КУПІВЛЯ, ПРОДАЖ, БЕЗОПЛАТНА ПЕРЕДАЧА, СПИСАННЯ ТА СТРАХУВАННЯ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА

Фінанси об'єднань, підприємств і галузей являють собою систему економічних взаємозв'язків, пов’язаних із кругообігом ресурсів, утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного продукту.
Функціонування фінансово-кредитної системи безпосередньо залежить від ступеня використання товарно-грошових відносин у керуванні й організації господарських відносин. Подія, що сталася у минулому і стосувалася згортання товарно-грошових відносин (із 1920-1923р. до кінця 80-х початку 90-х років панували адміністративно-командні методи господарюваня) негативно позначилася на стані економіки. Незважаючи на спроби економічних реформ 1965-го, 1979-го, 80-х років, практично тільки зараз розроблються рішучі кроки, щоб вартісні категорії — гроші, ціна, фінанси, кредит — почали активно впливати на розвиток економіки. На сучасному етапі гроші, фінанси поступово стають самостійним і вирішальним ресурсом виробництва.За матеріальним змістом фінанси - це цільові фонди грошових ресурсів, що у сукупності представляють собою фінансові ресурси підприємств.
Відповідно до Закону України "Про підприємство", фінансові ресурси підприємств - це переважно прибуток і амортизаційні відрахування, прибутки від цінних паперів, пайові внески, ресурси спонсорів.
Поряд з цим фінанси підприємства займають одне з головних місць у відтворювальному процесі , формуванні власних грошових фондів і ценралізованих фінансових ресурсів держави, тому вимагають постійного контролю і належної уваги з боку керуючих органів.
Перехід до ринкової системи викликав серйозні зміни всієї фінансової системи і в першу чергу її основної ланки - фінансів підприємства . Фінансові умови господарювання притерпіли суттєвих змін , котрі знайшли своє відображення в лібералізації економіки , зміні форм власності , проведенні широкомаштабної приватизації , зміні умов державного регулювання , введення системи стягнення податків з підприємств . В результаті проведених в країні реформ з’явились : недержавний сектор економіки, сучасна банківська система , ринки товарів і послуг , капіталу. Але головним надбанням , на мою думку , є те, що з’явилися умови для початкового формування ,так званого, середнього класу піпдприємців . Тобто почали народжуватись вже зовсім нові або частково реорганізовані підприємства, які мають на меті виробництво конкурентноспроможної продукції, а головне - це отримання високих прибутків від своєї діяльності . А прибуток, як відомо, виступає головним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства , розширеного виробництва , росту доходів підприємства і його власників. Нарешті, підприємництво чітко орієнтоване на одержання прибутку, чим в умовах розвинутої конкуренції досягається і задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в результатах фінансово-господарської діяльності. Реалізація цього принципу на ділі залежить не тільки від наданої підприємствам самостійності і необхідності фінансувати свої витрати без державної підтримки, але і від тієї частки прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Крім того, необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якого вигідно виробляти товари,отримувати прибуток, знижувати витрати. Цієї мети можна досягти лише при оптимальній організації фінансів на підприємстві, котра дозволить не лише закріпити фінансовий стан підприємств , але й забезпечити фінансову стабілізацію в країні .


1. Характеристика майна підприємства за джерелами утворення
Джерела утворення господарських засобів в умовах ринкової економіки називають капіталом. На підприємствах різних організаційно-правових форм може бути два види капіталу: власний і залучений (позиковий).
Під власним капіталом розуміють загальну вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності та використовуються ним для формування активів. Власний капітал включає: статутний (зареєстрований) капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний (страховий) капітал і нерозподілений прибуток (непокритий збиток).
Власний капітал є одним з найважливіших показників функціонування підприємства, оскільки характеризує кредитоспроможність, платоспроможність та забезпеченість підприємства власними коштами.
У складі власного капіталу значне місце відведено статутному капіталу. На підприємствах, створених за рахунок коштів власників, він є сукупністю внесків засновників (учасників) господарських об'єднань, господарських товариств (в формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю тощо), держави.
Пайовий капітал формується з сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок, сільськогосподарських виробничих кооперативів (СВК) тощо. Він є сукупністю коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення господарської діяльності.
Додатковий капітал - джерело власних засобів, яке утворюється за рахунок:
- приросту вартості основних засобів при проведенні їх переоцінки у випадках, передбачених законодавством;
- емісійного доходу акціонерного товариства (перевищення продажної ціни власних акцій над їх номінальною вартістю, що утворюється в результаті їх продажу);
- безоплатного надходження необоротних активів від юридичних і фізичних осіб.
Резервний капітал також є джерелом власних засобів, що створюється як додатковий внутрішній фінансовий ресурс підприємства. Резервний (страховий) капітал - це сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку. Кошти резервного капіталу використовуються відповідно до напрямів, передбачених в установчих документах: як правило, у випадку недостачі прибутку за рахунок резервного капіталу покриваються
непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації товариства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо.
Чинним законодавством передбачено створення в господарському товаристві резервного (страхового) капіталу у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 % статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) капіталу передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 % суми чистого прибутку.
Важливим джерелом власних господарських засобів є прибуток - це позитивний фінансовий результат діяльності підприємства. Він утворюється, головним чином, в процесі реалізації продукції (робіт, послуг), матеріальних цінностей, основних засобів і визначається як сума перевищення доходів над витратами підприємства, одержаних з початку року до танця звітного періоду.
Складовими власного капіталу є також неоплачений і вилучений капітал. Неоплачений капітал є заборгованістю власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Вилучений капітал - це фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Суми неоплаченого капіталу та вилученого капіталу зменшують розмір власного капіталу.
Крім власного капіталу, джерелами формування майна підприємства є залучені джерела. Вони надаються підприємству у тимчасове користування на визначений строк, по закінченні якого повертаються власникам.
Кредитом називають позику в грошовій або товарній формі, що надається кредитором (особою, що надає позику) позичальнику (особі, яка одержує позику) на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка. При кредитуванні відносини між кредитором і позичальником базуються на наступних принципах: строковості, платності, поверненості, забезпеченості та цільового використання. Позиковими коштами є залучені підприємством на договірних умовах кошти юридичних і фізичних осіб (крім банків та інших кредитно-фінансових установ).
Кредиторська заборгованість - це борги перед постачальниками та іншими кредиторами. Вона виникає, якщо товарно-матеріальні цінності надходять на підприємство раніше, ніж вони оплачені.
Постачальник - це фізична або юридична особа, що відвантажила матеріальні цінності. Відповідно до діючої системи розрахунків за матеріальні цінності між часом одержання цінностей і моментом їх оплати проходить певний строк, протягом якого підприємство, що одержало товарно-матеріальні цінності, але їх не оплатило, є боржником перед постачальниками. В результаті заборгованість перед постачальниками є тимчасовим джерелом відповідної частини коштів даного підприємства.
Крім того, всі зобов'язання підприємства можна згрупувати за строками їх погашення як найбільш термінові, короткострокові, довгострокові та постійні.
Найбільш термінові - це поточні зобов'язання підприємства перед постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій. Короткострокові зобов'язання визначаються строком погашення одержаних позикових коштів за період менше одного року. Довгострокові зобов'язання визначаються терміном погашення позикових коштів за період більше одного року. Постійні зобов'язання - це зобов'язання перед власниками суб'єкта господарювання в частині формування власного капіталу, які виникають за власним бажанням окремих власників або при ліквідації підприємства.
2. Купівля майна.
Поняття договору купівлі-продажу
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір купівлі-продажу належить до найпопулярніших видів договорів, що використовуються в підприємницькій діяльності. В умовах ринкової економіки він є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами, відносин у сфері розподілу й перерозподілу матеріальних благ, забезпечуючи вільний і оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва і торгівлі1. Цим договором опосередковуються відносини учасників цивільного обороту з обміну товарів на гроші. Характеристика договору купівлі-продажу. За договором купівлі-продажу продавець передає покупцеві майно (товар).
Тлумачення категорії майно (товар) як предмета договору купівлі-продажу наводиться в ст. 656 ЦК України. Так, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому; майнові права; право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.
Поняття "товар" розкривається у ст. 1 Закону України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність", згідно з якою товаром вважається будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі). Чіткіше визначення міститься в п. 1.6 ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), відповідно до якого товарами є матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" під товарами розуміється продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послуги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості самих товарів.
Предметом договору купівлі-продажу можуть бути і грошові кошти (ч. 4 ст. 656 ЦК України). В такому разі відповідні операції набувають ознак операцій із валютними цінностями із застосуванням до них відповідного правового режиму (див., зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закон України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та інші).
Предметом договору купівлі-продажу може бути як існуючий товар, так і товар, який буде вироблено у майбутньому (при укладенні ф'ючерсних і форвардних угод).
Право вимоги розглядається ЦК України, на відміну від Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", як самостійний предмет договору купівлі-продажу, і означає право особи, що його вона набуває за угодою або іншим зобов'язанням (див. ст. 512 ЦК України).
Законодавством установлені певні обмеження щодо можливості участі відповідного майна в цивільному обороті, а отже, бути предметом договору купівлі-продажу. Так, наприклад, постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. № 2471-XIІ "Про право власності на окремі види майна" затверджені Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, а також Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна. За ст. 25 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП "Про господарські товариства" (ч. З ст. 81 ГК України) акції закритого акціонерного товариства не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі; ст. 18 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" встановлює заборону на обіг іменних ощадних сертифікатів. Законом України "Про приватизацію державного майна", а також Законом України від 7 липня 1999 р. № 847-XIV "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" визначені відповідні об'єкти, що не підлягають приватизації.
Нарешті, за чинним цивільним законодавством предметом договору купівлі-продажу не можуть бути права вимоги, якщо вимога має особистий характер - зобов'язання, що виникають із заподіяння шкоди, авторські права.
Предмет договору купівлі-продажу характеризується відповідними якісними та кількісними показниками. Так, продавець повинен передати покупцеві товар у кількості, що встановлена договором купівлі-продажу (ст. ст. 669-670), в асортименті, погодженому сторонами (ст. 671), якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу і який придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується (ст. 673), товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності (ст. 682), у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу або не випливає із суті зобов'язання (ст. 685 ЦК України).
2.1 Продавець передає майно (товар) покупцеві.
Згідно зі ст. 662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Моментом виконання обов'язку продавця передати товар, за ст. 664 ЦК України, вважається:
- вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві;
- надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар передається покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк або він визначений моментом пред'явлення вимоги, покупець має право вимагати передачі у будь-який час, а продавець - зобов'язаний передати товар у 7-денний строк (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право витребувати цю річ у продавця та вимагати її передання відповідно до умов договору (ст. 620 ЦК України).
2.2. Продавець передає майно покупцеві у власність.
Цей обов'язок власника тісно пов'язаний з наявністю у продавця статусу власника. Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Передача майна у власність означає, що покупець - фізична особа, в тому числі фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, набуваючи у приватну власність певне майно, вільно володіє, користується і розпоряджається ним. При цьому немає значення, чи було це майно придбане в процесі та з метою здійснення підприємницької діяльності, чи воно буде використовуватися для задоволення особистих потреб фізичної особи - законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна.
Що ж до юридичних осіб, законодавство передбачає певні винятки із загального правила про набуття у власність майна за договором купівлі-продажу.
Так, згідно з ч. З ст. 73 ГК України майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (щодо державних комерційних підприємств - ст. 74) чи праві оперативного управління (ст. 76 ГК України). Останнє стосується і майна державної установи (організації), яка перебуває на державному бюджеті (ст. 39 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 "Про власність"). Отже майно, що набувається державним підприємством, установою, організацією, в тому числі за договорами купівлі-продажу, належить йому не на праві власності, а на праві повного господарського відання або оперативного управління. Подібний статус має майно комунального унітарного підприємства (ст. 78 ГК України).
У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність Цих підстав (ст. 661 ЦК України).
2. Страхування майна підприємства.
Підприємство має право страхувати будь-яку частину свого майна за повною вартістю (вибіркове страхування).
Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам та організаціям.
Не приймаються на умовах добровільного страхування:
а) гроші готівкою;
б) акції, облігації та інші цінні папери ;
в) рукописи, креслення й інші документи, бухгалтерські та ділові книги;
г) дорогоцінні метали;
д) технічні носії інформації, комп'ютерних та аналогічних систем (магнітні плівки, касети, магнітні диски і т. ін.);
е) майно, яке знаходиться в застрахованому приміщенні, але не належить страхувальникові.
Не можуть бути застрахованими також будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи розташовані в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та інші стихійні явища.
У разі страхування майна на час проведення експериментальних чи дослідницьких робіт або експонування на виставці воно вважається застрахованим із часу, коли його взято з постійного місця перебування (організація, музей, виставка), для того щоб упакувати й далі транспортувати до місця випробування або експонування. Стан застрахованої цього майна триває і в період його тимчасового складування, випробування, експонування та зворотного транспортування доти, доки це майно не буде встановлене на постійне місце перебування в пункті, зазначеному в договорі.
Страхові випадки. У разі страхування майна підприємств вирізняють два типи договорів:
а) страхування від вогню, удару блискавки, вибуху;
б) комплексне або розширене страхування «від вогню та інших випадків», яке включає, крім ризиків пожежі і вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган; повінь; град, злива; осідання ґрунту; затоплення; шторм; цунамі; туман; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем; крадіжки зі зломом (пограбування).
Майно береться під страховий захист також від ризиків, що виникають під час ведення експериментальних та дослідницьких робіт.
Будівлі, споруди та інше майно вважається застрахованим і на той випадок, коли у зв'язку з пожежею або раптовою загрозою стихійного лиха їх необхідно розібрати або перенести на нове місце.
Страхова оцінка. Для того щоб відшкодування збитків, завданих основним та оборотним фондам, було повним, необхідно правильно їх оцінити.
Для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу.
Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладання договору з вирахуванням зносу.
Об'єкти у стадії незавершеного будівництва — у розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку.
Продукція у процесі виробництва або обробки — вартості витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.
Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, авторські роботи, антикваріат — на вартість, визначену за пред'явленими страхувальником документами або згідно з експертною оцінкою.
Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах:*
на балансову вартість; *
на договірну вартість; *
на певну частку (відсоток) вартості.
Якщо майно взяте на страхування на певну частку (відсоток), то всі об'єкти вважаються застрахованими на ту саму частку.
Договір страхування майна, одержаного підприємством за договором майнового найму або прийнятого ним від інших організацій і населення для переробки, ремонту, перевезення, на комісію, зберігання тощо, укладається на повну вартість цього майна на підставі даних бухгалтерського обліку підприємств, яким належить це майно (з вирахуванням зносу).


Висновки.
Фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.
Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать