Прогнозування продуктивності праці зіставленням витрат живої та уречевленої праці

Підвищення продуктивності суспільної праці характеризується відносним збільшенням питомої ваги уречевленої праці та абсолютним і відносним скороченням затрат живої праці. Однак ці закономірності виявляються у чистому вигляді не на всіх етапах науково-технічних перетворень. При абсолютному підвищенні масштабів застосування уречевленої праці на кожну одиницю живої праці економія її у 2 рази і більше перевищує економію живої праці.

Підвищення продуктивності праці забезпечується інтенсивним заміщенням живої праці. У цьому зв'язку необхідно встановити, якій кількості живої праці (Гж) еквівалентна уречевлена праця (Гу), витрачена на попередніх стадіях виробництва і виражена у засобах виробництва. Орієнтація на інтенсифікацію припускає, що продуктивність живої праці перевищує продуктивність уречевленої, тобто науково-технічний прогрес забезпечує не просту заміну живої праці уречевленою, а економію сумарних затрат живої та уречевленої праці.

Коефіцієнт співвідношення (-К3) живої та уречевленої праці визначається за формулою

де Тж, Ту — затрати відповідно живої та уречевленої праці, осіб.

При екстенсивних методах виробництва К3 1.

Суми затрат живої та уречевленої праці на впровадження досягнень науково-технічного прогресу необхідно визначати з урахуванням коефіцієнта взаємододатковості і приведення одноразових затрат, що дають ефект упродовж кількох років, до річних затрат:

де Зу, Зж — затрати відповідно уречевленої та живої праці, грн.; Зуо, Зуа, Зур, Зуш,, Зупб — затрати уречевленої праці відповідно одноразові, амортизація, ремонтні, поточні і побічні, грн.; Зжо, Зже, Зжпт> Зжпб — додаткові затрати живої праці відповідно одноразові, експлуатаційні, поточні, побічні, грн.; т — строк дії одноразових затрат, шт.

Для планування темпів підвищення продуктивності праці використовується формула

де ΔΠ — приріст продуктивності суспільної праці; Еж — планована економія живої праці від впровадження відповідних заходів, осіб; Д — додаткові затрати суспільної праці (уречевленої та живої) на впровадження відповідних заходів, осіб; 4t — планова чисельність ППП (працюючих), осіб.

Для визначення додаткових затрат суспільної праці на впровадження відповідних заходів використовується формула

де Зж та Зу— сума затрат, грн.; Пж — продуктивність праці одного середньооблікового працівника в базовому періоді, грн.

Планова чисельність працюючих (4t) визначається на підставі базисної (фактичної) чисельності працюючих на підприємстві (в об'єднанні) з урахуванням економії живої праці (Еж) та її додаткових затрат на вжиття заходів:

де Дж — додаткові затрати живої праці на вжиття заходів,

У нашому випадку приріст обсягу виробництва забезпечується інтенсивними факторами. Збільшення затрат живої праці допустимо лише на об'єктах нового будівництва і при утворенні нових ділянок виробництва.

Індекси підвищення продуктивності праці визначаються за факторними формулами:

де /п — індекс продуктивності праці.

Множачи значення другого і третього членів знаменника на кількість працюючих (ч), можна визначити економію живої праці для кожного заходу:

Еж = РД

і додаткові затрати суспільної праці:

Д = рч.

Якщо для якого-небудь заходу Д Еж,то він не забезпечить підвищення продуктивності праці. Отже, цей захід економічно неефективний. Такий аналіз має велике значення для прогнозування підвищення продуктивності праці та обґрунтування пріоритетних заходів, спрямованих на її економію.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Жучков Ю. Успех фирмы зависит от ее кадров // Человек и труд. — 1996. - № 12. - С. 77-79.

2. Калина А. В., Пашута М. Т. Прогнозування та макроекономічне планування. - К.: МАУП, 2000.

3. Шекшня С. В. Планирование персонала на прием на работу. — М.: ЗАО «Бизнес-школа "Интел-Синтез"», 1997. — 80 с.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать