Зайнятість. Міграції населення

Реферат

Предмет: Менеджмент персонала

Тема: Зайнятість. Міграції населення.

1. Зайнятість населення: сутність, принципи і форми

Зайнятість населення – необхідна умова для його відтворення, важливий аспект соціально-економічного життя людини. Оскільки від неї залежать рівень життя людей, витрати суспільства на підбір, підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів, на їхнє працевлаштування і матеріальну підтримку тих, хто позбавився роботи. Зайнятість розкриває один із найважливіших аспектів соціального розвитку людини, пов'язаний з задоволенням його потреб у сфері праці й у зв'язку з працею, що не суперечить законодавству і приносить заробіток (трудовий дохід).

У відповідності з Законом України "Про зайнятість населення" відносини зайнятості базуються на ряді принципів.

Перший принцип - виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов’язкової, примусової праці. Людині належить пріоритетне право вибору: брати участь чи не брати участь у суспільній праці. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності.

Другий принцип – створення державою умов для забезпечення права на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальній підтримці при безробітті відповідно до Конституції.

Закон України закріпив основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості і серед них такі, як забезпечення рівних можливостей усім громадянам незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних переконань і відносин до релігії в реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток трудових ресурсів; попередження масової і скорочення тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвитку їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці; забезпечення соціального захисту в області зайнятості, створення спеціальних заходів у цьому для громадян, що мають особливі труднощі у пошуку роботи, тобто допомога особливо нужденним у працевлаштуванні; заохочення роботодавців до створення нових робочих місць, тощо.

Згідно ст.1 Закону України про зайнятість, зайнятими вважаються громадяни:

працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуально-трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

обрані, затверджені чи призначені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;

які проходять службу в Збройних силах України, в органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, або проходять альтернативну службу;

ті, що проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.

Важливо визначити статус зайнятості для економічно активного населення, включаючи безробітних. Звичайно розрізняють п'ять статусів.

1. Наймані робітники – громадяни, що працюють за укладеним письмовим контрактом (договором) або за усною згодою з керівником підприємства про умови трудової діяльності, за якої вони одержують обговорену при наймі плату.

2. Працюючі на індивідуальній основі - громадяни, які самостійно здійснюють діяльність, що приносить їм дохід, що не використовують зовсім або використовують найманих робітників тільки на короткий термін.

3. Роботодавці – громадяни, що керують власним (або уповноважені державою керувати) акціонерним товариством, господарським товариством тощо. Роботодавець може цілком чи частково делегувати свої функції найманому керівнику, залишаючи за собою відповідальність за благополуччя підприємства.

4. Неоплачувані працівники сімейних підприємств – громадяни, що працюють без оплати на сімейному підприємстві, власником якого є їхній родич.

5. Громадяни, що не піддаються класифікації і статусу зайнятості. Це безробітні, які не займалися раніше трудовою діяльністю, що приносила їм дохід. Сюди відносяться й особи, яких важко віднести до того чи іншого статусу зайнятості.

Практична потреба в обліку населення викликає необхідність виділення видів зайнятості. Так, розрізняють повну, продуктивну і вільно обрану зайнятість. Загальноприйнятою метою політики в області зайнятості (що зафіксовано в документах МОТ і в Законі України «Про зайнятість населення») вважається сприяння забезпеченню ефективної зайнятості.

Повна зайнятість – це забезпеченість професійною працею, що приносить дохід особистості і гідне існування йому і його родині.

Основний зміст продуктивної зайнятості загалом зводиться до наступного. Суспільно прийнятною може вважатися не будь-яка робота, а тільки та, що відповідає двом найважливішим вимогам. По-перше, зайнятість повинна приносити трудящим дохід, який забезпечує гідні людини умови життя. Звідси випливає прямий зв'язок політики з

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать