Діловий світ Великобританії

Діловий світ Великобританії значно відрізняється від ділових кіл ін-ших країн. Особливо це стосується англійського бізнесу, якому властива кастовість, що, з одного боку, визначає його високий професійний рі-вень, а з другого — стримує розвиток і притік свіжих сил. У зв'язку з цим хоча й англійські бізнесмени одні з найкваліфікованіших у діловому світі Заходу, промисловий сектор бізнесу Великобританії ще не досяг тих висот розвитку, що характерний для США, Німеччини та Японії.
Англійські бізнесмени в цілому не можуть піднятись до надзвичайно високого рівня аналізу довгострокових перспектив. Як правило, вони проявляють ініціативу, коли мова йде про швидкий прибуток, і не хочуть іти на витрати, якщо прибуток можна буде отримати тільки через п'ять-десять років.
Наводимо типовий портрет британського бізнесмена. Це вишколена ерудована людина, в якої поєднані висока професійна підготовка та сво-єрідний політичний інфантилізм. Загальнолюдські якості мають для нього вирішальне значення. Він не замикається у своїй роботі, а має ши-роке коло інтересів, що пов'язані не тільки з економікою, а й зі спортом, літературою, мистецтвом. Він — спостережливий, хороший психолог, тому не приймає фальші та приховування слабких сторін професійної підготовки.
Отже, щоб не попасти у скрутну ситуацію, вам краще зразу заявити, що в англійців є чому повчитися та попросити свого англійського колегу про консультативну допомогу. Англійці із задоволенням діляться своїми знаннями та досвідом, розкривають секрети свого ремесла та розповіда-ють про особливості ринку різних країн.
Спілкування. У британському бізнесі діє певний ритуал спілкуван-ня, якого дотримуються при особистому та телефонному спілкуванні, при проведенні ділових обідів, симпозіумів, конгресів, семінарів, виста-вок або участі в роботі престижних клубів. Для британської еліти, у то-му числі й для бізнесменів, важливе значення має відвідування таких за-ходів, як тенісні турніри, скачки та ін. Все це потрібно враховувати, щоб привернути до себе британських колег. Встановивши з ними контакт, ви придбаєте не тільки ділового партнера на цей момент, а й тим самим сформуєте основу для встановлення довгострокових ділових стосунків, які у майбутньому принесуть вам і вашому підприємству немалу вигоду.
Запрошення на ланч. Якщо англійський партнер запросив вас на ланч, не відмовляйтесь, але запам'ятайте, що ви також повинні органі-зувати такий самий прийом. Перебуваючи на ланчі, не забувайте про час. Перед початком зустрічі поцікавтесь, яким часом володіє ваш партнер. Цим ви покажете, що цінуєте не тільки його, а й свій час.
Тут завжди звертають увагу на те, як людина поводиться за столом. Цьому вчать з раннього дитинства. Отже, потрапивши за обідній стіл, потрібно виконувати певні правила. Ніколи не кладіть руки на стіл - тримайте їх на колінах. Прибори не знімаються з тарілок, оскільки під-ставки для ножів у Англії не використовують. Не перекладайте прибори з однієї руки в іншу: ніж повинен бути весь час у правій руці, виделка - у лівій, з кінцями повернутими до тарілки. Не варто цілувати руки або робити на публіці таких компліментів, як: "У вас чудове вбрання!", "Який смачний торт!" - це буде розцінено як нетактовність. За столом не дозволяються окремі розмови. Всі повинні чути того, хто говорить, та, у свою чергу, говорити так, щоб чули всі.
У Великобританії не прийнято на роботі та на офіційних зустрічах з'являтися дуже роздягненим. На ланч краще прийти у добротному кос-тюмі, для жінок - в елегантному (недовгому) платті із класичними ак-сесуарами. Перевагу потрібно віддавати нейтральним кольорам і високо-якісним тканинам. Для жінок — нейтральний макіяж, невеличкі прикра-си. На ділові збори та зустрічі жінки теж вдягають костюми, а не плаття.
У британців, якщо вони відпочивають, а не знаходяться на діловій зустрічі, не прийнято говорити про справи. Розмова про справи - це на-віть порушення етикету. Оскільки англійці започаткували різноманітні "хобі", саме пошуки схильностей та інтересів, що пов'язані із дозвіллям, складають канву британського спілкування. Значущі теми для дружньої співбесіди - садівництво, яке дуже популярне в Англії, домашні твари-ни, які оточені любов'ю та турботою, погода, спорт. До речі, свого часу М. Горбачов (ще не будучи президентом СРСР) приємно вразив і привер-нув до себе британців тим, що цікавився їхніми спортивними автомобі-лями, та не тільки цікавився, а й пробував на них їздити.
Ділова зустріч, ділові переговори. Про ділову зустріч прийнято до-мовлятися письмово, а не по телефону, оскільки така форма спілкування дозволяє гнучкіше планувати свій час. В англійців високо розвинуте по-чуття справедливості, тому в переговорних процесах вони сповідують віру в чесну гру, не терплять хитрості та підступності.
Позиція на переговорах будь-якої британської фірми, як правило, жорстка. Переговори ведуться з використанням значного фактичного до-відкового та статистичного матеріалу. Прораховується кожна позиція, фіксується кожна деталь, кожен параметр контракту. Визначається не тільки все, що пов'язано із контрактом, а також діяльність, що спрямова-на на подальший розвиток ділового співробітництва.
На відміну від англійських, українські бізнесмени (про це часто гово-рять наші закордонні партнери) грішать тим, що не користуються точни-ми підрахунками та ретельно складеними бізнес-планами, а переговори можуть звести лише до емоційних заяв типу: "Це дуже добре, чудово, прекрасно". На різноманітних міжнародних виставках ми часто можемо побачити таку картину: стенди, що представляють різні держави, запов-нені цифрами - показниками розвитку бізнесу та прогнозами на май-бутнє; стенди ж України прикрашають, як правило, мальовничі україн-ські краєвиди та українські прапорці.
Отже, переговори з британськими фірмами не варто проводити без сумлінної підготовки та узгодження. Імпровізації тут неприпустимі. Пунктуальність у Великобританії - це жорстке правило. Обмін руко-стисканням прийнятий лише при першій зустрічі. У подальшому задо-вольняються простим усним привітанням.
Переговори традиційно починаються з розмов про погоду та спорт. Британці приймають рішення повільніше, ніж, наприклад, французи. На чесне слово англійців можна покластись. До переговорів вони підходять з великою часткою прагматизму, вважаючи, що, залежно від позиції . партнерів, на самих переговорах може бути знайдено найкраще рішення. Вони досить гнучкі й з охотою відгукуються на ініціативу партнера. Тра-диційним для британців є вміння згладжувати гострі кути під час обго-ворення проблем.
Англійці дотримуються правила "не бути особистими", тобто не ви-ставляти себе в розмові, не вести мову про себе, про свої справи, профе-сію. Вважається поганим тоном непомірне проявляти власну ерудицію і взагалі безапеляційно стверджувати щось. В Англії існує культ легкої бе-сіди, що сприяє приємному відпочинку розуму, а не зарозумілий діалог і, тим більше, не зіткнення протилежних поглядів.
Вважаючи себе у праві не знати ніякої мови, окрім власної, англієць визнає за іноземцем право говорити англійською погано, так що немає необхідності боятись помилитися та просити пробачення за помилки у мовленні.
В англійській традиції має місце стриманість у словах і судженнях як знак поваги до співбесідника, який вправі дотримуватись іншої думки.
Як і японцям, англійцям притаманна схильність уникати категорич-них стверджень. Вони ставляться до понять "так" або "ні" як до таких, яких краще не висловлювати прямо, а виражати якось м'якше. Звідси по-тяг до вставних конструкцій на кшталт "мені здається", "я думаю", "можливо, я не правий, але...".
Іноземець, який звик вважати, що мовчання — знак згоди, часто по-милково думає, що він переконав англійця у своїй правоті. Але вміння терпляче вислухати співбесідника — зовсім не значить в Англії поділя-ти його думку. Коли ж перед мовчазними англійцями ставлять запитання прямо: "Так чи ні?", "За чи проти?", вони переводять розмову на іншу те-му, а якщо ви будете наполегливо допитуватись, вас визнають нечемною '* людиною, а відповіді на ваше запитання ви так і не отримаєте.
Отже, англійці люблять помовчати. Якщо для американця відмова розмовляти з людиною, що знаходиться з ним в одному приміщенні, оз-начає крайній ступінь зневажливого ставлення до цієї людини, то в Анг-лії — це загальноприйнята норма. Тут взагалі не вважається грубим збе-рігати мовчання, навпаки, грубим вважається багато розмовляти, тобто силою нав'язувати себе іншим.
Ідеал англійців - незалежність, освіченість, чесність і безкорисли-вість, такт, вишуканість манер, вишукана ввічливість, здатність пожертву-вати часом і грішми для хорошої справи, вміння керувати та підкорятись, наполегливість у досягненні поставленої мети, відсутність чванства.

Великобританія. У британських ділових колах існує певний ритуал вручення подарунків, а також визначено товари, які розглядаються не як хабарі, а як подарунки. До них належать календарі, записні книжки, за-пальнички, фірмові авторучки, а на Різдво — алкогольні напої. Інші то-вари можуть розглядатися як засіб тиску на партнера. Причому британ-ці повинні дуже ретельно дотримуватися встановлених правил, а якщо в ділових колах стане відомо про вручення або прийняття "неуставних" подарунків, то бізнесменам, що були в цьому замішані, доведеться піти з даної сфери діяльності.
У Великобританії не менш важливими за подарунки є знаки уваги тим, з ким ви співробітничаєте: листівка з поздоровленням, привітання близьким вашого колеги піднімуть ваш діловий авторитет і продемонст-рують ввічливість.
Відмова від подарунка. Відмовитись від подарунка допустимо лише у випадку, якщо він дуже дорогий та змушує вас почувати себе боржни-ком. При відмові прийняти подарунок потрібна особлива тактовність. Потрібно подякувати і якомога м'якше мотивувати свою відмову. При цьому треба бути послідовним і не приймати подарунок, незважаючи на вмовляння.
Потрібно також пам'ятати, що в деяких країнах (Великобританія. Із-раїль, Китай) законом заборонено отримувати подарунки дорожчі певної вартості.
Їхні національні риси, певною мірою, визначили істо-рію найбільшої новітньої імперії, що почалася наприкінці ХVІІ століття, а скінчилася незле для Великої Британії та її колоній по закінченні Другої світової війни.
Хтось ска-зав, пише Паксман, що сьогодні британці «втратили» свою мову, бо вона стала світовою. Як і кожна мова, мова анг-лійців дає часто ключ до їхнього характеру. Є у них слова (privacy, fair-play), яких немає в українській мові і які дуже влучно віддають характер пересічного британця.
Паксман підкреслює, що англійці уславилися як люди слів. Найкращі серед них не художники чи композитори, а письменники. Притому він зазначає, що їм в Англії не ста-влять пам'ятників (навіть Шекспірові) й не величають так, як в інших народів. Це скромність, а чи відраза до всякої показухи? Водночас Паксман указує на те, що англійці не шанують своїх інтелектуалів, прозиваючи їх «класом ба-зік» (chattering classes). Почуття національної ідентичності в англійців розвинене добре, отож їм не треба прислухатися до напучувань академіків, готових повчати їх, хто І вони є.
Маючи свою національну церкву на чолі з королевою/ англійці, проте, мало на неї зважають — тим менше, що в західному cвіті перемагає секуляризм (утім, є багато християнських сект: методисти, квакери). Та й І королівська родина не так шанована, як колись, — багато англійців уважає, що монархія надто витратна.
Часто типовий англієць замкнений у собі (не показує назовні емоцій чи болів, ховаючи їх під «тверду верхню, губу» - stiff upper lip. Він стриманий і толерантний, не боїться побачити себе в кривому дзеркалі (всім відомий English sense of humour). Дуже популярною є книжка Селлара та Етмана «1066, And All That», яка. з'явилася 1930 року, але перевидається й тепер. Це комічно-сати-рична історія Британії (у нас мені відоме лише коротке, оповідання Остапа Вишні «Чухраїнці», написане в такому ж тоні).
Маючи віддавна не тільки повну свободу словака і сумління (молоді хлопці під час війни не служать в армії, якщо воно їм таке дозволяє), англійці, стверджує автор, нехають комплексу меншовартості. Лише дуже рідко те-пер вони хвалять себе (прем'єр Макміллан у 1950-х роках сказав, що «попри все наше самознецінювання, наша країна — найкраща на світі»). Автор намагається пояс-нити замкненість і домолюбство англійців («мій дім - моя фортеця») цитатою з іспансько-американського фі-лософа Джорджа Сантаяни, яка пояснює цю національ-ну вдачу холодною та дощовою погодою, яка змушувала англійців сидіти вдома. Та він забуває інше спостережен-ня Сантаяни: «Англія - це рай для індивідуальності, ексцентричності, єресі, аномалії, захоплень та гумору». На-загал в англійців дуже стримане висловлювання про всі речі. Історія британського соціалізму дуже поміркована.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать