Фактори економічного зростання Південної Кореї

Звіт Всесвітнього банку, опублікований 1991 p., детально аналізує стратегію економічного розвитку, яка дала змогу Республіці Корея досягти нинішніх економічних висот. Передусім була чітко визначена різниця між роллю держави і приватного підприємництва. Соціально-економічний розвиток країни отримав необхідне прискорення завдяки урядові, який сконцентрував увагу на двох пріоритетних завданнях:
підтримання макроекономічної стабільності через консервативну грошово-кредитну і фінансову політику;
інвестиції в програми освіти й охорони здоров'я. Певний акцент був зроблений на ринкові сили та створення максимально конкурентного режиму в промисловості, торгівлі та фінансовому секторі. При цьому були зняті всі бар'єри для торгівлі та іноземних інвестицій. Успіх Південної Кореї пов'язаний, безумовно, із втіленням моделі стратегічного розвитку і визначався тим шляхом, який вибрала країна, що привело до максимально швидкого нагромадження капіталу, ефективного розподілу ресурсів і виходу на сучасний технічний рівень. Очевидно, реалізація цих завдань і побудова процвітаючої економіки стали можливими лише при раціональному поєднанні ринкових стимулів і державного втручання. У розкритті феномена "економічного дива" Південної Кореї важливо вивчення моделі партнерства держави і бізнесу, де в ролі головного виступав приватний сектор, а реформи проводив уряд. Проте уряд ніколи не мав на меті отримати повну владу над бізнесом.
Корея дає багато прикладів успішного втручання уряду в бізнес. Можна констатувати, що економічне зростання Південної Кореї було забезпечене з допомогою балансу ринкових важелів і державного регулювання.
Для корейського бізнесу характерна експортна орієнтація всієї господарської діяльності. Промисловість Південної Кореї орієнтована на зовнішній ринок. У зв'язку з подорожчанням робочої сили в країні та збільшенням затрат на виробництво в останні роки південнокорейські фірми почали практику переводу власних виробничих потужностей до держав з дешевою робочою силою, насамперед у Китай та інші країни азіатсько-тихоокеанського регіону.
Досвід створення експортоорієнтованої економіки корисний і для України, бо його можна використати для її успішного економічного розвитку. Немає сумніву, що для України важливий досвід Південної Кореї 1961- 1962 pp. з оздоровлення фінансової системи держави. В цей період був встановлений тимчасовий контроль за цінами на деякі товари, а митно-тарифна політика спрямовувалась на захист власного виробництва. 1964 р. у Південній Кореї відповідно до програми фінансової стабілізації уряд обмежив максимальну суму нових банківських позик, імпорту іноземних товарів, стабілізував резерви іноземної валюти.
Щойно сказане не могло б стати реальністю в Республіці Корея без поєднання моделі ведення господарства західного типу із традиційними цінностями народу. Хоча в країні постійно проводиться лібералізація, не можна стверджувати, що Південна Корея безповоротно прямує до демократії західного типу. Західні критерії можуть бути використані з великою обережністю. Деякі традиції і нахили у країні потребують поліпшення в багатьох відношеннях.
Таким чином, південнокорейський феномен може повторювати лише країна, зорієнтована на збалансоване вирішення соціальних, економічних і політичних проблем, впевнена у працелюбності свого народу. Подібний шлях може пройти й Україна за умови врахування її унікальних можливостей і створення відповідного клімату в суспільстві, адже для цього є воля і потенційні можливості її народу, так вдало зафіксовані 1 грудня 1991 р.
Модель економічного розвитку Південної Кореї можна подати у вигляді схеми. Основні параметри моделі -орієнтація на експортне виробництво, мобілізація фінансових джерел нагромадження, розвиток науки, техніки, підготовка кваліфікованих кадрів. Схема подана у вигляді кола, в центрі якого трикутник, який символізує досягнення певного рівня імпортозамішення. Макроекономічні умови функціонування моделі умовно ранжировані і розміщені на різних орбітах центрального кола у такому порядку: ближче по центру розміщені фактори, що визначають механізм поєднання державного регулювання з ринком; на наступному рівні - розвиток сільського господарства і забезпечення населення продуктами харчування, далі політика розподілу доходів і нагромаджень.


На останньому колі соціальна політика, стабільні конфуціанські традиції і трансформація від традиційного до ринково-європейського способу виробництва. Такий розподіл на ранги має умовний характер, виходячи з того, що чим далі дана макроекономічна умова від центру, тим опосередкованіший її вплив на функціонування моделі (див. модель).
"Історію успіху" Республіки Корея пов'язують із високими темпами росту ВНП, які становили в середньому 8,6% за 1980- 1990 pp. Серед досягнень цієї країни - рівень ВНП на душу населення - 5 тис. дол. та 11 місце в списку провідних торгових держав світу (табл. 1).


Стрімке економічне зростання Південної Кореї пояснюється по-різному, але називають такі основні фактори:
1) орієнтація на експорт, взаємодія із зовнішнім світом, стратегія розвитку;
2) сприятливий міжнародний економічний клімат 60-х - першої половини 70-х років, що полегшило доступ до зовнішніх ресурсів;
3) сильне та ефективне керівництво авторитетного уряду, який відкрив демократичні і політичні перетворення на користь економічних реформ;
4) етнічна та культурна однорідність, а також конфуці-анська традиція, особливе трудолюбство, освіта та вірність своїй нації.
Немає сумніву, що ці фактори значно зумовили прогрес в економіці. Проте вони не дають повної відповіді на запитання: що послужило головною рушійною силою росту корейської економіки? Такою силою було стрімке розширення експорту. І справді: збільшення експорту, що підтримувалося орієнтованою на зовнішній світ стратегією розвитку, відігравало життєво важливу роль в економічному прогресі Кореї. Але основною рушійною силою була саме орієнтована на ринок економічна система, в умовах якої корейські підприємці, робітники та уряд мали широкі можливості задовольнити власні інтереси, звичайно, в інституційних рамках, які визначаються урядом.
Деякі моменти корейського економічного розвитку в умовах ринкової системи можуть мати місце в економічних реформах, що проходять у країнах Центральної та Східної Європи, включаючи країни колишнього СРСР.
Проте функціонування ринкового механізму Південної Кореї ще далеке від досконалості, якщо враховувати багато штучних недоліків, породжених політикою уряду, а також різними елементами монополії. Досвід корейської економіки, орієнтованої на ринок, підтверджує необхідність деяких добре відомих передумов економічного зростання:
економіка розвивається за умов оптимальної зайнятості, заощаджень та інвестування;
економіка розвивається, якщо уряд стабільно забезпечує відповідну соціальну інфраструктуру, стимулює зовнішню та внутрішню торгівлю, регулює економіку ринковими методами;
темпи розвитку економіки можуть також зростати, якщо належно використовуються іноземний капітал, технології, а особливо - світовий ринок.
Стабільності в Кореї досягли скоріше методами політичного тиску, ніж демократичними процесами. Необхідно, проте, підкреслити, що керівництво дбало насамперед і навіть стимулювало економічний лібералізм і соціальний плюралізм в інтересах економічного розвитку.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать