Загальні і регіональні тенденції природокористування Органи управління в галузі природокористув

Контрольна робота

1. Загальні і регіональні тенденції природокористування

Природокористування включає об'єктивно зумовлений процес залучення людиною природних ресурсів до вироб­ничої і невиробничої діяльності, їх відтворення та охо­рону.

В сучасних умовах науково-технічного і соціального прогресу поняття природокористування стає дуже містким і не завжди однозначно, розуміється. У «Великій Радян­ській Енциклопедії» природокористуванням називається сукупність впливів людини на географічну оболонку Землі, що розглядається в комплексі (на відміну від га­лузевих понять — водокористування, землекористування, лісокористування тощо). Деякі автори розглядають природокористування як соціальний процес, інші — як соціально-економічний.

Отже, термін «природокористування», адекватно відо­бражаючи досить складний і багатогранний суспільно-природний процес в об'єктивній реальності, далеко не однозначний — він вживається, як мінімум, у п'яти основ­них значеннях:

1) людська діяльність щодо використання сил і ре­сурсів природи з метою виробництва матеріальних благ і різних послуг, тобто як всезагальний процес праці. В (та­кому розумінні природокористування рівнозначне понят­тю «суспільне виробництво», а з урахуванням невироб­ничої сфери людської діяльності — навіть ширше за нього;

2) раціональне використання ресурсів і умов природ­ного середовища, їх відтворення та охорона;

3) безпосереднє освоєння, експлуатація, відтворення та охорона природних ресурсів і умов конкретної терито­рії (району, окремої країни, групи країн, всього світу);

4) освоєння та експлуатація окремих видів природних ресурсів у локальному, регіональному і глобальному масштабах; У такому розумінні термін «природокористування» залежно від виду споживання природного ресурсу часто замінюється галузевими синонімами, без сумніву, вужчими за обсягом — водокористування, лісокористу­вання, землекористування тощо;

5) синтетична прикладна наука, що розробляє загаль­ні принципи будь-якої діяльності, пов'язаної! з користуван­ням природою.

Така диференціація досить відносна. В кожному окремому ви­падку вивчається один і той же об'єкт — процес використання лю­диною сил і ресурсів природи, але з різних боків і на різних рівнях галузевої, міжгалузевої і територіальної спільності. Серед перелі­чених значень терміна «природокористування» найширшим за об­сягом є поняття, що відображає процес праці (суспільне виробниц­тво), найвужчим — освоєння та експлуатація окремого виду при­родного ресурсу у вузькотериторіальному (локальному) масштабі.

Класифікація основних видів природокористування можлива з позицій тісно взаємопов'язаних галузевого, компонентного, функціонального (комплексного) підходів.

З галузевої системи народного господарства виді­ляють галузі природоспоживання (теплоенергетику, видо­буток мінеральної сировини, лісоексплуатацію, металургію, вугленафтогазо­переробку тощо), природокористуван­ня у вужчому розумінні (землеробство, тваринництво, гід­ро-, вітро-, геліоенергетику, транспорт, будівництво) і природовідтворення (рекультивацію і меліорацію земель, очищення та утилізацію відходів, регулювання стоків, перекидання вод, створення заповідників тощо). За вищо­го ступеня узагальнення ці види можна об'єднати в по­няття виробничого (промислового і сільськогосподарсько­го) і невиробничого природокористування.

Функціональний підхід (комплексний) до класифікації природокористування передбачає виділення п'яти основ­них блоків найважливіших напрямів природокористуван­ня: ресурсоспоживання, конструктивного перетворення, відтворення природних ресурсів, охорони природних ресурсів, управління і моніторингу.

Компонентна класифікація видів природокористування базується на спільному використанні деякими галузями виробництва одного компонента природного середовища (наприклад, води, повітря, грунту, лісу тощо), тобто на міжгалузевому споживанні природного ресурсу в рамках певної території. Основні види природокористування в цьому випадку відповідають головним структурним ком­понентам природного комплексу — водо-, лісо- і земле­користуванню, використанню атмосфери, надр, тваринного світу. Не слід плутати поняття раціонального природо­користування з охороною природи. Охорона природи — це розробка і здіснення заходів щодо її раціонального використання, що включають захист від надлишкових техногенних навантажень і негативних наслідків втручання людини, активне регулювання природних процесів, від­творення і поліпшення природного потенціалу ланд­шафтів.

Стратегічним напрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш повне і комплексне використання природних ресурсів, розробка і запровадження у вироб­ництво маловідходних і безвідходних технологічних про­цесів, які дають змогу помітно скоротити чи повністю виключити забруднення природного середовища і забез­печити глибшу переробку первинної сировини.

В окремих випадках використання природних ресур­сів служить одним із способів їх охорони. Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню продуктивності лісів, правильно організований промисел звірів поліпшує їх стадо.

Принцип єдності охорони природи та її раціонального використання — основний принцип у взаємовідносинах суспільства з природою. При цьому саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті охо­рона природи є необхідною умовою використання її ре­сурсів і служить підтриманню динамічної рівнова