Пошук партнерів, підготування та проведення переговорів щодо передачі прав на об'єкти права інтелектуальної власності

Трансфер технологій не завершується ліцензуванням. Шлях, що веде до ліцензування, в більшості випадків тернистий. Потенційні ліцензіар і ліцензіат мають інтереси, що часто суперечать один одному.

Все-таки обидві сторони, що беруть участь у переговорах, повинні розуміти, що тільки-но ліцензійна угода буде підписано, вони стають партнерами й повинні працювати в тісному співробітництві. Це співробітництво особливо необхідне, коли, крім патентних прав, відповідно до угоди передається ноу-хау. Передача технології у формі ноу-хау потребує тісних особистих контактів та взаємодії між ліцензіаром і ліцензіатом, тому що документи не можуть охопити суті переданої технології.

Угода, яка сприяє тільки одній стороні, згубно впливає на співробітництво. Учасники переговорів – юристи, патентні повірники, технічний персонал і вища керівна ланка – повинні розуміти, що укладання ліцензійної угоди – це те ж саме, що й партнерство.

Перш ніж пропонувати технологію чи інші об'єкти права інтелектуальної власності для ліцензування ліцензіатові необхідно твердо зважити свої перспективи, ставши на сторону майбутнього партнера-ліцензіата.

Компанії воліють мати справу з організаціями, що розуміють загальні методи й етику бізнесу. Якщо власник технології не має досвіду в цій сфері, конче необхідно, щоб він або придбав його, або працював з іншою організацією, що має таке розуміння. Навіть якщо є досвід тільки наукової роботи академічного рівня, що був надбаний у процесі участі в наукових або технологічних конференціях, це може підвищити шанси на успіх. По-перше, така людина має певний досвід спілкування із закордонними колегами і, по-друге, вона має змогу зв'язати власника технології з колегою в закордонному академічному середовищі, який може дати експертну оцінку технічних переваг пропонованих для ліцензійної торгівлі розробок.

Технології мають бути достатньо розробленими. Важко спонукати компанію фінансувати тільки дослідження та розробки. Це можливо, якщо тільки технологія є унікальною або якщо передбачається дуже високий прибуток. Ця друга умова справедлива тільки для відносно небагатьох технологій, ринок яких має бути обов'язково промисловим або комерційним.

Важливо пам'ятати, що якщо технологія спрямована на поліпшення процесу або виробництва, то компанія мусить зробити великі інвестиції в модернізацію заводу або устаткування для пристосування цієї технології. Чим більше засобів повинна інвестувати компанія для адаптації технології, тим менше вона буде зацікавлена в ній. Отже, якщо, наприклад, заміна матеріалу дає переваги у витратах, але, щоб використовувати цей матеріал, потрібно новий виробничий процес, то впровадження нового матеріалу буде повільним невизначеним завданням. Винятками є випадки, коли переваги порівняно з наявними на ринку товарами є дуже великими – в кілька разів, а не на десятки відсотків. Навпаки, якщо новий матеріал потребує малих інвестицій або зовсім не вимагає їх, немає втрат у характеристиках кінцевого виробу, виготовленого з нового матеріалу, і є великі економічні переваги, тоді технологія стає гарною пропозицією для ринку.

Закордонні компанії воліють робити замовлення організаціям, що вже налагодили виробництво. Тільки в особливих обставинах вони зацікавляться інвестиціями у виробничі потужності в Україні. Звичайна більшість таких винятків робиться там, де компанія припускає продаж товарів на українському ринку, а це ймовірніше, якщо високотехнологічних продуктів не дуже багато.

У деяких випадках, коли технологія становить значний інтерес, компанія може бути готова розмістити замовлення й чекати кілька місяців, поки власник технології створить виробничі потужності або виконає первісне замовлення на прототип чи лабораторне устаткування. Однак у цьому разі подальші замовлення жорстко залежатимуть від здатності організації-власника технології виконати замовлення відповідно до специфікації та ціни, на які вона спочатку погодилась, і до погодженого терміну, якіщ) це навіть кілька місяців.

Якщо пропонована продукція або технологія є унікальною в усьому світі й належить до сфери, що становить постійний інтерес для закордонних технологічних або наукових організацій через те, що властивості технології набагато вищі порівняно з будь-якою іншою з наявних технологій, тоді можна зацікавити нею.

Продукція механічного, електричного або електронного типів має бути спрямована на промисловий і комерційний ринки, щоб мати хоча б якісь шанси на успіх. Навіть для цих ринків продукція такого класу має бути перепроектованою, принаймні частково, щоб відповідати закордонним стандартам якості і безпеки.

Чим більше робота з перепроектування та модернізації, тим складніше буде просунути технологій на будь-які ринки. Отже, дуже важливо оцінити обсяг і глибину доробки, перш ніж обидві сторони зроблять яку-небудь спробу передати технологію.

Для технологій, які не є унікальними, головною перевагою, що її можуть запропонувати, є велика цінова перевага порівняно з конкурентними закордонними технологіями. Якщо український партнер не може або не хоче призначити ціну технології на рівні, що дає закордонному партнерові перевагу в ціні на ринку, то, найімовірніше, її не приймуть. Не можна забувати, що на західних ринках до українських технологій ставляться надто скептично. Українські технології взагалі розглядаються як технології нижчого ґатунку, зокрема через інженерний і виробничий рівні, навіть якщо наукова робота, що лежить в ос