Атлантичний океан

Атлантичний океан, другий за розмірами після океан на , між , , і .
Охоплює моря: , , з , , , а також , , , затоки; площа 91,6 млн. км.2, внутрішні та окраїнні моря займають близько 16% площі; серединою Атлантичного океану від півночі тягнуться центральноокеанічні хребти: Гаккеля, Мона, Рейк'янес, Серединно-Атлантичний, які розділяють басейни океанічного дна; середня гл. 3332 м; до Атлантичного океану впадають: , ріка , , , , , , , , , , , , віддаючи разом близько 60% маси материкових вод, що стікають до світового океану; судноплавний, в основному з до і , а також через і ; головні порти: (), (), (), (), (), (), , ().
Атлантичний океан, океан, що розділяє Європу та Африку на сході з Америкою на заході, названий, мабуть, на ім'я легендарної землі Атлантиди; площу 81500 тис. кв. км; з Північний Льодовитим океаном і Антарктичними морями - 106,200 тис. кв. км; середня глибина 3 км; максимальна глибина у западині Мілуокі в розломі Пуерто Ріко 8648 м. Серединно-Атлантичний хребет, частиною якого є Азорські острови, острів Вознесіння, Св. Єлени і Трістан да Кунья, ділить океан з півночі на південь. Лава, що витікає в його середній частині, щорічно збільшує відстань між Африкою й Америкою. Північна частина Атлантичного океану найбільш солона серед інших океанів і має найбільшу висоту хвиль припливів. У 1960-их - 1980-их середня висота хвиль збільшилася на 25%, максимальна змінилася з 12 м до 18 м.
Атлантичний океан — самий вивчений і освоєний людьми зі всіх океанів. Свою назву він отримав на ім'я титана атланта (по грецькій міфології, тримаючого на своїх плечах небесне зведення). В різний час його називали по-різному: "Море за Геракловимі стовпами", "Атлантік", "Західний океан", "Море мороку" і т.д. Назва "Атлантичний океан" вперше з'явилася в 1507 році на карті Вальд-Земюллера, з тих пір назва затвердилася в географії.
Межі Атлантичного океану по берегах 4-х континентів (Євразія, Африки і обох Амерік) — природні, з океанами — умовні: на півночі з Північним Льодовитим океаном, на заході і сході відповідно з Тихим і Індійським океанами. Принцип проведення меж у ряду авторів різний: А. В. Гембель вважає, що самими репрезентативними є межі, проведені за гідрологічними даними (водному балансу, солоності; температурі і динаміці вод). Проте відсутність достатньої кількості даних в цілому ряді регіонів не дозволяє враховувати ці чинники і проводити по них межі. Тому, частіше за все межі проводять по орографічних одиницях: підводним плато, хребтам, мілинам, островам, де талових немає — по локсодромії. Тобто лінії, січної меридіани під одним і тим же кутом. Межа з Північним Льодовитим океаном звичайно проводиться по 70° с.ш. Баффінова Земля — острів Дісько, мис Брустер (Гренландія) — 61° с.ш. на Скандінавському півострові; межа з Тихим океаном острів Осте (Вогненна Земля) до мису Штернек (Антарктида); межа з Індійським океаном — мис Голковий, і по 20° в.д. до Антарктиди. Решта меж — сухопутні, по береговій лінії материків. Приведені вище межі узяті з Атласів океанів, видавництва Міністерства оборони СРСР і ВМФ, 1980 рік, вони офіційно прийняті в нашій країні. В позначених межах площа океану складає 93,4 млн. км2, об'єм води 322,7 млн. км2. Обмін води відбувається за 46 років, що в 2 рази швидше, ніж в Тихому.
Значна роль Атлантики в житті людей багато в чому пояснюється чисто географічними обставинами: його великою протяжністю (від Арктики до Антарктики) між 4-ма материками. Він роз'єднує платформені структури на континентах, географічно зручні для поселення людей. В океан впадають крупні і середні річки (Амазонка, Конго, Нігер, Міссісіпі, Святого Лаврентія і інші), які служили і служать природними шляхами сполучення; прорізаність берегової лінії Європи, наявність Мексиканської затоки, Середземного моря, також сприяли розвитку мореплавання і освоєнню океану. Атлантичний океан має декілька середземних морів (Балтійське, Средіземноє, Чорне, Мармурове, Азовське) і 3 крупні затоки: Мексиканський, Біськайській і Гвінейський. В океані є острови і архіпелаги (правда, значно менших розмірів, ніж в інших океанах). Особливо великі скупчення островів знаходяться біля берегів Центральної Америки: Великі і Малі Антільські, Багамські; біля берегів Південної Америки — Фолклендські. В південній частині океану — Південні Оркнейськіє і Південні Сандвічеви; біля берегів Африки — Канарські, Зеленого Мису, Азорські, Мадейра, Прінсипі, Сан-Томі і ін. Найбільші острови біля берегів Європи: Великобританія, Ірландія. В осьовій зоні океану острова Ісландія, Вознесенія, Св. Олени.
Кліматичні умови Атлантики багато в чому визначаються його великою меридіональною протяжністю, особливостями формування баричного поля. Своєрідністю конфігурації акваторії більше в помірних широтах, ніж в екваторіально-тропічних. На північній і південній околиці знаходяться величезні регіони охолоджування і формування вогнищ високого атмосферного тиску Гренландського і Арктичного басейнів, Антарктиди — на півдні. Через могутній центр охолоджування — Антарктиди, Південна півкуля значною мірою холодніше північного, термічний екватор над Атлантикою, як і для планети, зміщений в Північну півкулю. В північній частині Океану розташований Ісландський мінімум, особливо активний глибокий в зимовий час, він визначає характер погоди не тільки над океаном, але на значній території Євразії. Розташований південніше північно-атлантічеській (Азорський) максимум найбільш активний влітку, в ньому формується морське топіче повітря. В приекваторіальних широтах — над ячейками максимального нагріву і зниженого тиску постійно формується маса теплого і дуже вологого повітря. В Південній півкулі центром високого тиску в субтропічних широтах є Південно-атлантичний максимум, в помірних і субтропічних широтах — зона зниженого тиску, а над Антарктидою область постійно високого тиску, багато в чому визначаюча погоду в прилеглих районах океану. Від субтропічних максимумів до екватора під кутом до екватора ддмуть пасати: північно-східного напряму в Північній півкулі і південно-східного — в Південному. Стійкість напряму цих вітрів до 80% в рік, сила вітрів більш мінлива і складає 1-7 балів. В помірних широтах обох півкуль панують вітри західних складових, із значними швидкостями, в Південній півкулі часто перехідні в шторм — сорокові", що "ревуть.
Розподіл атмосферного тиску і характер повітряних мас впливає на характер хмарності, режим і кількість атмосферних опадів. Хмарність над океаном має, як правило, зональну структуру: максимальна кількість у екватора з переважанням купчастих і купчасто-дощових форм. Тропічні і субтропічні широти мають якнайменшу хмарність. В помірних широтах кількість хмар знов зростає, і панують тут шаруваті і шарувато-дощові форми.
Дуже характерним явищем для помірних широт обох півкуль (особливо Північного) є густі тумани, що утворюються при зіткненні теплих повітряних мас і холодних вод океану, а також при зустрічі холодних і теплих вод біля острова Ньюфаундленд. Особливо густі літні тумани в цьому районі ускладнюють навігацію, нерідко там зустрічаються айсберги. В тропічних широтах тумани найбільш вірогідні біля островів Зеленого Мису, де пил, що виноситься з Сахари, служить ядрами конденсації для водяної пари атмосфери.
Дуже небезпечним явищем в тропічних широтах - океану бувають тропічні циклони, зухвалі ураганні вітри і сильні зливи. В останнє десятиріччя було знайдене, що тропічні циклони розвиваються між 6-20 градусами по обидві сторони від екватора. Вони мають чітко виражений річний хід, в середньому формується до 9 вихорів в рік.
Атлантичний океан через велику протяжність з півночі на південь, вузькості в районі екватора і зв'язку з Північним Льодовитим океаном, в цілому на поверхні холодніше за Тихий і Індійський океани. Середня температура води на поверхні +16,9°, тоді як в Тихому +19,1°, Індійському +17°. Відрізняється і середня температура товщі всієї водної маси Північної і Південної півкуль. Завдяки Гольфстріму середня температура води Північної Атлантики 11+6,3°, південної +5,6°. В цілому ж, як і в інших океанах, температура поверхневих вод знижується від екватора до полюсів, а також із заходу на схід. Наявність теплих течій підтримує температуру води на заході океану на 20° с.ш. 27°, тоді як на сході всього 19°. Добре простежуються і сезонні зміни температур. Найнижча температура реєструється в лютому на півночі і в серпні на півдні океану, а найвища — навпаки. Добові ж коливання температур поверхневого шару невеликі, в тропіках вони складають 0,4°, в більш високих широтах — 0,5° по Цельсію. Річна амплітуда температур у екватора не більш 3°, в субтропічних і помірних широтах 5-8°, в полярних 4° по Цельсію. Значний горизонтальний градієнт температур поверхневого шару в місцях зустрічі холодних і теплих течій. Наприклад, Східно-гренландського і Ірмінгера, де різниця температур в 7° в радіусі 20-30 км звичайне явище.
Річні коливання температур чітко простежуються в поверхневому шарі до 300-400 м. До глибини 1000 м дуже малі, а глибше 1000 м зовсім нікчемні.
В останнє десятиріччя в науці з'явився новий напрям: вивчення впливу аномалій температур океанічних вод на погоду Європи, зокрема. За пропозицією академіка Г.И. Марчука спостереження проводилися в невеликих регіонах. Там, де найбільш активно і інтенсивно відбувається теплообмін між океаном і атмосферою. Вони отримали назву ЕАЗов — енергетично активні зони. В Атлантиці виділено 4 типи зон: Норвезька, Ньюфаундленськая, зона Гольфстріму, Атлантична тропічна. 4 рази на рік проводяться спостереження на полігоні розміром 1500х2000 км. Програму виконують науково-дослідні судна експедиційного флоту нашої країни. За наслідками робіт встановлено, що найбільша взаємодія в системі океан—атмосфера відбувається в зимове півріччя. Всі параметри вимірів за допомогою зондів багаторазової і одноразової дії поступають на ЕОМ де, і вони обробляються.
Атлантичний океан найсолоніший зі всіх океанів. Вміст солей у водах Атлантики складає в середньому 35,4%, що більше, ніж солоність Тихого, Індійського і Північного Льодовитого океанів. Розподіл солоності не завжди є зональним, багато в чому вона залежить від ряду причин: кількості і режиму атмосферних опадів, випаровування, притоки вод з інших широт з течіями і кількості прісних вод, що доставляються річками. Найвища солоність спостерігається в тропічних широтах (по Гембелю) — 37,9%, в Північній Атлантиці між 20 і 30° с.ш., в Південній між 20 і 25° ю. ш. Тут панує пасатна циркуляція, мало опадів, випаровування ж складає шар в 3 м. Прісних вод майже не поступає. Дещо більше солоність і в помірних широтах Північної півкулі, куди спрямовуються води північно-атлантічеського течії. Солоність в приекваторіальних широтах 35%. Простежується зміна солоності з глибиною: на глибині 100-200 м вона складає 35%, що пов'язано з підповерхневим перебігом Ломоносова. Встановлено, що солоність поверхневого шару не співпадає у ряді випадків з солоністю на глибині.
Різко падає солоність і при зустрічі різних по температурі течій. Наприклад, на південь від острова Ньюфаундленд, при зустрічі Гольфстріму і Лабрадорської течії на незначній відстані солоність падає від 35% до 31-32%. Цікавою особливістю Атлантичного океану є існування в ньому прісних підземних вод — субмаринні джерела (по І. З. Зецкеру). Один з них давно відомий морякам, він розташований на схід від півострова Флоріда, де кораблі поповнюють запаси прісної води; це 90-метрове "прісне вікно" в солоному океані. Вода підіймається на поверхню і б'є на глибині 40 м. Це типове явище розвантаження підйомного джерела в області тектонічних порушень або районах розвитку карсту. (На Флоріді є карст). Коли натиск підземних вод перевищує тиск стовпа морської води, відбувається розвантаження — виявлення підземних вод на поверхню. Недавно була пробурена свердловина на материковому схилі Мексиканської затоки біля берегів Флоріди, в 48 км від міста Джонсонвілл. Пробурили свердловину на глибині 250 м, вирвався стовп води висотою в 9 м, вода була прісною. Пошуки і дослідження субмариннх джерел тільки починаються.
Атлантичний океан — частина Світового океану, і основні особливості його біологічної структури, природно, підкоряються глобальним закономірностям просторового розподілу життя, загальним з іншими океанами. Деякі специфічні риси біології Атлантичного океану визначаються такими його особливостями, як найбільша серед інших океанів меридіональна протяжність і якнайменша ширина; відносно самий розвинутий шельф (близько 10% площі); наявність великих додаткових басейнів середземноморського типу (Мексиканська затока, Карибське море, система Середземного моря); могутній розвиток Гольфстріму, що робить величезний вплив на всю Північну Атлантику; інтенсивність меридіонального перенесення глибинних вод; чітка вираженість субтропічних апвеллінгів біля східних берегів.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать