учасникам конференції вперше в історії продемонстрували мережу Арпанет, вона перестала бути секретною розробкою.
Мережа Арпанет - перша глобальна мережа; в ній найбільш повно використані сучасні мережні розробки. Саме тому до Арпанет стали приєднуватися інші мережі, розроблені освітніми, науковими й урядовими організаціями.
З 1972 року починає функціонувати громадська організація INWG - робоча група з міжнародних мереж під керівництвом Вінсента Сьорфа. INWG координувала роботу зі створення можливості міжмережевого обміну. Для об'єднання мереж, що працюють за протоколом IP і мереж, що працюють за іншими протоколами, був необхідним спеціальний міжмережевий протокол. Таикй протокол, TCP, розробили Вінсент Сьорф і Роберт Кан у 1974 році. Після об'єднання в 1982 році двох протоколів TCP і IP в один, протокол TCP/IP став стандартним протоколом об'єднаної мережі - Інтернет. У цьому ж році Сьорф і його колеги ввели термін "Інтернет". Сьогодні Вінсента Сьорфа називають "Батьком Інтернет".
Спочатку мережа складалася з 17 мінікомп'ютерів. Пам'ять кожного мала обсяг 12 Кбайт. У квітні 1971 року до мережі вже залучено 15 вузлів. У 1975 році мережа APRAnet складалася з 63 вузлів.
У середині 1972 року серед користувачів мережі стало поширюватися думка про те, що передавати лист через комп'ютерну мережу набагато швидше, легше і дешевше, ніж традиційним методом. Так почав зароджуватися перший сервіс, без якого сьогодні не мислимий Інтернет - це E-Mail. У 1976 році з'явилася програма UUCP (Unix-to-Unix Copy) - Інтернет офлайн (фрінет - не можна проглядати сторінки), що призвело до створення такої послуги, як USEnet (групи новин).
Саме так спочатку називалася мережа, що дозволяла користувачу ввійти на машину, де розміщувалася інформація і вибрати звідти всі потрібні йому матеріали. Вже на початковому етапі розвитку кількість користувачів мережі USEnet щорічно потроювалася.
До 1983 року кількість вузлів мережі досягла 600, а в 1985 році добовий трафік мережі склав більше мегабайта інформації. Сьогодні USEnet нараховує більше 15000 конференцій, сумарний обсяг яких дорівнює декільком десяткам мегабайт у день.
Наприкінці 80-х років Радянський Союз підключився до мережі APRAnet.
У 1990 році мережа APRAnet перестала існувати і на її місці виник Інтернет. Він уможливив вільний обмін інформацією, незважаючи на відстані і державні межі. Проте, напочатках його ресурси були доступні лише за допомогою програмного забезпечення, орієнтованого виключно на пересилку файлів і неформатованого тексту. Зрештою фізики Тім Бернерс-Лі (Tim Berners-Lee) і Роберт Кайо (Robert Cailiau) із Женевського ЦЕРНа (CERN) вирішили розробити інфраструктуру, що дозволить обмінюватися результатами досліджень через Інтернет у вигляді звичного відформатованого й ілюстрованого тексту, що включає посилання на інші публікації. Так було започатковано World Wide Web (WWW) - Всесвітню інформаційну павутину, яка на сучасному етапі охопила своїми мережами практично весь комп'ютерний світ і зробила Інтернет доступним і привабливим для мільйонів користувачів.
Що ж являє собою сьогодні глобальна мережа Інтернет?
Сьогодні Інтернет - це об'єднання великої кількості мереж. Кожна мережа складається з десятків і сотень серверів. Сервери сполучені між собою різноманітними лініями зв'язку: кабельними, наземним радіозв'язком, супутниковим радіозв'язком. До кожного серверу підключається велика кількість комп'ютерів і локальних комп'ютерних мереж, що є клієнтами мережі. Клієнти можуть з'єднуватися із сервером не тільки прямими лініями, але і завдяки звичайним телефонним каналам.
У кінці 1997 року мережа Інтернет об'єднала 160 тисяч глобальних мереж із 235 країн світу. Кількість Інтернет-серверів досягла 19,5 мільйонів, з них 1,27 мільйона WEB-серверів; кількість клієнтських комп'ютерів, що підключаються до Інтернет через телефонні лінії взагалі не піддається підрахунку.
Серед переваг програми TCP/IP - її вкрай децентралізована система. Ні уряд, ні монопольні корпорації не контролюють її роботу. З'єднання з Інтернетом також не вимагає офіційного дозволу. Інтернет розвивається так швидко, що його ріст виміряється у відсотках на місяць.
Пошук інформації в інтернеті
Всесвітня павутина стала дуже популярною за останні декілька років, і є зараз основним
засобом розміщення інформації в інтернет.Коли розмірWWW збільшився від декількох
десятків сайтів, стало зрозуміло, що людина не в змозі самостійно переглянути таку кількість
сайтів, тим паче знайтинові.
Тому почалися розробки програм, що автоматично переглядають WWW. Така програма-
робот передивляється Інтернет сторінка засторінкою, йдучи за посиланнями на інші
сторінки. Роботів також називають павуками (spiders) або черв'яками (worms), але ці назви
дають хибне враження,що роботи пересуваються самі, або, що вони копіюють себе, як
відомі інтернет-черви. Насправді, робот – це одна програмна система, що отримує
інформацію з Інтернет сайтіввикористовуючи стандартні протоколи WWW.
Використанняроботів
Переглядаючи Інтернет, роботи можуть виконувати такі функції:
Статистичнийаналіз
Найперші роботи були створені для підрахунку кількості WWW-серверів. Сучасні роботи
можуть також підраховувати іншу статистичну інформацію,як то, середню кількість
документів на один сервер, пропорцію заданих типів файлів, середній розмір веб-сайту,
ступень міжсполучення між сайтами.
Підтримка
Одна з основних проблем підтримки Інтернет виникає, коли перестають працювати
посилання на інші сторінки. Це відбувається тоді, колисторінка, на яку посилаються,
перемістилася на іншу адресу або взагалі перестала існувати. Нажаль, натепер не існує
автоматичного механізму, що повідомляв би веб-мастерів про такі зміни.
Деякі сервери, наприклад CERN HTTPD, записують у файл журналу, запити до сторінки, що
не існує, з адресою сторінки, звідки йшло посилання, що дозволяє виправити
ситуаціюпізніше. Але це не практично, і, насправді, автори дізнаються, про неправильні
посилання на своїх сторінках, коли помітять самі, або коли користувачіповідомлять їх по
пошті.
Робот, що перевіряє посилання, такий як MOMspider, допомагає автору знайти такі
неправильні посилання, тому допомагає підтримуватисайт. Роботи можуть допомагати
підтримувати зміст так само, як і структуру, первіряючи правильність HTML коду,
регулярність оновлення інформації, але цевикористовується не дуже часто. Цей вид
функціональності часто є вбудованою частиною HTML редакторів, але, роботи можуть
повторювати ці перевірки прикожній модифікації сайту, і будь-які проблеми можуть бути
вирішені негайно.
Дзеркала
Дзеркальність – популярна техніка для підтримки FTP архівів. Дзеркало містить копію
усього дерева каталогів FTP сайту і регулярнооновлює ті документи, що додаються до
оригінального сайту. Це дозволяє зменшити трафік до кожного з вузлів, їх завантаженість,
працювати з архівом, якщооригінальний сервер не працює, мати швидкий та дешевий
локальний доступ та доступ без підключення до інтернет.
Дзеркальність може бути легко забезпечена роботом. Вже існують роботи, що отримують
дерево каталогів веб-вузлу та записують йоголокально, але вони не мають можливості
оновлювати тільки ту інформацію, що змінилася. Необхідність таких засобів зменшилася з
появою складнихкеш-серверів, які можуть робити вибіркове оновлення, та гарантувати, що
документ з кешу є оновленим.
Пошук ресурсів
Мабуть, найбільш захоплюючим використанням роботів є пошук нових ресурсів. Там, де
люди не можуть впоратись з величезною кількістюінформації, комп'ютер зробить цю
задачу швидко й якісно. Існує багато роботів, що оглядають великі частини WWW та дають
доступ до зібраної інформації задопомогою пошукової системи.
Це значить, що користувач може одночасно використовувати перегляд та пошук для
знаходження потрібної інформації. Навіть, якщо база данихне містить саме ту інформацію,
що вам потрібна, ймовірно вона містить сторінки на яких є посилання на потрібну.
Другою перевагою є те, що ці бази даних можуть оновлюватися періодично, і посилання на
сторінки, що не існують, можуть бутизнайдені та видалені. Це добра альтернатива ручній
підтримці документів, де перевірки бувають рідкі та не глибокі.
Комбінованевикористання
Один робот може виконувати декілька задач. Наприклад RBSE Spider робить статистичний
аналіз отриманих документів та видає базу данихзнайдених ресурсів.
Цінавикористання та застереження
В цьому розділі ми побачимо, як роботи можуть завдавати шкоди, та як цю шкоду можна
мінімізувати.
Ресурси мережіта завантаження серверів
Роботи потребують чималого трафіку. Перші роботи працювали протягом тривалого часу,
інколи місяцями. Щоб прискорити виконаннязавдання, деякі роботи працюють у
паралельному режимі, чимало завантажуючи трафік. Навіть віддалені сервери можуть
відчути заповільнення роботи, якщоробот отримує велику кількість документів за короткий
час. Це призводить до зменшення швидкості роботи інших користувачів, особливо на
повільних лініях.
Деякі корпоративні користувачі можуть вбачати пряму залежність між видатками на
Інтернет та завантаженістю мережі. Ці видаткиокуплять себе для потенційних користувачів,
але не окупить використання мережі роботами.
Крім ставлення високих вимог до мережі, роботи можуть ставити високі вимоги серверам.
У залежності від частоти отримування документівз серверу, одночасне завантаження
багатьох документів може призвести до відчутної завантаженості серверу, що призведе, у
свою чергу, до зниження рівнюсервісу для інших користувачів, цього ж серверу. У випадку,
коли сервер використовується також з іншими цілями, цеможе бути взагалі не допустимо.
Тому, робот не може часто отримувати документи з одного серверу. Навіть сучасний
браузер Netscape страждає на цю проблему, отримуючивбудовані у сторінку малюнки
одночасово. HTTP протокол не пристосований до паралельного отримування документів,
тому ведуться розробки нових протоколів.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать