Закупівельні центри і види здійснення закупівлі промислових товарів

Закупівельні центри — це тимчасові утворення, які припиня-ють існування після здійснення закупівлі (після цього управлін-ня повторними закупівлями покладається на відділ постачання). Закупівельні центри створюються на підприємствах з метою прий-няття рішень про закупівлю та організації управління її етапами. Чисельність штату і кваліфікація спеціалістів залежать від склад-ності та важливості управлінського рішення про закупівлю. До складу працівників закупівельного центру можуть входити:
користувачі, тобто ті, хто використовуватиме товар;
•
спеціалісти, які контролюють поточну інформацію і залуча-ють у разі потреби додаткових експертів;
•
спеціалісти, які розроблюють специфікації, контролюють якість, виконують дослідження;
•
спеціалісти з маркетингу та постачання, які вивчають спо-живачів та постачальників і укладають угоди; особи, які приймають рішення про закупівлю.
Існує три основних види закупівлі промислових товарів: зви-чайна повторна; змінена повторна і нова. Кожний з цих видів має певні особливості (рис. 4.2).
Найпростішим для покупця є прийняття рішення про звичайну повторну закупівлю, а найскладнішим — про нову. Прийняття рішення про нову покупку передбачає визначення переліку то-варів, які необхідно закупити; постачальників; граничних цін; умов оплати; обсягу замовлення; термінів постачання тощо. Зви-чайно, на прийняття кожного рішення впливають різні учасники цього процесу.
Значна частина покупців на ринку підприємств намагається здійснити комплексну закупівлю у одного продавця замість купів-лі окремих компонентів у різних продавців і поєднання їх у сис-тему власними силами. Продавці намагаються використовувати
комплексні продажі як маркетинговий інструмент, зберігаючи свою клієнтуру.
Покупці ТВП здебільшого використовують прямі закупки, тоб-то у виробників, особливо коли йдеться про технічно складні й дорогі вироби.
Часто покупці ТВП роблять також зустрічні закупки, обираю-чи постачальників, які водночас є їхніми покупцями.
Останнім часом покупці ТВП дедалі частіше використовують лізинг (оренда з поступовим викупом обладнання) замість того, щоб одразу замінити його на купівлю. При цьому обладнання може бути найрізноманітнішим — від офісних копіювальних апа-ратів до бурових установок. Цей вид закупівель надає орендато-рам суттєві переваги, тому розглянемо його докладніше.
Лізингові угоди укладались вже сотні років тому, але термін "лізинг" як економічна категорія і правове поняття з'явився у XIX ст., коли телефонна компанія "Веіі" прийняла рішення пере-дати в оренду партію своїх телефонних апаратів, а не продати їх.
Лізинг — одна з форм оренди, пов'язана з передаванням у ко-ристування лізингоодержувача машин, устаткування, транспорт-них та інших матеріальних засобів виробництва.
Застосування лізингу пов'язане з "делегуванням" функцій вла-сності — відокремленням права володіння майном від права його користання. За цих умов право власності на майно зберігаєть-ся за орендодавцем, а орендатор користується технічними засоба-ми певний час, сплачуючи за це лізингодавцю відповідні кошти.
На відміну від короткострокового "прокату" технічних засобів без права викупу — до одного року (рейтингу) лізингова угода укладається на триваліший строк — від одного до 10—15 років.
Лізинговими операціями можуть займатися практично будь-які юридичні і фізичні особи, які мають кошти для інвестування. Але, звичайно, такі операції здійснюють спеціалізовані посередники — лізингові компанії. Досить часто вони є дочірніми компаніями ко-мерційних банків. Останні використовують як власні, так і залу-чені кошти, купують механізми та обладнання у промислових, бу-дівельних, транспортних та інших компаній і здають їх в оренду (схеми лізингових операцій за формами фінансування показано в дод. 3-5).
Суб'єктами лізингових угод на відміну від звичайної оренди є, як правило, три сторони: підприємство, що виробляє обладнання, орендодавець (лізингові компанії) і орендатор (підприємство, організація).
Об'єктами лізингу є різноманітні види техніки, переважно ме-ханізми і устаткування, яким властиве швидке моральне старіння, а також обладнання, призначене задовольнити масові потреби.
Лізинг — відносно нова форма підприємницької діяльності, пов'язана з фінансуванням капіталовкладень в умовах якісного ускладнення ринкових зв'язків. Лізингові операції доповнюють традиційне середньо- і довгострокове банківське кредитування, яке не завжди може забезпечити оптимальне узгодження інтересів усіх суб'єктів інвестиційного процесу, і передусім підприємств-виробників.
Особливо привабливі лізингові відносини для дрібних і се-редніх фірм, оскільки вони мають змогу оперативно модернізува-ти виробництво й спрямувати зекономлені фінансові кошти на інші потреби.
Лізинг дає змогу задовольнити значні потреби в інвестиціях без одночасних значних капіталовкладень, оскільки купівля устат-кування на умовах довгострокової оренди зводить фінансові вит-рати до їх розподілу на кілька років (3-7 років для рухомого майна і 15—20 років — для нерухомого) орендним виплатам. Роз-міри цих виплат відносяться на собівартість продукції і безпосеньо не позначаються на розмірах інвестиційних фондів, тобто на коштах, які можуть використовуватися на нові науково-тех-нічні розробки тощо.
За допомогою лізингових операцій встановлюється тісний зв'я-зок між виробниками і споживачами техніки. Успіх компанії знач-ною мірою залежить від конкурентоспроможності переданого в оренду устаткування. У цьому зв'язку вся інформація про недо-ліки його використання, що надходить від орендарів, оперативно доводиться до підприємств-виробників з метою вжиття необхідних заходів. Тому загальна кон'юнктура ринку засобів виробництва постійно перебуває під пильною увагою лізингових фірм.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать