Професіоналізм, культура та дисципліна управлінської діяльності

Реферат з державного управління

Професіоналізм, культура та дисципліна управлінської діяльності

Управлінська діяльність - це суб'єктивна діяльність людей, для якої вирішальне значення мають соціально-політичні й матеріальні умови життя суспільства. Вона обумовлюється науково-технічними можливостями, оптимальністю та масштабністю соціальних цілей і значною мірою залежить від соціального досвіду, рівня культури, компетентності та свідомості людей.

Оскільки безпосереднім виявленням управлінської діяльності є, врешті-решт, праця людини по управлінню, то визначальним фактором ефективності управлінської діяльності виступає людина. Від якісного складу апарату управління, ступеня кваліфікації, інтенсивної і професійно організованої праці залежать і результати його роботи.

Значення організаторської функції кадрів апарату управління посилюється в міру ускладнення процесів, що відбуваються в економіці, соціальній і суспільно-політичній сферах. За цих умов зростають і вимоги до рівня кваліфікації, професійної компетентності цих кадрів - визначальної складової механізму управління.

Будь-яка безпосередньо суспільна, або сукупна, праця, що здійснюється у відносно великих масштабах, потребує організації управління.

Воно виникає із самої природи процесу суспільної праці, а управлінська діяльність - специфічний вид суспільної праці, котра виступає як загальна соціальна функція і здійснюється групою осіб за допомогою спеціально створеного апарату управління. Трудова діяльність цієї категорії осіб відокремлена від трудового виробничого процесу, вирізняється своїм характером, функціональним змістом і справляє значний вплив на виробничі та інші соціальні процеси не безпосередньо, а через трудові колективи й окремих виконавців. Управлінська праця є безпосереднім виявом управлінської діяльності лише людського суб'єкта - працівників, які здійснюють функції управління, тобто це цілеспрямована (свідома) праця людей як суб'єктів управління.

Управлінська праця забарвлюється соціально-політичною і психофізичною специфікою особи працівника, тому що праця - це певною мірою вираз його індивідуальності, віддзеркалення суто особистих якостей. Водночас управлінська праця, як і будь-яка інша, вимагає від працівників апарату певних здібностей, досвіду, майстерності, навичок, уміння і насамперед - уміння приймати ефективні рішення.

Тому професіоналізм, культура управлінської праці - це організованість, дисциплінованість, освоєння наукових досягнень, оволодіння мистецтвом управління окремою особою або колективом співробітників, які здійснюють управлінські функції.

Свідоме управління є цілепокладаючою діяльністю людей, пов'язаною з реалізацією їхнього інтересу, зумовленого матеріальним буттям, об'єктивною соціально-економічною структурою суспільства, метою суспільного виробництва. Мета виступає тут як функція потреб, котрі, будучи об'єктивними за своєю природою, усвідомлюються суб'єктом і реалізуються в його діяльності. У своїй сукупності все це визначає мету, форми й методи управління й управлінської праці. При цьому кожному типові соціальної організації, кожному конкретно-історичному суспільству притаманні свої цілі, зміст, форми й методи управління і відповідні вимоги до працівників апарату управління.

У радянській літературі з питань управління, в тому числі автором цієї монографії, стверджувалося, що соціальне управління ніколи не може піднестися над класовими інтересами суспільства, воно завжди відповідає об'єктивно зумовленим соціальним цілям і завданням певних управлінських систем. Тому не технічні проблеми, не форми й методи управління, якими досконалими б вони не були, а лише проблеми економічні й політичні визначають сутність управління. І далі, управління як соціальне явище (його принципи, форми й методи) пов'язане із системою суспільних відносин не лише безпосередньо через реальні управлінські процеси, котрі складаються, зрештою, з приводу суспільного виробництва, а й опосередковано - через ідеологію, певні форми знань, різні оргаиізаційно-управлінські доктрини, теорії й концепції, тобто на формування організаційно-управлінських відносин справляють вплив не лише матеріальні відносини, а й суспільна свідомість і передусім класова, політико-правова й організаційно-управлінська.

Звідси випливає, що за соціалістичних умов абсолютного панування державної власності вирішального значення набуває організуюча діяльність держави, змінюються не лише масштаби, а й сама природа управління, метою якого є забезпечення «повного добробуту і вільного всебічного розвитку всіх членів суспільства».

Соціалістичне управління вважалося найбільш раціональним, ефективним, компетентним, чітким і організованим, хоча це явно не відповідало реальній дійсності. У командно-адміністративній системі управління, як у фокусі, відбилися політико-економічні та соціально-моральні вади соціалізму. Універсальна бюрократизація радянського суспільства охопила всі нюанси професійної діяльності, викликала глибоку перебудову політичної системи, громадянське суспільство було поставлене на служіння державному апарату, а життєві можливості індивіда перебували у повній залежності від кар'єри, яка конструювалася за бюрократичними нормами. Радянський досвід підтвердив, що бюрократизм породжується не функціональними особливостями управління, а його соціально-політичними й економічними вимірами.

Перетворення професійного управління на політико-бюрократичне різко