Потенціал розвитку підприємств торгівлі та стратегії розвитку

Україна переживає глибокі трансформаційні зміни, обумовлені посиленням конкуренції на ринку торговельних послуг та виходом на вітчизняний ринок іноземних, глобальних і регіональних торговель них мереж. На сучасному етапі розвитку національного господарства, значно зросла роль торгівлі у формуванні державного і місцевих бюд жетів країни (важливим джерелом надходжень до державного бюд жету є податок на додану вартість, зобов'язання зі сплати якого виникають лише внаслідок здійснення операцій купівлі-продажу товарів). Збільшився вплив сфери обігу на формування ВВП, значно збільшилась частка працездатного населення, зайнятого у сфері обігу. Сфера торгівлі і, особливо, внутрішня торгівля, стала важливим об'єктом інвестиційних надходжень в країну.
Високий рівень рентабельності цього виду економічної діяль ності та порівняно незначна вартість входження підприємця на ринок торговельних послуг обумовив те, що торговельний бізнес став одним із видів економічної діяльності, який найбільш динамічно розвивається. Так, у 2008 р. за даними Державного комітету статистики України кількість підприємств, зайнятих в торговельній сфері, що зареєстро вані в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій та установ, становила 299 887 од., що відповідає 25,3% від загальної кількості суб'єктів господарювання [4]. Порівняно з базовим 2006 р., коли кількість зареєстрованих суб'єктів господарювання, що займаються торговельною діяльністю, зросла на 21 790 од. На фоні стрімкого зростання обсягів роздрібного товарообороту підприємств (юридич них осіб) до попереднього року у порівняних цінах (2003 рік - 120,5%; 2004 рік - 121,9%; 2005 рік - 123,4% і 2006 рік -126,4%) відбувається скорочення кількості об'єктів роздрібної торгівлі (підприємств - юри дичних осіб). Так, у 2003 р. їх кількість становила 83,8 тис. од., у 2004 -78,5 тис. од., у 2005 - 72,5 тис. од. і у 2006 - 73,6 тис. од.
З цього приводу цікавими є висновки В. В. Аполія [1], що тор гівля свою основну соціальну функцію - задоволення потреб населен ня в товарах і послугах - виконує лише частково. Вона забезпечує не більше 73% індивідуального фактичного кінцевого споживання, а частка організованої торгівлі в реалізації доходів населення становить менше 40%. Існують також обмеження щодо фізичної доступності торговельних послуг та економічної доступності товарів для населен ня. Спостерігаються суттєві деформації в асортиментній і структурній політиці, збільшується розрив між товарооборотом та кінцевими спо живачами, що призводить до дестабілізації споживчого ринку. Тому цінність торгівлі стає персоніфікованою для кожної категорії споживачів.
Формування та функціонування ринку торговельних послуг під порядковується загальним законам ринкової економіки [2] і одночас но має низку специфічних особливостей: високий динамізм, терито ріальну сегментованість, локалізованість , велику швидкість обертання капіталу, надчуттєвість до змінювання ринкової кон'юнктури, одно часну універсалізованість та індивідуалізованість діяльності. Торгів ля, з нашої точки зору, може бути віднесеною до особливої категорії товару або послуги, для якої ринок не буде забезпечувати повноту відповідної пропозиції. Це, вочевидь, є необхідним для включення то го чи іншого товару до категорії суспільного блага. Суспільна корис ність торгівлі має певні особливості, а саме:
- торгівля як суспільне благо має певну суспільну корисність, що за лежить і проявляється через індивідуалізовану корисність для кож ного члена суспільства, членів суспільства і суспільства загалом;
- торгівля є одним з факторів, що впливає на підвищення валового внутрішнього продукту.
- торгівля забезпечує зв'язки між сферами товарного виробництва і споживання задля розширеного відтворення суспільного продукту і галузей;
- торгівля змінює соціокультурне середовище суспільства, соціальну структуру, структуру споживання, систему цінностей членів сус пільства;
- торгівля - центр перерозподілу грошової маси, що є одним з виз начальних факторів стабілізації цін, збалансованості бюджету, по питу і пропозиції загалом.
Важливо й те, що Україна, ратифікуючи міжнародні нормативні акти, бере на себе відповідні зобов'язання. Саме з огляду на це, зали шається незрозумілою відсутність належної уваги до торгівлі щодо закріплення її в статусі каталізатора в загальному процесі підвищення результативності інноваційної діяльності підприємств та визначення підприємств торгівлі в ролі інноваційно-активних лідерів. Звертаємо особливу увагу на те, що Дж. Хікс справедливо вважає: «ринок як форма організації є породіллям торговців і фінансистів». Існування тенденцій «такої, що підвищується» та «такої, що зменшується» віддачі обумовлюють, з одного боку, таке зростання обсягів това рообороту, коли «по мірі збільшення обсягів торгівлі її організація може поліпшитись так, що витрати торгівлі будуть скорочуватись», а з іншого, потребу, або, навіть, життєву необхідність «звернутись до нових об'єктів і каналів торгівлі». Це і надає йому «роль інноватора ». Тому, на думку цього дослідника, подальший розвиток галузей відбувається через розвиток «існуючих підприємств» торгівлі та «завдяки збільшенню числа підприємств», пов'язаних з нею [7].
Так, уже 10 років галузь розвивається на основі морально заста рілої Концепції (за Постановою Кабінету Міністрів від 20.12.1997 р. № 1449). Згідно з нею, торгівля є і буде найважливішою сферою формування і стабілізації споживчого ринку, координуючою ланкою в системі міжгалузевих, регіональних та міжрегіональних зв'язків, дійовим механізмом задоволення соціальних потреб і недопущення соціальної напруженості в суспільстві. Але ж, як і 10 років тому, нині ринкові механізми взаємодії ланок єдиного циклу «дослідження -виробництво - торгівля - споживання» є дуже неефективними. І, в першу чергу, це повязано з тим, що торговельним підприємствам тра диційно відводиться роль спостерігача за інноваційними процесами, а не індикатора економічного розвитку. А науковий пошук напрямів розвитку підприємств торгівлі, з урахуванням впливу глобалізаційних процесів на світових ринках, визначило актуальність дослідження.
Характерною ознакою успішних підприємств є вибір моделі розвитку, яка Грунтується на засадах безперервного продукування і реалізації інновацій. «Конкурентні переваги країн усе менше визна чаються багатством природних ресурсів чи дешевою робочою силою» [8], а все більшого значення серед факторів інтенсивного розвитку націо нальної економіки та українського суспільства набувають науково-інноваційна модернізація технічного, технологічного та інтелектуачь-ного потенціалу торговельних підприємств України. Фактичні дані не підтверджують оптимізму про те, що вітчизняні підприємства та економіка України загалом наповнюються в достатній кількості інно ваційними компонентами. За даними статистики на 01.01.2007 р. в Україні налічувалось 1133,2 тис. підприємств та організацій. З них 25,4% припадало на підприємства торгівлі, 10,5% - на підприємства промисловості, 9.9% - на підприємства будівництва, діяльність транспорту та зв'язку [12].
На думку вітчизняних вчених, економіка впритул наблизилася до обвалу в ближній і середньостроковій перспективі. Ця загроза стрімко зростає у зв'язку зі стабільно низькою часткою передових знань у структурі доданої вартості продукції українських виробництв, безальтернативним подорожчанням енергоресурсів, зростанням сиро винного й низькотехнологічного експорту з одночасним збільшенням високотехнологічного товарного імпорту. Як наслідок, за рівнем розвитку Україна продовжує відставати від переважної більшості країн світу, і в підсумку продовжується падіння країни в рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму - втрата 14 позицій тільки за останні три роки [8].
Як підсумок, у рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму 2007 року Україна посіла 73 місце серед 131 країни; у рейтингу конкурентоспроможності Інституту розвитку ме неджменту в Лозанні ( IMD Lausanne ) - 46 із 55, у рейтингу простоти ведення бізнесу Світового банку — 139 із 178, за простотою сплати податків (Світовий банк і PriceWaterhouse Coopers ) - 177 з 178, у рейтингу за купівельною спроможністю в Європі (за версією компанії Gflc ) - 39 місце з 40 (1487 євро на людину при 18-27 тис. євро на людину в першій десятці), в рейтингу щодо зростання зарплати в Європі (за версією консалтингової компанії Mercer ) - 59 місце із 60 (зростання зарплати в 10% повністю нівельоване 17-відсотковою інфляцією) [13].
Інноваційний розвиток підприємств в Україні на сьогодні став «комплексною системною проблемою, яка виходить за рамки суто інноваційно-промислової політики» [3]. І якщо на інституційному рівні розвиток постійно декларується як стратегічний імператив і передбачається радикальне оновлення всього господарства країни, то економічні результати підприємств свідчать скоріше про їх недостат ню активність, а іноді навіть про певну інертність щодо забезпечення інтенсивного технічного і технологічного оновлення.
Для українських підприємців головною проблемою стає не стільки відсутність уявлень щодо суті ринкових чи інноваційних під валин розвитку виробництва, як невизначеність формату найбільш прийнятної для їх умов ціл навчальних і наукових організацій тощо. Але, коли на державному рівні програми та концепції носять переважно декларативний характер, то, на превеликий жаль, це не сприяє швидко му розгортанню інноваційних процесів на торговельних підприємствах.
Якщо брати до уваги думку М. Портера , «найбільш цінним у конкурентній стратегії є її унікальність та універсальність, здатність відмовлятися від застарілостей й узгоджувати введення новацій...» [9]. За результатами досліджень вітчизняних науковців гальмуючими факторами впровадження інновацій на підприємствах були економіч ні: великі витрати на нововведення (57,1%), недостатня фінансова підтримка держави (54,3%), високий економічний ризик (40,7%), недосконалість законодавчої бази (38,7%), тривалий термін окупності нововведень (38,2%), відсутність коштів у замовників (32,1%). Крім того, 19,7% підприємств зазначили, що здійсненню нововведень пе решкоджала відсутність можливостей для кооперації з іншими підп риємствами і науковими організаціями, 18,4 - нестача інформації про нові технології, 18,3 - про ринки збуту, 16,7 - відсутність кваліфіко ваного персоналу, 16,6 - неприйнятність підприємствами нововведень, 15,3%- відсутність попиту на інноваційну продукцію [14].
Гальмування інноваційної діяльності на рівні підприємства відбувається через неможливість внутрішнього інституційного закріп лення інноваційних пріоритетів та їх подальшої систематичної підт римки. В першу чергу це обумовлено наявністю часткової неузгодже ності в нормативно-правовому просторі. За підрахунками спеціалістів [14], у цей час у країні діють 14 законодавчих актів, близько 50 нормативно-правових урядових актів, 100 різноманітних відомчих документів, що регламентують інноваційну діяльність, але є незбалансованими. Зокрема, в Законі України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність розглядалась тільки як одна з форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою випровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу. Ми впевнені, що трактування інноваційної діяльності підприємств не повинно бути завуальованим або таким, що виступає як похідна від інших видів діяльності. Інакше подібна постановка питання примітивізує стратегічні орієнтири внутрішніх перетворень та перспективу подальшого успішного розвитку інноваційних компо нент торговельних підприємств, галузей та економіки України загалом.
Проте до цього часу недостатньо розроблена правова основа належного захисту прав інтелектуальної власності, функціонування венчурного капіталу як ринкового інституту; процедури створення окремих суб'єктів інноваційної діяльності, безпідставно ускладнені, законодавчо не встановлені критерії розмежування інвестиційних та інноваційних проектів, недостатньо унормовані питання проведення об'єктивної експертизи і конкурсних засад бюджетного фінансування наукових, науково-технічних та інноваційних програм згідно з поло женнями чинного законодавства. А це, зокрема, неповною мірою від повідає засадам економіки, що грунтується на знаннях і, таким чином, робить надактуальною потребу змінити традиційний погляд на ство рення нормативно-правових регламентів діяльності суб'єктів господа рювання.
Важливо відмітити, що у фокусі стратегічних орієнтирів торго вельних підприємств в умовах глобалізованої конкуренції пріоритетне міце мають займати соціально-трудові аспекти. Вони визначаються низкою міжнародних договорів та актів, до яких, у першу чергу, відносяться Декларація соціального прогресу і развитку (Резолюція 2542 Генеральної Асамблеї ООН від 11.12.1969 р.), Хартія соціального забеспечення (X Всесвітній конгрес профспілок, Гавана, існої ринково-інноваційної моделі доско налості менеджменту підприємства. Це можна пояснити тим, що перспективи розбудови інноваційного підприємництва в Україні, по рівняно зі світовими тенденціями, не відповідають потребам потен ціалу та можливостям вітчизняних підприємств, оскільки: 1) відсутні національна стратегія розвитку інноваційного простору суспільства та план дій щодо її реалізації; 2) немає координації зусиль державного і приватного секторів для ефективного використання наявних ресурсів; 3) ефективність використання ресурсів, спрямованих на виконання можливих національних програм активізації інноваційної діяльності, просування інновацій у соціально-економічній сфері є низькою. Пере дусім це стосується створення відповідного правового поля, оскільки на державу покладається завдання і щодо захисту національних інтересів, забезпечення міжнародної співпраці у науково-технічній сфері, прогнозування технологічного розвитку та визначення науково технічних пріоритетів. При цьому підтримка інноваційних процесів з боку держави також здійснюється у вигляді: безпосереднього фінан сування перспективних наукомістких виробництв за рахунок бюджет них коштів; надання безпроцентних або пільгових кредитів і грантів; державного замовлення на інноваційні продукти; державних виплат провідним науковим і навчальним установам, в пільговому оподатку ванні підприємств, що впроваджують інновації; податковому кредиті; податкових пільгах для15.02.1982 р.), Європейська соціальна хартія (Страсбург, 03.05.1996 р.), Декларація МОП основних принципів та прав у світі праці (Женева, 18.06.1998 р.) тощо. Відповідно до міжнародної практики в Україні були прийняті закони «Про зайнятість населення» (від 01.03.1991 р. № 803), «Про оплату праці» (від 24.03.1995 р. № 108), «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (від 05.10.2000 р. № 2017), Кодекс України про працю.
Перспективним для вітчизняних підприємств торгівлі є розши рення масштабів діяльності: створення торговельних об'єднань і ком плексів, великих роздрібних торговельних підприємств. Йдеться про формування найбільш ефективних і прогресивних форматів, відкриття операторами споживчого ринку магазинів великого формату, об'єд нання магазинів в єдину мережу. Усі ці форми є найсучаснішими і найефективнішими напрямами розвитку торгівлі в Україні. 1 не можна ігнорувати той факт, що надання підприємствам додаткової підтримки з боку держави може виступати як демотивуючий фактор по відношенню до активізації ними власної інноваційної поведінки. Успішний досвід українських торговельних підприємств свідчить про те, що вижити та розвиватися в умовах високої конкуренції спромож ні ті з них, які будують свій бізнес на постійних нововведеннях. У своїх висновках ми ґрунтуємось на підтверджених часом теоретичних розробках М. Портера , коли при розгляді кола питань управління розвитком підприємств, головний наголос робиться на, по-перше, визначеності стратегій сполученням торгівлі та прямих іноземних інвестицій; по-друге, використанні національних переваг для завоювання зовнішніх ринків; по-третє, тісному зв'язку конкурентних переваг із рівнем використання місцевих умов (потенційних переваг); по-четверте, здатності до змін на основі застосування стратегічних нововведень [9].
Підприємство, що обрало інноваційний шлях розвитку, має функціонувати згідно з такими принципами, що ґрунтуються на вико ристанні принципово нових прогресивних технологій, організаційно-управлінських систем:
- адаптивності - прагнення щодо підтримання певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спону кальних мотивів ------д іяльності господарюючого суб'єкта і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем);
- динамічності - своєчасне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);
- самоорганізації - самостійне забезпечення підтримання умов функціонування, тобто самостійна підтримка обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підпри ємством і зовнішнім середовищем;
- саморегуляції - коригування системи управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціо нування;
- саморозвитку - самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства (відповідно до його місії та прийнятої мотивації діяльності).
Враховуючи вищезгадане, інноваційна модель розвитку підпри ємства має бути не тільки ендогенною - спрямованою на найефек тивніше використання внутрішніх ресурсів і факторів розвитку, на захист національних інтересів у пріоритетних сферах діяльності, що можуть бути каталізатором економічного розвитку. Жодне підприємство не може бути конкурентоспроможним абсолютно в усьому, оскільки нова модель розвитку повинна бути розробленою на засадах аналізу його конкретних переваг.
Практика досвіду реалізації інновацій у торговельних підп риємствах таких форматів, як су пер і гіпермаркет свідчить про: *
недостатнє регламентування корпоративної культури щодо пріоритетності інноваційної політики підприємства;
а відсутність необхідних компєтєнцій у керівників щодо розроб лення конкурентної стратегії та методології впровадження інновацій на етапах життєвого циклу організації;
» неузгодженість системи управління мотиваційними процесами персоналу різних рівнів з урахуванням результатів корпоративної стратегії;
- недостатність налагодженої функції (особливо для великих підприємств) внутрішньофірмового навчання і підвищення кваліфі кації персоналу, у тому числі з використанням сучасних електронних систем дистанційного навчання, що є необхідним для мережових торгових форматів.
Сучасні економічні умови діяльності торговельних підприємств характеризуються, з одного боку, високим рівнем агресивності та непередбачуваності поведінки в регіонах задля отримання «високих прибутків», а з іншого - необхідністю орієнтування і конкретизації змістового наповнення виробничої, науково-дослідної, торговельної діяльності на вирішення суспільних інтересів і потреб.
Інновації у веденні бізнесу передбачають реалізацію нових ме тодів здійснення підприємницької діяльності: розробка та реалізація нової або значно зміненої корпоративної стратегії, впровадження сучасних методів управління; розробка та впровадження нової або суттєво зміненої (поліпшеної) організаційної структури управління, інновації у роботі з персоналом, нововведення при організуванні (по будові) операційної системи, формуванні внутрішньоорганізаційних систем, виконанні окремих робіт (процедур, застосування сучасних систем контролю якості, сертифікації робіт, товарів і послуг, впровад ження нових логістичних схем, впровадження інформаційних систем управління (в т.ч. автоматизованих); реалізація нових форм стратегіч них альянсів, партнерів та інших видів кооперації зі споживачами, постачальниками, партнерами, застосування нових управлінських інстру ментів, нові методи розподілу відповідальності та повноважень серед працівників при виконанні робіт у межах окремих видів діяльності в організації та між різними видами діяльності чи структурними одини цями; реалізація нових способів організації зв'язків із зовнішніми установами (інституціями), інтеграції з партнерами, постачальниками в межах виробництва, забезпечення, розподілу ресурсів, товарно-матеріальних цінностей.
З 2006 року до ініціативи, яка була започаткована Генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном і отримала назву Глобального догово ру, приєднались майже 100 українських та міжнародних компаній, асо ціацій і громадських організацій. Глобальний договір є ініціативою, спрямованою на сприяння соціальній відповідальності бізнесу та підтримку підприємницьких кіл при вирішенні проблем глобалізації та створення більш стабільної і конкурентоспроможної економіки.
Це у свою чергу зумовлює те, що одним з пріоритетних завдань національної торговельної політики є посилення соціальної спрямова ності розвитку внутрішнього ринку. Підприємство - це складний со ціальний організм, який розвивається за рахунок внутрішніх ресурсів і в своєму існуванні відчуває безліч зовнішніх впливів та поштовхів. Тільки наближення змісту соціальних та економічних функцій під приємства через механізм збалансування витрат, використання ре сурсного потенціалу та отриманого прибутку забезпечує довготрива лий розвиток підприємства, зниження його екзогенної залежності, Практика досвіду реалізації інновацій у торговельних підп риємствах таких форматів, як су пер і гіпермаркет свідчить про:
- недостатнє регламентування корпоративної культури щодо пріоритетності інноваційної політики підприємства;
а відсутність необхідних компетенцій у керівників щодо розроб лення конкурентної стратегії та методології впровадження інновацій на етапах життєвого циклу організації;
» неузгодженість системи управління мотиваційними процесами персоналу різних рівнів з урахуванням результатів корпоративної стратегії;
недостатність налагодженої функції (особливо для великих підприємств) внутрішньофірмового навчання і підвищення кваліфі кації персоналу, у тому числі з використанням сучасних електронних систем дистанційного навчання, що є необхідним для мережових торгових форматів.
Сучасні економічні умови діяльності торговельних підприємств характеризуються, з одного боку, високим рівнем агресивності та непередбачуваності поведінки в регіонах задля отримання «високих прибутків», а з іншого - необхідністю орієнтування і конкретизації змістового наповнення виробничої, науково-дослідної, торговельної діяльності на вирішення суспільних інтересів і потреб.
Інновації у веденні бізнесу передбачають реалізацію нових ме тодів здійснення підприємницької діяльності: розробка та реалізація нової або значно зміненої корпоративної стратегії, впровадження сучасних методів управління; розробка та впровадження нової або суттєво зміненої (поліпшеної) організаційної структури управління, інновації у роботі з персоналом, нововведення при організуванні (по будові) операційної системи, формуванні внутрішньоорганізаційних систем, виконанні окремих робіт (процедур, застосування сучасних систем контролю якості, сертифікації робіт, товарів і послуг, впровад ження нових логістичних схем, впровадження інформаційних систем управління (в т.ч. автоматизованих); реалізація нових форм стратегіч них альянсів, партнерів та інших видів кооперації зі споживачами, постачальниками, партнерами, застосування нових управлінських інстру ментів, нові методи розподілу відповідальності та повноважень серед працівників при виконанні робіт у межах окремих видів діяльності в організації та між різними видами діяльності чи структурними одини цями; реалізація нових способів організації зв'язків із зовнішніми установами (інституціями), інтеграції з партнерами, постачальниками в межах виробництва, забезпечення, розподілу ресурсів, товарно-матеріальних цінностей.
З 2006 року до ініціативи, яка була започаткована Генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном і отримала назву Глобального догово ру, приєднались майже 100 українських та міжнародних компаній, асо ціацій і громадських організацій. Глобальний договір є ініціативою, спрямованою на сприяння соціальній відповідальності бізнесу та підтримку підприємницьких кіл при вирішенні проблем глобалізації та створення більш стабільної і конкурентоспроможної економіки.
Це у свою чергу зумовлює те, що одним з пріоритетних завдань національної торговельної політики є посилення соціальної спрямова ності розвитку внутрішнього ринку. Підприємство - це складний со ціальний організм, який розвивається за рахунок внутрішніх ресурсів і в своєму існуванні відчуває безліч зовнішніх впливів та поштовхів. Тільки наближення змісту соціальних та економічних функцій під приємства через механізм збалансування витрат, використання ре сурсного потенціалу та отриманого прибутку забезпечує довготрива лий розвиток підприємства, зниження його екзогенної залежності, звер нення та подання скарг, споживацьку обізнаність та екологічну безпе ку; брати на себе зобов'язання щодо охорони здоров'я: запобігати нещасним випадкам і хворобам, пов'язаним з роботою; доводити до мінімуму ризики для здоров'я, властиві робочому середовищу, ство рення безпечних умов праці та робочих місць, що відповідають сані тарним нормам.
При визначенні пріоритетів розвитку підприємства, його страте гічній цільовій установці має бути підпорядкована вся діяльність підрозділів (філій) в реальному вимірі часу, тобто відповідати стадії
життєвого циклу організації (рис. 1). Компонентний склад потенціалу торговельного підприємства визначається основними підсистемами організації і стає одночасно об'єктом оцінювання та управління. При чому, дієздатність потенціалу щодо належного режиму реалізації та нарощування повинно досягатись через налагодження зв'язків між стратегічним і оперативним управлінням на засадах використання методичного інструментарію, що забезпечує єдність підходів, оцінок, вимірювання та принципу встановленого зворотного зв'язку між видами управління. ТРозвиток ринку, динамічність навколишнього середовища, за гострення конкурентної боротьби обумовлюють потребу у застосуванні нової філософії постійного удосконалення діяльності підприємства -від управління якістю діяльності підприємства до якості управління підприємством.
Основними принципами якісної системи управління повинні стати:
- спрямованість на узгодженість та задоволення інтересів стейкхолдерів ;
- стратегічна сфокусованість фінансового, клієнтського, кадрового та маркетингового аспектів управління;
- гармонізація цілей усіх рівнів працівників, менеджменту, власників та суспільства;
- орієнтація на інноваційні процеси та внутрішньоорганізаційне інтрапренерство ;
- соціально відповідальна поведінка кожного із стейкхолдерів ;
- безперервність вдосконалень, збалансованість та керованість розвитку.
Створення і реалізація на підприємстві системи управління знань повинно забезпечувати безперервну циркуляцію інформації на всіх рівнях, мати беззаперечну підтримку з боку всіх працівників не залежно від їх формального та/або неформального статусу. Для сучас ного менеджера сфери торгівлі повинні бути характерні такі загально визнані риси професійної діяльності, як: ініціатива, діловитість, під приємливість, відповідальність, законослухняність , чесність тощо. Це
-певна система цінностей, яка має утверджуватися в українському менеджменті сфери товарного обігу. Стратегічні зміни мають бути спрямованими на підвищення діяльності організації через зниження адміністративних, транзакційних витрат, зростання задоволеності пра цівників умовами праці та якості трудового життя загалом, отримання доступу до відсутніх на даний момент активів, технологій. Спеціалі зована підготовка, щоому при формуванні стратегічних завдань необ хідно визначити ключові показники (індикатори) успішної забезпечуватиме нарощування стратегічної компетентності як підприємства і системи менеджменту, так всіх категорій управлінських працівників, повинна бути зорієнтованою на формування:
комплексу знань і практичних навичок, необхідних для щоден ного грамотного ведення бізнесу на основі проектно-орієнтованого менеджменту та інвестиційного управління;
-навичок управління новими сферами фінансово-господарської Діяльності підприємства, пов'язаної з управлінням науковими дослід женнями і розробками, залученням інвестицій, здійсненням трансфе ру технологій в промисловий сектор;
-компетенцій персоналу розробляти, обґрунтовувати і приймати стратегічні рішення з питань комерційного використання досліджень, ноу-хау та інших результатів науково-технічної творчості;
-комплексних знань у сфері оцінки, правової охорони і захисту інтелектуальної власності;
-здатностей приймати ефективні рішення щодо інтеграції нових технологій та методів в загальну діяльність компанії, здійснювати фінансово-інвестиційну політику в короткостроковій і довгостроковій перспективі діяльності;
-впровадження стандартів корпоративного управління підп риємством, що дозволяє використовувати у господарській діяльності повною мірою переваги корпоративної форми підприємства, особливо в напрямі управління вартістю підприємства та здійснення його капі талізації.
Усе викладене вище дозволяє зробити узагальнюючий висновок. В умовах глобальної конкуренції пріоритетами в стратегії торговель них підприємств повинні бути:
-інноваційна активність підприємств торгівлі при формуванні й реалізації інноваційної політики за рахунок принципово нових тех нологій, забезпечення сприяння творчого процесу генерації ідей, реа лізація яких сприятиме зростанню можливостей задоволення потреб в теперішній і майбутній час;
-якість управління підприємства, що передбачає використання усіх ресурсів підприємства в режимі Парето-ефективності , ґрунтуючись на основних концептуальних засадах підприємства мають розробляти власний стандарт якості управління, який повинен бути ключем до успіху в умовах ринкової економіки;
-соціально-відповідальне ставлення в усіх сферах діяльності;
гармонізація діячьності підприємства, тобто здійснювати гос подарювання, виходячи з рівнозначності соціального, економічного і природного векторів, що дозволить розроблення заходів та їх спряму вання на гармонізацію взаємин внутрішнього середовища і зовнішнього оточення щодо створення й збереження сприятливих умов практичної діяльності.
Реалізація цих та інших заходів надасть можливість торгівлі перетворитись у фактор стабільного розвитку та економічного зрос тання, підвищення рівня життя населення України. Державна страте гія формування внутрішнього ринку України має враховувати, з одного боку, об'єктивні закономірності економічного і суспільного прогресу, а з іншого - сучасні соціально-економічні та геополітичні реалії, окреслювати стратегічні й поточні цілі, логіку і механізми реалізації.


Література
/. Апопій В. В. Соціальна функція торгівлі / В. В. Апопій // Економіка і прогнозування. -
2007. - № 4. і
7 Бурак П. Региональные программы социального развития в условиях формирования
рынка/П. Бурак // РЭЖ. - 1996. - № 4. З Власюк О. Інноваційний стрибок неможливий без створення попиту на хай-тек
і О Власюк //День. - 2004. - 24 трав. - № 91.
Дані Державного комітету статистики України // htip :// www . . иа
Жуковська В.М. Соціальна відповідальність як напрям реалізації корпоративної стратегії розвитку : зо. наук. пр. / В.М. Жуковська, Н.В. Сичова . - Рівне. - 2008. - Bun . І (14).
Згуровський М. Точка біфуркації для України / М. Згуровський // Дзеркало тижня. -2007. - 22-28 груд. (№ 49).
Хикс Дж. Теория экономической истории : пер. с англ. / Джон Хикс ; общ . ред. и вступ, ст. P.M. Нуреева. - М. : НП «Жури. «Вопросы экономики», 2003. - 224 с .
Концепція гуманітарного розвитку (проект) : матеріали Всеукр . форуму інтеліген ції ; К, 27.03.2008 р. -
Портер М. Конкуренция : пер. с англ. / М. Портер. - М. : Втьямс , 2003. - С. 55, 65, 162.
Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України / [Я.А. Жаліло. СІ Архієреєв , Я.Б. Базилюк та in .]. -К. : ШСД, 2006. - 120 с.
Рябошапка Т. А. Проблеми та перспективи конкурентоспроможності та іннова ційного розвитку вітчизняної легкої промисловості І Т. А. Рябошапка // Пробі, науки. -2007. -№2.
Статистичний щорічник України за 2006 рік / Держ . ком. статистики України. -К . : Консультант, 2007. - 552 с.
Сидоренко О. США, Швейцарія та Данія очолили рейтинг ВЕФ за індексом глоба льної конкурентоспроможності І О. Сидоренко І /Дзеркало тижня. - 2007. - 11-18листоп. (№ 42).
Шовкалюк В. Проблеми формування нормативно-правового середовища - базису для розвитку інноваційної діяльності. Проблеми та перспективи розвитку іннова ційної діячьності в Україні : матеріали бізнес-форуму ; К, 17 квіт. 2008 р. / відп . ред. Н. В. Притульська . - К. : Київ. нац . торг .- екон . ун-т, 2008. - 68

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать