ПРЕДМЕТ ТА СФЕРА КОМПЕТЕНЦІЇ УПРАВЛІННЯ

Вступ. Теоретичні основи менеджменту. Сутність категорії управління та менеджменту
Розвиток виробничих сил суспільства супроводжується поглибленням розподілу праці, що породжує об'єктивну необхідність координування різних видів і різновидностей праці в організованих соціально-ринкових системах. Це зумовлює необхідність внесення радикальних змін у систему управління виробництвом на основі всебічного використання досягнень вітчизняної і світової науки, техніки і прогресивного досвіду.
Для перебудови економічних, соціальних, правових відносин, розвитку підприємства і конкуренції, створення реального власника землі, потрібні менеджери - професійні керівники, які б мали високу
підготовку з дисциплін управлінського циклу, йдеться про теорію менеджменту, менеджмент в АПК, виробничий і операційний менеджмент, мистецтво управління, психологію управління, управління персоналом, трудовими ресурсами, змінами та інноваціями, інвестиційний менеджмент, управління маркетингом, управління зовнішньоекономічною діяльністю.
Є різноманітні види менеджменту:*
технічний, , * маркетинговий, * інноваційний,*
ідеологічний, * фінансовий, * муніципальний,*
господарський, * кадровий, , * загальний,*
державний, * виробничий, * галузевий.
За допомогою управлінської праці здійснюється взаємодія між ; суб'єктом і об'єктом управління. Щоб ця взаємодія була ефективною, необхідно виконання певних умов: *
у рамках єдності суб'єкта і об'єкта управління останній повинен j володіти відносною самостійністю; і*
суб'єкт і об'єкт управління повинні взаємодіяти;*
як суб'єкт, так і об'єкт управління повинні бути зацікавленими в \ чіткій взаємодії: один - у відданні команд, другий - у їх своєчасному і [ точному виконанні. І
Новий етап економічного розвитку потребує і нової концепції і управління, що відбиває ті реалії, в яких діють учасники виробництва в І умовах ринкової економіки, що є відмінними від підходів до організації і управління виробництва планової економіки.
Це насамперед:*
відмова від виробничого раціоналізму систем управління, орієнтованих на виробництво та ринок;*
ділова організація - відкрита система, що розглядається у єдності її складових частин, нерозривно пов'язаних із зовнішнім ринком;*
ситуаційний підхід до менеджменту;
* людина - головний ресурс ефективності управління фірмою. * Мета вивчення курсу "Менеджмент" - здобуття теоретичних і практичних знань та вмінь студентами з наукового управління галузями господарства та громадською діяльністю організацій і підприємств. Відповідно до сформульованої мети, завдання курсу: 4 опанування теоретичними основами менеджменту і навичками застосування цих знань у практичній діяльності;
* вивчення організаційної структури управління та проблем її оптимізації на підприємствах приватної власності;
* оволодіння методами сучасного менеджменту;
* вивчення змісту процесу управління АПК і окремими галузями його діяльності.
Менеджмент від англійського (management) є похідним від manage - "управляти". Ця функція - вид діяльності з керівництва людьми в будь-яких організаціях.
Термін "менеджмент" застосовується лише в одній сфері господарської діяльності, а "управління" - в різних сферах і видах діяльності (управління державою, управління трактором, управління ростом і розвитком рослин, управління продуктивністю тварин).
Складовими частинами менеджменту є теорія керівництва, мистецтво і практичний досвід управління.
Теорія менеджменту включає закони, закономірності, принципи, методи та інші аспекти управління. Вона складає теоретичну базу практики менеджменту, забезпечує її науковими рекомендаціями.
Мистецтво менеджменту - це система правил практичного здійснення управлінської діяльності, тобто конкретний додаток знань теорії управління до реалізації накопиченого досвіду, наявних спроможностей, організацій, ерудиції, управлінського таланту працівника.
Основні завдання менеджменту:
* організація виробництва товарів і послуг на основі врахування запитів споживачів, забезпечення стабільного положення підприємства на ринку, постійний пошук і освоєння нових ринків;
г систематичне вивчення и аналіз діяльності підприємства,
виявлення логіки його розвитку, прогноз дії зовнішніх чинників; визначення перспективних І поточних цілей підприємства, розробка стратегії і тактики його розвитку; забезпечення підприємства ресурсами, організація раціонального використання їх для досягнення цілей, забезпечення ефективного контролю за ключовими ресурсами; створення діючих організаційних структур, оптимальне сполучення централізації і децентралізації управління, координація роботи всіх підрозділів підприємства; умілий добір персоналу, своєчасна й об'єктивна оцінка ,. працівників, навчання і розвиток здібностей людей, їх ефективна мотивація;
* безперервне поліпшення умов праці, забезпечення механізації й автоматизації виробництва; постійний контроль за ефективністю діяльності підприємства,
виконання поставлених завдань.
Менеджмент почав формуватися у другій половині XVIII ст., а його становлення здійснювалося на початку XX ст.
Менеджмент - це сукупність принципів, методів, форм і засобів управління, особливий вид діяльності, пов'язаний з керівництвом людьми, умілим використанням їхньої праці, інтелектуальних здібностей, мотивів поводження для досягнення поставлених цілей; це особливий вид діяльності.
Управлінська діяльність є різновидністю трудового процесу, а тому характеризується елементами: предметом праці, самою працею, а також її результатом.
Ідеальної моделі управління не існує, оскільки кожне підприємство (фірма) унікальне. Кожен повинен шукати свою власну модель. Сучасна система управління повинна бути простою і гнучкою, її основні критерії - забезпечення ефективності та конкурентоспро-можності.
Менеджер - головна фігура в управлінні фірмою, про діяльність якого робиться висновок за економічними показниками успіхів чи невдач. Тут і відбувається злиття менеджменту з практикою (науки з менеджментом), яка пред'являє менеджеру ряд професійних вимог: гнучкість, інтуїція, рішучість, здатність працювати в кризових умовах, комунікабельність та ін. ________
Теорії становлення менеджменту
Теорія наукового менеджменту - основоположник Ф. Тейлор (1856-1915). Сутність теорії у застосуванні принципів і методів організації та нормування праці, точний науковий розрахунок, а не людина. Головним в організації управління Ф. Тейлор вважав не організатора, а організаційну систему.
Основні моменти цієї теорії - стимулювання високопродуктивної праці, добір людей фізично й інтелектуально здатних виконувати відповідні види праці, їх спеціальне навчання. Значний вклад у розвиток цієї школи внесли Г.Форд, Г.Емерсон, Френк і Ліля Гілберг та ін.
Теорія адміністративного менеджменту. Класична школа менеджменту пов'язана з А. Файолем. Суть її у поглибленні розробки управлінської діяльності, виділенні функцій (технічних, комерційних, фінансових, страхових, облікових, адміністративних) типових для всіх підприємств. Значна роль належить адміністративній діяльності. Послідовником А. Файола вважали Дж. Муні, А. Рейлі, Ц. Бернарда та інших учених, які розвинули і конкретизували це вчення.
Теорія людських відносин. Е. Мейо стверджує, що, крім 1 економічних інтересів, спонукальними мотивами діяльності людей є задоволення їх соціальних і психологічних потреб.
І Біхевіористська школа - школа наук про поведінку А. Маслоу. її прихильники намагалися надати допомогу працівникові в І усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі і праці. Основна його заслуга - це залежність результатів праці від ! правильно підібраних прийомів управління міжособистісними .; стосунками. Серед учених, котрі досліджували цей напрям, слід і відзначити роботи М.Фолетт (1868-1933), яка розробила теорію І лідерства.
і Сучасні концепції менеджменту:
1. Прецесійний підхід - розглядає менеджмент як процес, що і складається з безперервних економічних дій, функцій управління.
2. Системний підхід базується на теорії, яку розробили Д. Марг,
Г.Саймон. Розроблений ними підхід до управління дає змогу уникнути
L. ситуацій, коли рішення в одній сфері переростає в проблему для іншої.
3. Ситуаційний підхід передбачає залежність придатності різних методів управління від ситуації, кейсів. Це скоріше спосіб мислення, ніж набір конкретних дій, який допомагає майбутнім менеджерам швидко вирішувати проблеми. Найбільш досконалими є теорії адаптації глобальної стратегії і управління за результатами, створена фінськими фахівцями.
ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ
Цілі менеджменту - досягнення високої прибутковості підприємства (фірми) за рахунок раціональної організації його діяльності, ефективного використання матеріальних, фінансових і людських ресурсів.
Цілі додають сутність управлінській діяльності, роблять її усвідомленою та цілеспрямованою. Вони визначають зміст основних видів (функцій) управлінської діяльності, вибір методів управління, структуру управління, добір і розстановку персоналу. Цілі - це бажані результати, яких передбачають досягти.
Цілі відіграють об'єднуючу, стимулюючу, мобілізуючу та контролюючу роль в організації.
Класифікація цілей:
* за змістом (економічні, соціальні, морально-етичні, науково-технічні);
* за рівнями управління (народногосподарські, територіальні, підприємств, підрозділів, окремих працівників);
* за термінами реалізації (довгострокові, короткострокові);за етапами реалізації (кінцеві, проміжні);
* за ступенем охоплення системи (загальні, часткові).
Принципи менеджменту (від лат. "principiun" - початок, основа) сукупність основних правил, положень, керівних ідей, орієнтирів, якими повинні керуватися органи і працівники управління у своїй діяльності. Вони діляться на загальні і спеціальні.
Загальні принципи менеджменту:
1. Єдність демократизму і доцільного економічного централізму. Працівники підприємства вільно вибирають форми власності і господарювання з урахуванням економічної політики держави, запитів ринку, можливостей максимального задоволення потреб працюючих. Держава централізовано визначає політику ціноутворення, оподаткування, розробляє валютну, банківську, митну систему;
2. Досягнення високої економічної ефективності управління. Ефективність досягається за рахунок НТП, економії витрат, раціонального використання ресурсів, умілого використання економічних важелів тощо;
3. Стимулювання. Основним джерелом соціальної активності людей, стимулом до праці є життєві потреби та інтереси. Застосовуються матеріальні (госпрозрахунок, орендна оплата праці) і моральні стимули (похвала, оголошення, подяка, нагородження орденами, медалями тощо);
4. Єдиноначальність і колегіальність. Єдиноначальність означає підпорядкованість у трудовому процесі всіх працівників одній особі -керівнику. Але управління в асоціаціях, акціонерних товариствах і об'єднаннях носить колегіальний характер. Тому єдиноначальність повинна вміло сполучатися з колегіальністю;
5. Науковість - це повне використання досягнень науки, техніки і досвіду в сфері менеджменту.
Спеціальні принципи менеджменту:
1. Розроблення чітких цілей (стратегічних, тактичних, оператив-них);
2. Орієнтація на об'єктивні економічні закони, загальнолюдські _ цінності, моральність, економічність діяльності;
3. Пріоритет споживача (надійне, швидке, зручне обслугову-вання), висока якість продукції і доступні ціни;
4. Високі стандарти діяльності, відповідальність за кінцевий результат роботи, вирішення актуальних проблем новими методами;
5. Орієнтація на перспективу розвитку, нововведення, новаторс-тво й ентузіазм персоналу;
6. Децентралізація управління, делегування повноважень, впро-вадження підприємницького стилю роботи із урахуванням змін у тенденціях розвитку ринку;
7. Розроблення простих, реалістичних і чітких критеріїв оцінки власної діяльності, регулярне звіряння з діловим процесом, сучасне коригування стратегії, тактики і практичних дій;
8. Постійне навчання кадрів, підвищення їхнього професіо-налізму, формування нового мислення в розрахунку на швидкі зміни в масштабі та характері діяльності;
9. Ототожнення співробітництва з підприємством, його інтере-сами і принципами, виховання почуття співучасника в успіхах і невдачах;
10. Відмова від надмірного адміністрування і перехід до сучасної організаційної культури менеджменту, що ґрунтується на загальних інтересах і цілях діяльності, партнерстві, співробітництві, можливій вигоді, взаємодії, а не на владі та підпорядкованості.
Слово метод (від грец. methodos) означає спосіб пізнання, дії, порядок дослідження, прийом.
Методи управління - це система способів і прийомів здійснення управлінської діяльності для дослідження поставленої цілі або рішення конкретних завдань. Вони є організаційним аргументом у реалізації цілей, принципів і функцій управління.
Методи управління слід відрізняти від методів керівництва або методів роботи керівника, які є способами впливу конкретного працівника управління.
За змістом методи управління діляться на три групи:*
адміністративні (організаційно-розпорядчі),*
економічні,
* соціально-психологічні. ; *
Залежно від характеру впливу розрізняють методи: *
прямого впливу (адміністративні),*
непрямого (соціально-психологічні і частина економічних).
Залежно від рівня впливу виділяють такі методи, що діють на рівні країни, області, району, підприємства, виробничого підрозділу.
За тривалістю методи бувають: нт*
довгострокові,*
середньострокові, *
короткострокові.
Адміністративні методи управління - це сукупність способів і і прийомів організаційного та розпорядчого впливу на підставі субординаційної підпорядкованості працівників, реалізації влади,*
дотримання дисципліни й відповідальності.
Адміністративні методи управління організаційного впливу:*
регламентування (закони України, статути підприємств, посадові інструкції тощо);*
нормування - положення про внутрішньогосподарський розраху-нок, норми виробітку, тарифні ставки, норми висіву тощо;*
організаційно-методичне інструктування - інструкції, вказівки, рекомендації тощо.
Організаційно-розпорядчого впливу:*
розпорядчі (директиви, постанови, накази, розпорядження, усні вказівки);*
оперативно-розпорядчі форми (рішення оперативних нарад, плани-наряди).
Економічні методи управління передбачають створення економічних умов, що спонукають працівників і трудові колективи діяти в потрібному напрямку з урахуванням загальнодержавних, колективних і особистих інтересів.
В основі економічних методів лежить пізнання і використання економічних законів: вартості, економії часу тощо, їх вплив виявляється через такі економічні важелі:*
Планування - це метод управління, який допомагає колек-тивам і працівникам краще бачити цілі і завдання своєї діяльності, а також шляхи їх досягнення. Система планування на с.-г. підприємствах складається з розробки перспективних, поточних і оперативних планів. Плани - важливий важіль виявлення резервів удосконалення вироб-ництва і підвищення його ефективності;*
Економічний аналіз - це метод управління, що дозволяє вивчити стан справ, з'ясувати недоліки і резерви в роботі. У процесі аналізу вивчають виконання перспективних, поточних і оперативних планів;*
Господарський розрахунок забезпечує відшкодування витрат власними прибутками, економічну самостійність господарської діяльності, націлює працівників на економію й ощадливість, пошук резервів, підвищення прибутку. Він виховує в кожному працівникові господаря;*
Матеріальне стимулювання сприяє створенню у працівників трудових колективів матеріальної зацікавленості в підвищенні продуктивності праці, поліпшенні якості продукції і її здешевленні.
Соціально-психологічні методи управління — це єдність соціального і психологічного впливу на трудові колективи й окремих працівників. Вони підвищують активність та ініціативу працівників, сприяють створенню хороших відносин між членами колективу, задоволенню соціальних і духовних потреб, формують сприятливий соціально-психологічний клімат.
Соціальний вплив — це сукупність способів і прийомів впливу на формування і розвиток колективу та соціальні процеси в ньому.
Соціальні методи:
* регулювання — критика і самокритика, обмін досвідом, соціальне планування, звичаї і традиції;
* нормування - правила внутрішнього розпорядку, кодекси честі, правила службової етики й етикету, форми дисциплінарного впливу;
* морального стимулювання - оголошення подяки, нагороджен-ня орденами і медалями, присвоєння почесних звань.
Психологічний вплив - це регулювання відносин між членами колективу з метою створення сприятливого психологічного клімату. За допомогою психологічних методів у колективі створюється доброзичлива творча обстановка, що сприяє найліпшому виконанню працівниками своїх обов'язків та досягненню високих результатів роботи. До них відносять:
* методи комплектування трудових колективів — використання соціометричного тестування, за допомогою якого встановлюють симпатії всередині колективу, психологічну сумісність;
* методи гуманізації праці спрямовані на поліпшення естетичних умов праці шляхом використання психологічного впливу кольору, музики, освітлення, оформлення робочого місця. 4 методи професійного підбору і навчання включають відбір людей, що володіють такими психологічними характерами, що найбільшою мірою відповідають виконуваній роботі.
Отже, метод менеджменту, як науки управління, формується синтезом загальнонаукового діалектичного методу досліджень і рядом специфічних методів. Регулювання — критика і самокритика, обмін досвідом, соціальне планування, звичаї і традиції; нормування - правила внутрішнього розпорядку, кодекси честі, правила службової етики й етикету, форми дисциплінарного; впливу;
* морального стимулювання - оголошення подяки, нагороджен-ня орденами і медалями, присвоєння почесних звань.
Психологічний вплив - це регулювання відносин між членами колективу з метою створення сприятливого психологічного клімату. За 1 допомогою психологічних методів у колективі створюється доброзичлива творча обстановка, що сприяє найліпшому виконанню працівниками своїх обов'язків та досягненню високих результатів роботи. До них відносять: j
* методи комплектування трудових колективів - використання соціометричного тестування, за допомогою якого встановлюють j симпатії всередині колективу, психологічну сумісність;
* методи гуманізації праці спрямовані на поліпшення естетичних умов праці шляхом використання психологічного впливу кольору, музики, освітлення, оформлення робочого місця.
* методи професійного підбору і навчання включають відбір людей, що володіють такими психологічними характерами, що найбільшою мірою відповідають виконуваній роботі.
Отже, метод менеджменту, як науки управління, формується синтезом загальнонаукового діалектичного методу досліджень і рядом специфічних методів.
МЕНЕДЖЕР У СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ
Менеджер у системі управління. Методи керівництва
З переходом до ринкової економіки в нашому суспільстві в обіг широко входить поняття "менеджер" - це людина, завданням якої є організація конкретної роботи певної кількості співробітників, які підлеглі йому. Менеджер організовує конкретну роботу, викорис-товуючи сучасні методи управління, і виступає в кількох іпостасях:*
керуючий - наділений організувати роботу;*
лідер - здатний вести за собою колектив;*
дипломат - встановлює контакти з партнерами і владою;*
вихователь - володіє високими моральними рисами, якостями, здатний створити єдиний колектив;*
новатор - розуміє роль науки, вміє оцінити і впровадити у виробництво інновації;*
підприємець - вишукує можливості підвищити прибуток;*
особистість - володіє високими знаннями, здібностями та відповідним рівнем культури управління, чесний, рішучий.
Схему місця менеджера в процесі управління за Міцбергом подано нижче.
Менеджер виконує такі функції:
* організовує і планує діяльність колективу; v проводить наради, збори; v контролює роботу підлеглих;
* оцінює результати роботи;
* організовує підготовку звітів;
* розподіляє завдання та інструктаж підлеглих;
веде ділові переговори; висуває і розглядає нові ідеї та пропозиції;
* приймає відвідувачів;
* ознайомлюється з поточною кореспонденцією.
Кожному менеджеру для виконання цих функцій слід володіти такими рисами: ініціативність, наполегливість, організованість, самостійність, професіоналізм, працездатність, здатність контролювати свої емоції, спостережливість тощо.
Немає менеджера, який володів універсальними здібностями та ефективно діяв у будь-якій ситуації. Існує певний набір рис і якостей, які є основою організаторських здібностей. Ці якості не залежать від виробничого досвіду працівника, і тому людина може бути керівником навіть у молодому віці, коли буде зважати на фактори, які впливатимуть на діяльність менеджера в найближчі роки.
Фактори, які впливатимуть на діяльність менеджера : в найближчі 10 років
1. Стреси та невизначеність. Менеджер повинен ефективно управляти собою і своїм часом.
2. Ерозія традиційних цінностей.
Призводить до втрати особистих переконань і цінностей. Менеджер повинен чітко визначати особисті цінності.
3. Є широка можливість вибору.
Менеджер повинен чітко визначати обсяг виконуваної роботи, власних цілей.
4. Організаційні системи не можуть забезпечити всі можливості. Кожен менеджер повинен постійно підтримувати власний розвиток.
5. Проблем стає все більше і вони все складніші. Засоби вирішення проблем все більш обмежені. Тому здібності вирішувати проблеми швидко і ефективно стають важливою рисою управлінських навиків.
6. Постійна боротьба за ринки збуту, енергетичні ресурси і прибутковість сприяє пошуку нових ідей. Тому керівники повинні бути здібними раціоналізаторами, гнучко реагувати на зміни ситуації.
7. Складність традиційних ієрархічних відносин. Тому ефективне управління закликає до використання навиків впливу на оточуючих, не використовуючи прямі накази.
8. Багато традиційних шкіл і методів управління, що вичерпали свої можливості та не відповідають вимогам сучасності і майбутнього, тому потрібні нові сучасні прийоми управління, і багатьом менеджерам прийдеться засвоїти нові підходи у ставленні до підлеглих.
9. Великі затрати та різні складні проблеми, пов'язані з використанням найманих робітників за контрактом або тимчасово, вимагають від кожного керівника вмілого використання трудових Ресурсів (НОП).
10. Зростання масштабів змін вимагають засвоєння нових ^авиків, розвитку нових підходів і боротьби з можливістю власного таріння". Тому менеджерам потрібно вміння допомогти іншим і засвоїти нові практичні навички.
11. Складні проблеми в більшій мірі вимагають об'єднання зусиль декількох людей, які разом здійснюють їх вирішення. Менеджер повинен уміти створювати і удосконалювати групи, які зможуть бути винахідливими і результативними в роботі.
Діяльність менеджера відіграє вирішальну роль у забезпеченні ефективного підприємства. Менеджери є носіями організуючого початку в системі управління, його ключовою ланкою. Ключовим моментом ефективної роботи підприємства є умілі, продумані дії його керівника. Кваліфіковане керівництво дозволяє спрямувати в потрібне русло поведінку працівників, створити необхідну виробничу орієнтацію і збудити мотивацію їхніх дій, що сприяє успішній роботі.
Менеджер є ключовою фігурою в організації. Для умілого виконання управлінських функцій він повинен мати певні якості, і володіти знаннями сучасного менеджменту, мати здібності керування людьми і відповідати вимогам ринкової економіки.
Знання сучасного менеджменту дає можливість розуміти сутність управлінської праці, раціонально її організовувати, знати й ефективно виконувати свої обов'язки, виробляти правильний стиль роботи, а отже, успішно вирішувати поставлені завдання.
Здібності до керівництва визначаються наявністю в менеджера як загальних, так і специфічних організаторських якостей.
До загальних організаторських якостей належить:*
практичність (кмітливість, здібність застосовувати знання, досвід у життєвій практиці, у будь-якій конкретній ситуації);*
товариськість (відкритість для інших, комунікабельність);*
глибина розуму (здатність аналізувати сутність явища, бачити його причини і наслідки, визначати основне);*
активність (уміння діяти енергійно, наполегливо під час вирішення практичних завдань);*
ініціативність (особливий творчий прояв активності, висування ідей, пропозицій, енергійність, підприємливість, прагнення
до пошуку);*
наполегливість (прояв сили волі, завзятості, вміння доводити
справу до кінця);*
самоконтроль (здібність контролювати свої почуття,
поведінку в складних ситуаціях);*
працездатність (витривалість, здібність вести напружену роботу, тривалий час не стомлюватися);*
спостережливість (уміння бачити, мимохідь відзначати примітивне, зберігати в пам'яті деталі);*
організованість (здібність дотримуватись необхідного режи-му, планувати свою діяльність, виявляти послідовність, зібраність);*
рішучість (здібність приймати обдумані рішення і послідовно проводити їх у життя);*
привабливість (уміння бути "магнітом", до якого тягнуться всі працівники, знаходитися у центрі всіх справ);*
готовність до ризику (уміння розумно, обґрунтовано ризикувати, здібність передбачити, перерахувати всі можливі проблеми).
До специфічних організаторських якостей належить:*
організаторська інтуїція;*
психологічна вибірність - здібність вникати в психологію іншої людини, визначати, на що вона здатна, уміти співпереживати їй (антипатія);*
практичний психологічний розум - здібність знаходити найкраще практичне застосування індивідуально-психологічних особливостей кожної людини;*
психологічний такт - здібність швидко знайти тон, доцільну форму спілкування залежно від психологічного стану та індивідуальних особливостей людини;*
емоційно-вольовий вплив менеджера, енергійність, здібність впливати на інших людей (посмішкою, наказом, відношенням до людей, оцінкою вчинків, особистим прикладом);*
вимогливість;*
критичність - здібність аналізувати діяльність і поведінку інших людей;*
схильність до організаторської діяльності - прагнення і потреба займатися організаторською діяльністю, нести за неї відповідальність і одержувати задоволення.
Вплив менеджера на підлеглих ґрунтується на владі та впливі. Влада - це спроможність і можливість менеджера впливати на діяльність і поведінку працівників на основі волі, авторитету, організаційних та регламентуючих документів, її використання залежить від особистості, на яку спрямований вплив, від сформованої Ситуації та керівника
Гак, залежність застосування влади від особистості, підлеглого полягає в тому, що кожна людина в силу своїх психологічних
особливостей по-різному реагує на вплив керівника, а отже, відповідно поводиться. Одні працівники цілком підкоряють владі усі свої вчинки, інші — підкоряються до певних меж, треті - формально підкоряються владі, а фактично діють по-своєму.
Також реальна влада залежить від ситуації, в якій знаходиться менеджер. Наприклад, влада молодого керівника не рівнозначна владі
досвідченого.
Влада менеджера над підлеглими значно залежить від особистих якостей і насамперед від компетентності, почуття такту, культури, індивідуального підходу до людей та ін.
Форми влади:*
на примусі, наявність у керівника покарання, що викликає які-небудь прикрості для підлеглого;*
на винагороді - застосування засобів впливу для задоволення потреб підлеглого;*
експертна - упевненість підлеглих у наявності в керівника спеціальних знань, що дають йому можливість задовольняти потреби
підлеглих;*
еталонна (влада особистого прикладу) - поява бажання у підлеглого запозичити привабливі якості керівника в процесі виконання його доручень і вказівок; J*
законна (традиційна) влада - переконання підлеглого в тому, ІІш керівник має право віддавати вказівки, які підлеглий зобов'язаний виконувати. 1
Вплив - це така поведінка керівника, що змінює відношення,] почуття до нього підлеглих працівників.
Вплив менеджера на підлеглих обумовлений його лідерськими
якостями.
Менеджер персоналу.
Цілеспрямований розвиток виробництва – це насамперед цілеспрямоване удосконалення його організації. Особливе місце в цьому розвитку займає кадрова робота.
Людські ресурси – це всі працівники організації. Вони включають виробничий і управлінський персонал. Менеджмент людських ресурсів розглядає людей як надбання виробничої організації, як ресурс, який потрібно ефективно використовувати для досягнення цілей.
Термін «менеджмент людських ресурсів» трактується як мобілізація співробітників шляхом активної роботи менеджерів. Для цього застосовуються такі підходи:
Відношення до праці як джерела доходів організації;
Створення для кожного співробітника простору для діяльності, щоб він міг внести свій особистий вклад у загальну справу;
Активна соціальна політика.
Мета менеджменту людських ресурсів – прийняття на роботу компетентних і зацікавлених працівників, уміння їх утримувати, удосконалювати їх професійну підготовку.
Типи трудового поводження працівників.
Ініціативний, характеризується пошуковим характером діяльності;
Виконавчий, характеризується високою виконавчою дисципліною , але відсутня ініціатива;
пасивний – не виявляє активності під час виконання завдань;
ухиляється – намагається уникнути від виконання вимог;
реформаторський - його дії спрямовані на проведення постійних змін в організації;
творчий – характеризується варіантним підходом у проведенні реформ;
спостережницький – характеризується невтручанням у справи;
пристосовницький – характеризується умінням пристосуватися до всіх змін;
руйнівний – дії спрямовані на руйнування відносин і комунікацій у системі.
Для раціонального використання працівників широко впроваджують трудові переміщення, ротацію кадрів, визначення трудового потенціалу особи, а також організацію різних систем навчання та управління діловою кар’єрою персоналу.
Кар’єра – це персонально усвідомлена позиція і поведінка, пов’язані із трудовим досвідом і діяльністю, протягом робочого життя людини. Цілі кар’єри виявляються у бажанні зайняти певну посаду і змінюються з віком, підвищенням кваліфікації. Наприклад, цілями кар’єри може бути посада, яка приносить моральне задоволення; робота, яка посилює можливості людини; посада, що має творчий характер; робота, як передбачає активне навчання та інше.
Розрізняють два види кар’єри: професійну і внутрішньо-організаційну. Професійна кар’єра конкретний працівник у процесі професійної діяльності проходить різні стадії розвитку.
Внутрішньо-організаційна кар’єра – послідовна зміна стадій розвитку працівника в межах одного підприємства. Цей вид кар’єри реалізується у 3 основних напрямах: вертикальному, горизонтальному, центроспрямованому.
Головним завданням планування і реалізації кар’єри є забезпечення взаємодії професійної і внутрішньо-організаційної кар’єри. Планування, розвиток і контроль ділової кар’єри полягає в тому що з моменту прийняття на роботу до звільнення слід організовувати планомірний горизонтальний і вертикальний рух за системою посад чи робочих місць.
Планування людських ресурсів – це застосування процедур планування для комплектації штатів і персоналу.
Планування роботи з кадрами є найважливішою Данкою системи управління персоналу. Основними видами планування підприємств є 5 річне і річне планування.
Показники планування:
чисельність кадрів за категоріями і посадами;
питома вага працівників апарату управління в загальній чисельності працюючих, витрати на їх утримання;
кількість працівників, фахівців і керівників, що повинні навчатися в різних навчальних закладах;
плинність і змінюваність кадрів різних категорій і професійних груп;
втрати робочого часу від порушень трудової дисципліни тощо.
Методи планування і прогнозування:
балансовий, що полягає в установленні рівноваги між наявністю і потреби трудових ресурсів;
системного аналізу – використовується при розробці програм розвитку кадрової роботи на тривалу перспективу;
експертних оцінок - вид кількісних характеристик окремих сторін соціальних і кадрових процесів, що визначаються на основі суджень висловлених експертами;
економіко-математичний – використання ЕОМ та інші.
Етапи планування.
Оцінка наявних ресурсів – аналізується загальна кількість працюючих в організації, на окремих ділянках, а також якість їхньої роботи і визначається надлишок або недостача працівників у структурних підрозділах і в цілому по організації;
Оцінка потреби в кадрах на перспективу – здійснюється підхід , виходячи з прогнозування об’ємів робіт по кожному структурному підрозділі, трудомісткості окремих операцій і робіт, ступеня їх механізації;
Розробка програми задоволення майбутньої потреби в кадрах, що повинна включати заходи щодо наймання і просування працівників, необхідних для реалізації цілей організації.
Прийом на роботу нових працівників необхідний у зв’язку з розширенням виробництва, виходом працюючих на пенсію, звільнення з різних причин, закінчення терміну наймання, переміщення і просування кадрів.
Добір кадрів – це процес вивчення працівників з метою їхнього прийому на ту чи іншу роботу або посаду. Професійна придатність працівника – це сукупність знань, умінь і навиків, а також виконання визначених посадових обов’язків.
Джерела трудових ресурсів:
Працівники інших організацій, випускники шкіл, училищ, коледжів, вузів;
Пропозиції служби зайнятості, оголошення, рекомендації, особисті контакти тощо.
Розстановка кадрів – це доцільний розподіл кадрів за структурними підрозділами підприємства, що проводиться з урахуванням досвіду і здібностей працівника, його індивідуального стилю.
Додатки.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать