Кіровоградська область

Історія
Археологічна карта Кіровоградщини свідчить про бурхливі соціальні процеси, що протікали на території краю, його особливості створювали умови для існування племен з різноманітними формами господарювання, що привело до появи та розвитку широкого спектру землеробських та скотарських археологічних культур.
Трипільська, ямна, катакомбна, зрубна, чорноліська, скіфська, ранньослов'янська культури дають нам зразки народного мистецтва, в яких відбилися світоглядні та естетичні уявлення народів.
Так, Трипільське поселення ІII тис. до н.е. біля с.Володимирівки Новоархангельського району є еталонним для визначення середнього періоду розвитку цієї культури.
Саме на території нашого краю відомим археологом О.Тереножкіним відкрита і виділена Чорноліська культура (IIІ ст. до н.е.), для якої характерна наявність укріплень-городищ Чорноліського, Тясминського, Калантаївського.
На землях Кіровоградщини знайдено пам'ятки племен скіфської культури: Литої могили або Мельгуновського кургану поблизу Знам'янки (VII ст. до н.е.), кургану біля села Медерове Кіровоградського району (V ст. до н.е.). Яскраві зразки скіфського "звіриного стилю" виявлено на території Новомиргородського району (V ст. до н.е.).
До періоду ранніх слов'ян (VII ст. до н.е.) відноситься князівська могила, широко відома як Глодоський скарб (територія Новоукраїнського району).
Унікальною є знахідка часів переселення давніх угрів з басейну Волги у Центральну Європу, виявлена археологом Н.Бокій у Знам'янському районі, що являє собою срібні бляхи до пояса з зображенням фантастичних тварин.
Останніми розкопками археологів підтверджено заселеність басейну р.Синюхи у XVI ст. слов'янами та їх значні економічні зв'язки з тюркомовними народами.
Яскравим проявом національної самобутності нашого народу є пам'ятки доби козацтва. Серед них козацький хрест в Петрівському районі, пам'ятки матеріальної культури - люльки, зброя, козацький дзвін, ікони з козацьких церков (наприклад, ікона-диптих "Покрова Пресвятої Богородиці і Свята Параскева", писана для козацької церкви села Петроострів 1752 року Данилом Горбом).
На подальшому культурному розвиткові краю позначилося утворення в 1751 році Південної лінії військових поселень Нова Сербія, коли разом з українським етносом переселенці з Центральної Росії, серби, чорногорці, волохи, греки, болгари, євреї створили унікальну багатопластову культуру, що характеризується як взаємопроникненням, так і збереженням національної самобутності.
З ряду історичних причин сформувалося три етнографічні регіони - найраніше заселене Середнє Подніпров'я, що входило до складу Давньої Русі. Східне Поділля на Правобережжі Синюхи, що сформувалось в литовсько-польську добу, та Степова Україна, заселення якої відбулося в період колонізації Новоросійського краю.
Особливості етнографічного розвитку нашого краю досліджені видатними істориками кінця ХІХ ст. В.Ястребовим, П.Рябковим. Окремі зразки місцевих рушників, килимів, писанок, керамічних та різьблених виробів, народного одягу, звичаїв, обрядів, пісень дійшли до нас і слугують для розвитку традиційної народної творчості. У теперішніх межах область сформувалась у 1939 році.
Адміністративно-територіальний поділ
Райони (21): Бобринецький, Вільшанський, Гайворонський, Голованіський, Добровеличківський, Долинський, Знам'янський, Кіровоградський, Компаніївський, Маловиськівський, Новгородківський, Новоархангельський, Новгородський, Новоукраїнський, Олександрійський, Олександрійський, Онуфрієвський, Петрівський, Світловодський, Ульяновський, Устинівський.
Міста обласного підпорядкування (4): Кіровоград, Олександрія, Світловодськ, Знам'янка.
Міста районного підпорядкування (8): Бобринець, Гайворон, Долинська, Мала Виска, Новомиргород, Новоукраїнка, Помічна, Ульяновка.
КордониОбласть розташована в центрі України, між річками Дніпро і Південний Буг, у південній частині Придніпровської височини.
Площа - 24,6 тис. кв. км, 4,1% території України, 14 місце серед областей.
Відстань від м. Кіровограда до м. Києва: залізницею - 392 км; шосейними дорогами - 300 км
Межує з областями (6): Вінницькою, Дніпропетровською, Миколаївською, Одеською, Полтавською, Черкаською.
НаселенняВсього: наявне - 1152,9 тис. осіб; постійне - 1141,6 тис. осіб, 2,4% від населення України, 23 місце серед інших областей, у тому числі: міське - 706,9 тис. осіб; сільське - 446,0 тис. осіб.
Щільність населення становить 46,9 осіб/кв. км при 82 осіб/кв. км на Україні.
В області проживають представники понад 30 національностей: українці - 85,5%, росіяни - 11,7% та інші.
українці - 85,5%, росіяни - 11,7% та інші.
Економіка регіонуПромисловість
У структурі промислового виробництва регіону найбільшу питому вагу мають харчова промисловість, машинобудування та металообробка, електроенергетика, промисловість будівельних матеріалів. Серед галузей харчової промисловості провідна роль належить цукровому виробництву, в області працює 11 цукрових заводів. У структурі виробництва товарів народного споживання частка продовольчих товарів становить 83%. Загалом у регіоні на самостійному балансі перебувають 254 промислових підприємства, окрім того, функціонує 455 малих промислових підприємств.
Сільське господарство У 1999 році валовий збір зерна у регіоні становив близько 1270,7 тис. т, цукрових буряків - 512,6 тис. т, насіння соняшника - 217,9 тис. т, картоплі - 214,2 тис. т. Було також вироблено 81,7 тис. т м'яса, 393,3 тис. т молока і 100,1 млн. штук яєць. На початок 1999 р. в області працювало 1921 фермерське господарство.
Культура і традиціїАрхеологічна карта Кіровоградщини свідчить про бурхливі соціальні процеси на території краю, його особливості створювали умови для існування племен з різноманітними формами господарювання, що привело до появи та розвитку широкого спектру землеробських та скотарських археологічних культур.
Трипільська, ямна, катакомбна, зрубна, чорноліська, скіфська, ранньослов'янська культури дають нам зразки народного мистецтва, в яких відбилися світоглядні та естетичні уявлення народів.
Так, Трипільське поселення ІII тис. до н.е. біля с.Володимирівки Новоархангельського району є еталонним для визначення середнього періоду розвитку цієї культури.
Саме на території Кіровоградщини відомим археологом О.Тереножкіним відкрита і виділена Чорноліська культура (IIІ ст. до н.е.), для якої характерна наявність укріплень-городищ Чорноліського, Тясминського, Калантаївського.
ПриродаОбласть розташована на межі лісостепу і степу. Клімат області - помірно-континентальний. Середньорічні температури: літня - +20,1°C, зимова - -5,5°C. Середньорічна кількість опадів 420-537 мм. Край має 39 об'єктів природно-заповідного фонду, з яких державного значення: пам'ятка природи Чорний Ліс, дендрологічний парк Веселі Боковеньки, два заказники (Редьчине і Чорноліський), пам'ятки садово-паркового мистецтва (Онуфріївський і Хутір Надія). Місцевого значення: 2 заказники, 17 пам'яток природи, 4 парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва і 10 заповідних урочищ.
Основні рекреаційні ресурси на Кіровоградщині - оздоровчі (м'який клімат, мальовничі береги річок i водосховищ). Діють 3 санаторії та пансіонати з лікуванням, 4 будинки i пансіонати відпочинку, численні бази відпочинку, профілакторії та дитячі табори відпочинку.Використано інформацію за станом на 2005 рікБільш детальна інформація на сайті Кіровоградської ОДА
Передісторія та заснування міста. Землi сучасної Кiровоградщини стали частковою територiєю, на якiй на зламi XV-XVI столiть зародилося козацтво. Згодом козаки у пониззi Днiпра створили свою систему сiчових укрiплень, яка дiстала назва Запорозька Сiч i стала центром своєрiдної козацької республiки. Землi ж кiровоградськi невiд`ємною часткою увiйшли до складу земель Вольностей Вiйська Запорозького, що постiйно контролювались Сiчовим товариством. Селяни, призвичаєнi до землi, не лише воювали: адже перед ними розкинулися простори родючої землi, повноводнi рiчки, незайманi степи, багатi на рибу та звiрину. Козаки бралися за плуга, полювали на хижого звiра, годували худобу, ремiсникували...А займатися господарською дiяльнiстю козаки могли, звичайно ж, не у вiйськоих укрiпленнях, а на землях Сiчi, тобто у зимiвниках - житлах запорожцiв на просторах Вольностей Вiйська Запорозького.Спочатку зимiвники використовували лише для утримання худоби. Пiзнiше вони перетворилися на хутiрське господарство.У межах сучасного Кiровограда запорозькi зимiвники почали виникати вже з середини - другої половини XVI столiття. Багато що приваблювало запорожцiв у цiй мiсцевостi - родючi землi, здебiльшого масний чорнозем, близькiсть води: Iнгул та багато його приток, зрештою - гарнi краєвиди.Саме вiд зимiвника запорозького козака Степана Лелеки веде свiй родовiд одне з сучасних кiровоградських передмiсть - Лелекiвка. Iснує вельми ймовiрна гiпотеза, що саме вiд козацьких зимiвникiв виникли також поселення Ковалiвка та Балка, що також пiзнiше були втягнутi мiстом в орбiту свого розвитку i також стали його невiд`ємними складовими.Були в нашому краї i храми козацькi. Про один з них знаходимо вiдомостi в "Iсторiї запорозьких козакiв" Дмитра Яворницького: "в урочищi Лелекiвцi запорожця Лелеки, теперишньому селi Лелекiвцi ( Херсонської ) губернiї... ( Єлисаветградського ) повiту, перша церква заснована у iм`я Св.Трiйцi у 1766 роцi, все це видно зi слiв, що вирiзанi на дубових одвiрках дверей храму".Але створення регулярної забудови та територiї мiста пов`язане iз будiвництвом фортецi Святої Єлисавети та слобiд навколо неї - передмiсть Бикового та Пермського. До нашого часу вiд мiста XVIII сторiччя залишилося не так багато споруд. Найунiкальнiшою, безумовно, є сам комплекс фортецi, збудований у 1754-1759 роках пiд безпосереднiм керiвництвом iнженер-полковника Манцелiуса.У 1754 роцi уряд iмператрицi Єлисавети Петрiвни, йдучи назустрiч прагненню австрiйських сербiв до переселення у межi Росiйської iмперiї, а також бажаючи заселити землi Запорозьки людьми, якi були б одночасно вiдданi коронi росiйськiй, дозволив їм ( сербам ) переселитися на українськi землi. Засновується лiнiя вiйськових поселень пiд назвою Нова Сербiя. Вона охоплювала територiю вiд рiчки Кагарлика, лiвої притоки Синюхи, i далi по Висi, Тясмину до Днiпра, протяжнiстю 200, а завширшки 30 верст.В жалуванiй грамотi Iвановi Хорвату, колишньому полковнику австрiйської армiї, говорилося: "...Для защиты, на всякий случай, от нападения вражеского...построить ... земляную крепость, которую именовать крепостью Святой Елисаветы". Тобто названо було ще не збудовану фортецю на честь святої покровительки правлячої тодi в Росiйськiй имперiї доньки Петра I - императрицi Єлисавети Петрiвни/Ну а щодо ворогiв, на випадок нападу яких повинна була бути побудована фортеця, то до них, крiм турок i татар, причислялись i гайдамаки, ких не безпiдставно ототожнювали з запорозькими козаками. Вище згадану жалувану грамоту було датовано 11 сiчня 1752 року. Не пройшло й мiсяця пiсля указу Єлисавети Петрiвни, як мiж рiчками Грузька та Сугоклея, на узвишшi правого берега Iнгулу ( 200 саженiв вiд рiчки ) пiд проводом генерала I.Ф.Глебова було вибрано мiсце для майбутньої фортецi.Негайно було розпочато рiзноманiтнi iнженернi пiдготовчi роботи. 5 лютого 1752 року генерал Глебов отримав "особую инструкцию", де вiдзначилися вигоди мiсця, яке було ним обране для будiвництва фортецi. Зокрема наголошувалося на близькостi широкої рiчки, наявностi лiсу, каменю для фундаментiв, доброї глини для випалювання цегли тощо.Були там вiдзначенi i недолiки: розташована неподалiк вiд майбутньої фортецi командна висота та яруги, що пiдходили до самої пiдошви гласiса, пологого земляного насипу попереду зовнiшнього рову фортецi. Втiм яруги найближчим часом передбачалося засипати.30 липня 1752 року проект фортецi було затверджено. Для її будiвництва були присланi селяни з центральних районiв Росiйської iмперiї, солдати Пермського карабiнерного полку i, звiсно, охочi люди, ( добровольцi ) з навколишнiх земель. Крiм того, у травнi гетьманом України було прислано 611 робiтникiв. Охорону будiвництва несли 200 запорозьких козакiв.До системи фортечних укрiплень входили головна цитадель та шанець, який захищав вихiд до Iнгулу, на правому високому березi якого мiж його притоками Грузькою та Сугоклеєю й розташовано фортецю. Навколо цитаделi - широка вiльна зона, яка називалася еспланадою. Поселення - передмiстя, так званий форштадт (мiсто при фортецi) захищав укрiплений вал - ретраншемент. Взагалi, основним захисним елементом був зямляний вал, який, на вiдмiну вiд середньовiчних кам`яниць, краще витримував артилерiйський вогонь: iнженери спецiально вирахували доволi пологий кут нахилу валу а також використовували ефект "ножа та масла", оскiльки гарматнi ядра легко входили у м`який грунт, не завдаючи велико шкоди. При спорудженнi фортецi утворювалися не лише високi ( понад 10 метрiв ) вали, а й не менш глибокi рови навколо них. Полiгон, тобто територiю цитаделi, будували у формi багатокутних зiрок, щоб легше брати ворога у перехресний вогонь. Цитадель фортецi Св. Єлисавети складалася з 6 бастiонiв - п`ятикутнiх виступiв й зверху нагадувала морську зiрку, тiльки не п`яти-, а шестипроменеву. Мiж променями-бастiонами розташовувалися невеликi автономнi укрiплення - равелiни, також оточенi валами та ровами i з`єднанi з цитаделлю спецiальними проїздами. Як вже згадувалося вище, назви цим спорудам були данi за традицiєю 18 сторiччя на честь православних святих. Дослiдники вважають, що деякi вулицi Єлисаветграда називалися саме на честь бастiонiв - Олексiївська, Михайлiвська, Олександрiвська.Складна оборонна система довершувалася товстою дерев`яною стiною - палiсадом, який захищав гармати на верхнiй частинi валiв.Могутнi землянi укрiплення фортецi Святої Єлисавети стали головною ланкою лiнiї фортифiкацiйних споруд Нової Сербiї й розташувалися посерединi цього ланцюга - мiж Днiпром та Бугом.Але цитадель - це не тiльки вали, рови, гармати й пiдйомнi мости перед брамами. Це - цiле мiстечко iз дерев`яною Троїцькою церквою, вiрогiдно, триверхою, у традицiях козацької архiтектури; iз прикрашеним вишкою - бельведером "палацом" Потьомкiна, школою, адмiнiстративними та жилими будинками, казармами. Цi одноповерховi будiвлi, спорудженi iз дерева та саману, за українською пiвденною традицiєю потинкованi, розмiщувалися суворо регулярно, тобто по периметру квадратних та прямокутних кварталiв, на однiй "червонiй лiнiї". Геометрiя панувала як у фортифiкацiйних лiнiях, так i у лiнiях житлових кварталiв. Але - тiльки у цитаделi. Передмiстя Бикове та Пермське й зараз рiзко вiдрiзняються стихiйнiстю: плавнi, хвилястi лiнiї вулиць контрастують iз спорудженою пiд шнурок вуличною сiткою фортецi. На жаль, цей цiкавий контраст зараз - тiльки на планi, оскiльки дерев`яна забудiвля фортецi не збереглася, її замiнили з середини 19 ст. кам`яницi мiської лiкарнi, розмiщенi вiльно, без особливої геометрiї. У передмiстях стара забудова зберiгалася довше - її хвилястi вулицi й досi є неповторною ознакою Єлисаветграда. Як Биково, так i Пермське були спочатку невеликими житловими районами. У 1757 роцi в обох передмiстях налiчувалося всього 128 дворiв.З початку вiйни 1768 року вiстря удару кримських татар - союзникiв Туреччини - було спрямоване саме проти цiєї фортецi. Тим бiльше, що саме тут була опорна база росiйського вiйська цiєї частини iмперiї. Тут були склади зброї та продовольства заднiпровських вiйськ i формувалися їх резерви.Одже, вiдразу по новорiчних святах 1769 року семидесятитисячне вiйсько кримського хана Керим-Гiрея, "славного своїми подвигами та руйнiвними талантами", скориставшись сильними морозами, що скували рiки, перейшло льодом Буг та Мертвовод i якраз на Рiздво взяло в облогу фортецю Св.Єлисавети.За наказом хана татари мали, подiлившись, покрити всю територiю Нової Сербiї, спалити всi села i весь врожай, захопити в полон жителiв i погнати з собою худобу. Уникаючи боїв з регулярними частинами росiйського вiйська, орда досить успiшно виконувала своє завдання. Вона грабувала жителiв, палила населенi пункти... Лише з Єлисаветградської провiнцiї було вигнано у полон близько тисячi чоловiк, знищено десятки сiл, понад тисячу будинкiв. Проте прорватися далi фортецi Св.Єлисавети татари не змогли.З фортечних валiв орду зустрiв сильний перехресний артилерiйський вогонь. Зваживши на такий стан справ, Керим-Гiрей звелiв своїм воякам обложити фортецю i чекати зручного моменту для нападу. Гарнiзон фортецi ( 5 тисяч чоловiк ) пiд командуванням генерала Iсакова приготувався до тривалої облоги та можливих штурмiв. Та все ж становище було вельми поганим. За спогадами учасника походу, французького резидента при кримському дворi барона Тотта, щастя не зовсiм було покинуло пограбованого краю: татари, дiзнавшись вiд своєї розвiдки про наближення з-за Днiпра вiйська Рум`янцева, вiдiйшли вiд мiста, не завдавши йому значної шкоди.Пiсля цього, пограбувавши, спаливши i потопивши у кровi Аджамку, Лелекiвку, Цибулеве та Гончарську слободу, татари вiдiйшли у Польську Україну, в район теперишньої Балки, для розподiлу своєї здобидi.У другiй половинi 18 ст. iз загрозою татарських набiгiв було покiнчено завдяки перемозi у вiйнi 1768-1774 рокiв; лiквiдацiя Запорозької Сiчi (1775 р.), а за нею й остаточне викорiнення гайдамаччини, роздiли Речi Посполитої ( 1772, 1793, 1795 рр. ), що знищили Польську державу, приєднання Криму у 1783 р., - всi цi фактори обумовили просування iмперських кордонiв далеко вiд фортецi Св.Єлисавети, отже вона втратила своє стратегiчне значення, була роззброєна, а зрештою i лiквiдована як вiйськова одиниця. У рескриптi вiд 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця "за своїм становищем всерединi держави фортецею бiльше вважатися не може, а тому обертається на внутрiшнє мiсто". З цього часу фортеця разом з передмiстями (форштадтами) отримала права мiста i стала iменуватися мiстом Єлисаветградом.
Місто при фортеці Святої Єлисавети - адміністративний,
тороговельний культурний центр
кінця XVIII - початку XIX століття.
Вже наступного року пiсля заснування фортецi у поселеннi при нiй було запроваджено магiстрат, що вiдав адмiнiстративними, господарськими, полiцейськими, фiнансовими та судовими справами.В цей час переселенцям продовжували надавати пiльги та грошову допомогу. Переселенцi-iноземцi отримували одноразову допомогу по 30 карбованцiв кожен, росiяни та українцi з Польщi - по 12 карбованцiв. Вербувальникам платили за iноземця по 5 крб., а за українця чи росiянина - по 1,5 крб. Особлива увага придiлялася переселенню сюди купцiв, ремiсникiв та фабрикантiв. Тут уряд iмперiї йшов на вельми рiшучi заходи. Скажiмо, у Новоросiї було дозволено селитись навiть розкольникам та євреям, якi зобов`язувалися займатися торгiвлею. Нерiдко при цьому видавалися i "пiдйомнi" ( 150 карбованцiв ) на заснування своєї справи.Заходи уряду давали результати. Головним з них було те, що економiчна активнiсть населення зросла. Посилився приплив населення на землi Новоросiї. 1784 року у Єлисаветградi вже мешкало 4170, а 1787 року - 4746 чоловiк у 1062 будинках.З 1787 року в Єлисаветградi почали обирати мiську думу - орган мiсцевого самоврядування. До неї входили шiсть гласних. Мiський голова обирався, як правило, з купцiв. Щодо останнiх, то, за нацiональним складом, вони були переважно росiянами. Близько 60% з них - розкольники.Серед купцiв була досить значна група великих на той час торговцiв, якi зосереджували у своїх рукахдержавнi пiдряди i вiдкупи. Єлисаветградськi ж купцi Красноглазов та Андрiй Сушилiн у серединi 1760-х рокiв займали перше мiсце з цього виду пiдприємництва у всiй Новоросiї.Крiм торговельних справ, купцi заводять промисловi пiдприємства. Так 1785 року купець Масленников побудував у Єлисаветградi один з перших ( а за деякими джерелами - перший в iмперiї ) цукровий завод. У мiстi також був шкiряний завод купця Мануїла Поповича. Єлисаветградським купцям у мiстi належали паперова фабрика, цегельнi та близько 35 вiтрякiв. А найбiльш вартим уваги є те, що на купецьких пiдприємствах працювали найманi робiтники, що свiдчить про розвиток у Єлисаветградi капiталiстичного укладу майже з моменту заснування мiста.Вже 29 червня 1754 року бiля фортецi, що будувалася, вiдбувся перший ярмарок. На нього прибули, крiм українських купцiв, гостi з центральної Росiї, Польщi, Молдавiї, Криму, Туреччини. Торгували тут продуктами землеробства, тваринництва, а також полотном, парусиною, шерстю, винами тощо. А вже з 80-х рокiв у мiстi влаштовувались по чотири ярмарки щорiчно.Мiсто росло. I в останнiй третинi 18 столiття "ступило" на лiвий берег Iнгулу. Але тут же постаралися архiтектори. Вулицi Подола - нинiшнього центру й досi, неважаючи на iнколи руйнiвний вплив сучасної архiтектурної думки, зберiгають красу "червоних лiнiй" та людяний, не спотворений гiгантоманiєю масштаб невеликого мiста.Архiтектори 18 столiття прагнули реалiзувати мрiю своїх колег епохи Ренесансу про створення iдеального мiста - вiльного вiд недолiкiв тiсного, з покрученими вулицями й масою гiгiєничних проблем мiста епохи середньовiччя.Але старi мiста - вiд Парижа до Києва - виросли якраз на середньовiчному грунтi. Й тiльки у нових мiстах - Петербурзi i Фiладельфiї, Одесi, Катеринославi, Херсонi, Новому Амстердамi ( Нью-Йорку ), Миколаєвi та й Єлисаветградi деякi з цих iдей реалiзували.Що ж це за iдеї?По-перше, мiсто добре захищене фортифiкацiями, але з простором для росту ( згадаймо, як у старих мiстах пiд час їх зростання обороннi споруди зносили - й тiльки вулицi носили їх назви - Ярославiв вал, наприклад ). По-друге, регулярнiсть кварталiв сприяє хорошiй циркуляцiї повiтря, iнсоляцiї, швидкому руховi транспорту. По-третє, чiтко роздiлено цитадель-фортецю, адмiнiстративний центр, житловi квартали, промисловi райони, мiсця розташування лiкарень та кладовищ.Закладенi у плануваннi 18 сторiччя iдеї дали свої результати i пiзнiше. Згадаємо Єлисаветград кiнця 19 сторiччя. Мiська дума, банки, навчальнi заклади - в центрi, навколо - житло. Трошки далi - вiйськовий комплекс на Ковалiвцi. Великi лiкарнi - мiська, єврейська, Св.Анни, , Шкловського, цегельнi, млини - теж не в центрi. Зони рекреацiї (мiський сад, сад "Альгамбра", сад Лайєра ), вокзал, заводи зручно з`єднанi з центром та житловими околицями, де мешкали дрiбний торговий люд, мiщани, робiтники за допомогою трамвайних лiнiй, що хрестоподiбно пройшли по Перспективнiй та Успенськiй вулицях.Що ж являли собою будинки 18 сторiччя? Одноповерховi, iнколи на кам`яних фундаментах, критi соломою чи гонтом, дуже рiдко - черепицею або залiзом. Розташованi вони досить далеко один вiд одного: необхiднiсть мати садочки, невелике населення мiста й протипожежнi мiркування це визначали. Серед одноповерхової забудiвлi та "зеленого моря" - верхи дерев`яних церков, якi розташувалися на тих же мiсцях, що i їх кам`янi нащадки зараз.Не збереглися саманнi та дерев`янi будинки - згорiли, знесенi, перебудованi. Є лише декiлька.Мiсто зростало, забудiвля ущiльнювалася й страшнi пожежi ( особливо 1798 та 1833-1834 рр. ) змусили владу стимулювати кам`яну забудiвлю. Вiд кам`яної забудови зламу 18-19 сторiччя зберiглася цiкава пам`ятка ранньої класики - так званий навпроти . Нижнiй поверх - для прислуги, природно, нижчий за панський бельєтаж, до якого, за пiвденною традицiєю, ведуть вiдкритi "iталiйськi сходи". Крiм цього своєрiдного готелю для високих гостей є й iншi класицистськi споруди першої половини 19 сторiччя. Як правило, це мiськi будинки помiщикiв, тому вони зберiгають багато рис сiльського панського маєтку, вони формуються як замкнена територiя iз великим садом та всiма службами, в тому числi кузнею та каретними сараями.Цiкавим прикладом такого мiського маєтку є особняк Соколових-Бородкiних (їх вензель зберiгся на парапетi парадних сходiв ) на розi вул. Двiрцевої та пров. Театрального, де тепер розмiщено вiддiл мiлiцiї. Але найбiльш видатною пам`яткою раннього класицизму був величний Успенський собор, побудований у 1798-1801 рр. замiсть дерев`яної церкви, що згорiла пiд час пожежi 1798 р. разом з Преображенською церквою, "присутственными местами", жилими кварталами. Собор височiв великою банею та дзвiнницею, смiливо поставлений по дiагоналi скверу на розi Перспективної та Успенської. За деякими стильовими ознаками його можна вiднести до пiвденного напрямку класицизму, у якому багато будували в Українi архiтектори кола I.Старова - школи ясної, простої лiнiї, легкої пiднесеної композицiї, вiдмови вiд надмiрних декоративних ефектiв. На жаль, на зламi 40-50-х рр. 20 сторiччя собор зруйновано - .До класичного напрямку вiдносяться й двi дуже гарнi єлисаветградськi церкви - Володимирської iкони Божої Матерi, або Грецька ( нинi кафедральний собор ) та , збудованi вiдповiдно у 1812 та 1813 рр. на мiсцi дерев`яних храмiв. Соковитi деталi декору, виразна композицiя об`ємiв, портикiв та бань, стрiмкi лiнiї дзвiниць - все це вiдрiзняє цi пам`ятки високої класики.Класичнi мотиви були дуже стiйкими в архiтектурi рiзних епох та стилiв. От i струнка та велична Знам`янська церква, збудована комерсантом Д.Купченком на честь порятунку царської сiм`ї 17 жовтня 1888 р. вiд катастрофи, вiдрiзнялася напрочуд вдалим поєднанням класичних та ренесансних традицiй. Високi дзвiнниця та банi цього храму, побудованного на високому правому березi Iнгулу на мiсцi старої дерев`яної церкви, було видно далеко в мiстi. Як i iншi кам`янi храми, Знам`янська церква була справжньою архiтектурною домiнантою на тлi рядової забудови. На жаль, її знесено у варварськi 30-тi роки 20 сторiччя.Iнший храм - Покрова Богородицi на Ковалiвцi, завершений 1849 р. за проектом архiтектора К.Тона, витриманий у так званому росiйсько-вiзантiйському стилi, є своєрiдною згадкою про церкви 17 сторiччя - з розiрваними фронтончиками над вiкнами, пелюсткоподiбним декорумом закомар - ромашок, витими колонками... Невеликий, але монументальний, цей храм не просто височiв над округою, але й гарно вписався до ансамблю вiйськового мiстечка, яке почали будувати у 1847 р. як адмiнiстративний центр вiйськових поселень Новоросiї, при чому церемонiю закладки палацу та штабних будiвель здiйснив сам iмператор Микола I, що якраз перебував у Єлисаветградi на маневрах. В архiтектурi цар дуже полюбляв дещо сухуватий стриманий варiант пiзньої класики ( його ще називають "миколаївським ампiром" ) - до цього напрямку вiдноситься й комплекс вiйськового мiстечка - чи не останнiй класичний архiтектурний ансамбль на Українi, споруджений з таким розмахом. Автор проекту - одеський архiтектор Шумiлiн та виконавець - архiтектор Верлен зробили багато для того, щоб подолати надмiрну стриманiсть стилю i за рахунок пiдкреслення деталей - карнизу, консолей пiд вiкнами, а також за допомогою контрасного червоно-бiлого кольорового рiшення досягти сильного декоративного ефекту. Ансамбль i справдi був не тiльки символом мiлiтарної могутностi держави, але й досi створює атмосферу урочистостi, пiднесеностi, бадьоростi.
Військове місто Єлісаветград.
Ще з 1829 року Єлисаветград стає центром вiйськових поселень на пiвднi України. В мiстi було розмiщено штаб-квартиру резервного кавалерiйського корпусу, постiйно проводяться рiзноманiтнi вiйськовi заходи. Так, у 1817, 1823, 1827, 1842, 1845, 1847, 1850, 1852, 1859, 1874 та 1888 рр. у мiстi вiдбувалися огляди у присутностi царської родини та високих вiйськових чинiв. На цих оглядах iнодi одночасно маневрувало до 100 тисяч солдат.Вiйськовi вважали, що рiвнинна мiсцевiсть навколо Єлисаветграда, особливо по дорозi, що веде до Вознесенська надзвичайно зручна для проведення вiйськових оглядiв.З 1834 року Єлисаветград повнiстю пiдпорядковується вiйськовому вiдомству. Повiтовi адмiнiстративнi установи було переведено до Бобринця. З цьго часу з вiйськових чинiв призначався навiть голова мiської думи, життя мiщан також суворо регламентувалось. Але культурне життя мiста у першiй половинi 19 сторiччя було пiднято на небувалу височiнь. Причин тому декiлька. I головна - це вже згадуванi постiйнi огляди, маневри... i найчастiше у присутностi iмператорiв, їх родин, почту, вищих вiйськових сановникiв. Та вiдвiдинине могли вичерпнути "порядку денного" лише суто вiйськовою справою. Потрiбна була вiдповiдна культурна програма. I не диво, що антрепренери намагались привезти свої театральнi трупи до Єлисаветграда саме пiд час маневрiв.З 1830 року до мiста почали приїжджати театральнi трупи з Харкова, Полтави тощо. Першi вистави ставились у дерев`яних балаганах, а на початку 40-х рокiв купець Плотников збудував на вулицi Великiй Перспективнiй ( сьогоднi вул. Маркса ) театральне примiщення. Зазначимо, що саме в цьому примiщеннi у 1847 роцi, з 13 по 20 вересня, великий угорський музикант i композитор Ференц Лiст дав свої останнi концерти. Ф.Лiст приїздив до Єлисаветграда на запрошення Каролiни Вiтгенштейн саме пiд час огляду вiйськ Миколою I, з надiєю, що iмператор дозволить розлучення К.Вiтгенштейн з її чоловiком. Концерти Лiста проходили при великому напливi публiки. Зараз на мiсцi, де знаходився театр, на розi сучасних вулиць Маркса та Шевченка Лiсту встановлено меморiальну дошку.З 1845 до 1854 року на теренi Єлисаветградського повiту проходив вiйськову службу ад`ютантом командира полку . Лiтературознавцi вiдзначають, що саме в цей промiжок часу ним були написанi найлiричнiшi твори. Пiд час приїзду Ф.Лiста до Єлисаветграда саме А.Фет розповсюджував квитки на концерти знаменитого пiанiста i композитора.По поверненнi на батькiвщину Лiстом було написано твiр, у якому вiн талановито використав тему української народної пiснi "Вiють вiтри". I хто знає, можливо почув вiн її саме в нашому степовому спiвучому краї.Втiм, визначними культурними дiячами вiдвiдання Єлисаветграда почалось ще з перших десятилiть минулого столiття. Протягом 1820-1824 рокiв у мiстi принаймнi тричi бував О.С.Пушкiн.У жовтнi 1823 року Григорiй Шевченко ( батько Т.Шевченка ) оженився вдруге на вдовi, яка мала своїх дiтей. У багатодiтнiй родинi почалися незгоди, свари i Тарасовi перепадало чи не найбiльше. Тож наступного року, восени, коли ще було тепло, Григорiй Iванович, прагнучи якось захистити надто вразливого, до того ж, на лихо, гарячкуватого сина вiд мачухи, брав його з чумаками до Єлисаветграда продавати яблука з панського саду. Отож, восени 1824 року десятирiчний Т.Шевченко з чумацькою валкою також побував у наших краях, в тому числi i в Єлисаветградi.40-50 рр. 19 ст. перiод активного будiвництва за рахунок держави. У цей перiод ( 1835-1850 роки ) начальником вiйськових поселень у Новоросiйському краї був граф Дмитро Остен-Сакен, а єлисаветградським мiським архiтектором вiд 1849 до 1858 р. - , випускник Петербурзького будiвничого училища. Цим видатним адмiнiстраторам ми завдячуємо на привнесення у мiсцеве мiстобудування принципiв програмностi та високого професiоналiзму. Не зважаючи на особистi конфлiкти, Достоєвський та Остен-Сакен реалiзувати велику програму благоустрою ( вуличне освiтлення, брукiвка, протипожежнi заходи ), органiзували велике будiвництво. Сучасники вiдзначали, що завдяки зусиллям А.Достоєвського Єлисаветград став мiстом з європейським обличчям. Але сам архiтектор досить критично оцiнив i свою роботу, i наше мiсто взагалi. Вiн залишив досить цiкавi спогади про Єлисаветград, в яких зазначив, що вiн "рокiв 46 тому... пiд час мого туди вселення, був дуже неважним мiстечком з 15 тисячами населяння, й то сумнiвних. Самий зовнiшнiй вигляд мiста був далеко непоказним! На так званiй Великiй вулицi, що йде за напрямом великої дороги з Кременчука до мосту на р. Iнгулi, найкращiй тодi вулицi, зустрiчалося декiлька дерев`яних будiвель, критих соломою ( дерев`яна крамниця купця Романченка та iн. )."Iснує й iнша характеристика Єлисаветграда. У цiкавому уривку iз щоденника невiдомої дами, що подорожувала Україною в самiй серединi ХIХ столiття, дається оцiнка не лише мiсту, але i його мешканцям:"... його ( Єлисаветград ) недостатньо назвати гарненьким. То є зовсiм європейське i навiть вишукане мiсто. Будинки тут усi в iталiйському смаку i навiть усi з чудовим оздобленням, з бельведерами та фронтончиками; у кожному будинку є або балкон, або лiхтарики, або скляна галерея. Вивiски магазинiв надзвичайно цiкавi. Одне лиш погано. Вузькi вулицi. Але головне, що менi сподобалось, так це риси освiти тутешнiх людей. Не кажучи вже про вищi кола, де я помiтила велику делiкатнiсть, тут кожен мiщанин намагається дати освiту своїм дiтям, напевне саме тому ми й зустрiчаємо тут великий порядок i ввiчливiсть у спiлкуваннi. Наша вулиця була велика i цокiт екiпажiв не замовкав...". Цей опис вiдноситься до перiоду, коли Андрiй Достоєвський щойно залишив мiсто, вiн засвiдчує, що й цей архiтектор, мабуть, недаремно приклав стiльки зусиль для того, щоб змiнити вигляд Єлисаветграда.У цi роки, крiм вiйськового мiстечка та храму Покрова Богородицi на Ковалiвцi, було збудовано надзвичайно виразний пiзньо-ампiрний будинок окружного суду, примiщення громадського зiбрання, новий мiст через Iнгул. Було розбито Османський бульвар на правому березi Iнгулу, бульвари у ровах фортецi та бiля плацу кавалерiйського училища, яке розмiстилося у комплексi вiйськового мiстечка, реконструйовано мiський сад за фортецею.Подiєю стало створення у 1850-х рр. мiського бульвару-скверу в центрi мiста, на мiсцi . На бульвар виходив тодi ж споруджений, надзвичайно iмпозантний пiзньокласичний двоповерховий будинок мiської ратушi. Прикрашений вежею-каланчою з годинником, фланкiрований одноповерховими корпусами пожежного управлiння та банку, цей комплекс, автором якого, вiрогiдно, був петербурзький архiтектор Олександр Брюллов, завершив формування репрезентативного мiського центру. На жаль, зараз цей будинок ратушi ( нинi примiщення облдержадмiнiстрацiї ) невпiзнанно спотворено реконструкцiями.
КІРОВОГРАД СЬОГОДНІ.
Обласний центр - мiсто Кiровоград розташований на берегах р. Iнгул i займає площу в 10,3 тис.гектарiв. 756 гектарiв площi мiста зайнято зеленими насадженнями, 463 км. - дорогами, в т.ч. 296,4 км. - дорогами з твердим покриттям, що становить 64% вiд всiх дорiг.На 1 сiчня 1996 року в мiстi проживало 284,5 тис.чоловiк, з яких - 62 тис. дiтей та 58 тис. чоловiк осiб пенсiйного вiку. Кiровоград подiлено на двi адмiнiстративнi одиницi: Кiровський та Ленiнський райони.В мiстi зареєстровано 5697 суб`єктiв пiдприємницької дiяльностi всiх форм власностi. Промисловий комплекс мiста нараховує 60 пiдприємств. Найбiльша доля припадає на пiдприємства машинобудування - 40%; пiдприємства переробної галузi - 21%, пiдприємства легкої промисловостi - 10%.Мiсто вигiдно розташоване в центральнiй частинi України i має повiтряне, залiзничне та автомобiльне сполучення з усiма обласними та багатьма районними центрами України. Працюють залiзничний вокзал, аеропорт та два автовокзали. Пiдготовку спецiалiстiв для потреб мiста, областi та України ведуть вищi навчальнi заклади: , iнститут сiльськогосподарського машинобудування, Вища льотна академiя. Для навчання молодi вiдкритi дверi 6 середнiх спецiальних навчальних закладiв, 7 професiйно-технiчних училищ.Повнiстю задовольняє освiтнi потреби населення мiста розгалужена мережа загально-освiтнiх навчально-виховних закладiв. В 43 школах навчається i виховується 39145 учнiв. Особливою популярнiстю користуються навчальнi заклади нового типу: школи-гiмназiї, кiбернетико-технiчний коледж та лiцей. В мiстi 46 дитячих дошкiльних закладiв. Утримується в дитсадках 9900 дiтей дошкiльного вiку.В мiстi широко розвинена мережа спортивних закладiв. Працює 9 дитячо-юнацьких спортивних шкiл, 3 стадiони, плавальний басейн, легкоатлетичний манеж. У мiстi пiдготовлено цiлий ряд спортсменiв, якi стали чемпiонами i призерами чемпiонатiв України, Європи, свiту. Бейсбольна команда "Горн" - чемпiон України, володар Кубка України, "Зiрка-Нiбас" - футбольна команда вищої лiги. У вищiй лiзi також виступає гандбольна команда "Iнгул". Вперше за всю iсторiю Олiмпiйського руху представники нашого мiста брали участь в Олiмпiйських iграх 1996 року в м. Атланта(США).Сьогоднi в мiстi працюють ,ляльковий театр, студентський театр-студiя "Резонанс". В мiстi народилися i жили видатнi музиканти, письменники, художники. Їх пам`ять увiнчена в музеях М.Кропивницького, I.Карпенка-Карого, , Г.Нейгауза.Велике й цiнне зiбрання стародрукiв зберiгається у вiддiлi краєзнавства та рiдкiсної книги обласної унiверсальної бiблiотеки iм. Д.I.Чижевського. Юнi читачi обслуговуються в чудових примiщеннях обласних юнацької та дитячої бiблiотек.Репутацiю одного з центрiв української народної хореографiї створили Кiровограду славнозвiснi танцювальнi колективи, театр народної музики, пiснi i танцю "Зоряни", заслужений ансамбль народного танцю України "Ятрань", ансамбль пiснi i танцю "Весна", дитячi колективи "Пролiсок", "Росинка" та iншi. Широко вiдомi в Українi та за її межами солiсти та професiональнi музичнi колективи: народна артистка України Антонiна Червiнська, Заслуженi артисти України В.Стратьєв, Р.Валькевич, Б.Попов, камерний оркестр "Концертiно", концертний духовий оркестр, камернi ансамблi "Бароко", "Єлисаветградська музична колегiя", концертна група "Наталка".Зал обласної фiлармонiї - один з найкращих в Українi ( 890 мiсць ). На її базi дiє дитяча фiлармонiя, яка нещодавно вiдзначила своє п`ятирiччя. Концерти проходять також в мiському палацi культури iм. Компанiйця ( 550 мiсць ). В ньому працює чимало цiкавих колективiв, зокрема театр-студiя "Мода". Чотири музичнi школи, одна художня та двi школи мистецтв дозволяють всiм бажаючим отримати початкову мистецьку освiту.Улюбленими мiсцями вiдпочинку кiровоградцiв є парки - Ковалiвський, Перемоги, дендропарк. Переглянути новi кiнострiчки пропонують кiнотеатри "Зоряний", "Iнгул", "Ятрань".В мiстi збереглося багато . В останнi роки вiдкрито новi скульптурнi пам`ятники: будiвничому української держави гетьману Богдану Хмельницькому, воїнам-iнтернацiоналiстам всiх поколiнь.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать