Культурне надбання рідного краю (Київська область)

Київщина - край, багатий на культурну спадщину сукупність успадкованих від попередніх поколінь об'єктів, що донесли до нашого часу цінності археологічного, етно-графічного, історичного, мистецького, наукового і худож-нього значення, які є скарбницею української культури. Адже тут, у самому серці України, з давніх-давен селилися люди, вирувало життя, відбувалися важливі історичні події.
У Київській області взято під охорону держави 5430 па-м'яток історії та культури. Серед них 1844 —археології, 3171 - історії, 188 - мистецтва, 159 - архітектури, 68 - заповід-них об'єктів природи, зокрема 12 пам'яток садово-парково-го мистецтва, чотири з яких - національного значення.
Про найдавніший період історії Київщини свідчать музеєфіковані залишки одного з господарсько-побутових ком-плексів стоянки первісних людей кінця кам'яного віку - па-леоліту (близько 12 тис. років тому) в с. Добраничівці Яготинського району. Стоянка складалася з чотирьох відокрем-лених господарсько-побутових комплексів. Центром кожно-го з них було велике округле житло діаметром близько чо-тирьох метрів. Під час багаторічних розкопок виявлено і зі-брано кілька тисяч кісток мамонта, різних предметів та знарядь праці з каменю і кістки, рогу і янтарю, гірського криш-талю, граніту, кварциту і пісковику.
Нещодавно минуло 24 роки від дня відкриття (1977 р.) музею «Добраничівська стоянка». Досліджував давнє посе-лення і заснував унікальний музей видатний вчений, Заслу-жений діяч науки і техніки України, доктор історичних наук І. Г. Шовкопляс.
Немало зусиль доклав для створення цієї установи вели-кий ентузіаст збереження культурної спадщини, колишній директор Яготинського історичного музею ім. Т. Г. Шев-ченка О. С. Непорожній.
На території Київщини залишила сліди одна з прадавніх цивілізацій - легендарна трипільська культура.
Відкриття трипільської культури належить археологу, чеху за походженням, В. В. Хвойці, який у 1893 р. виявив поблизу с. Трипілля стародавнє поселення. Як з'ясувалося, носії цієї цивілізації населяли наприкінці V- III тис. до н. е. величезні обшири Нижньої Наддунайщини, Наддністрян-щини, Побужжя і частково Середньої Наддністрянщини. Розквіт трипільської культури припадає на період між 3500 і 2700 рр. до н. е. Усього вчені знайшли понад тисячу три-пільських поселень.
Ранні поселення трипільців складалися з кількох десят-ків жител і господарських споруд, розташованих рядами або колами; їх споруджували на зручних для оборони, важкодоступних місцях: на берегах річок, схилах долин. У цент-ральній частині поселень були великі громадські будівлі і вільні площі, що використовувалися як загін для худоби. З часом вони розросталися. Як правило, такі поселення на-лічували 100 - 200 глиняних будівель. Водночас археологи знайшли низку поселень, що мали понад тисячу різних спо-руд. Залишки «поселень-гігантів», площею 300 - 450 га, що налічували по 15 - 20 тис. населення, знайдено на Черкащи-ні поблизу сіл Майданецьке, Доброводи і Тальянка. Це були справжні протоміста, які конфігурацією нагадували величез-не коло з оборонними спорудами.
Жили трипільці в глинобитних наземних і напівземлянкових будівлях з дерев'яним каркасом. У помешканні була глиняна долівка, поверхня якої обпалювалася багаттям. Дах будови двосхилий, вкритий соломою. У трипільських будин-ках було кілька кімнат, де дослідники знайшли багато гли-няних печей, домашніх вівтарів, керамічного посуду, кам'я-ні та кістяні знаряддя праці. Відомо, що трипільці одними з перших на території України використовували мідь, але міцних виробів у них було небагато.
Трипільська культура мала яскраво виявлений землероб-ський характер. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, жито, а також бобові, коноплю тощо. Для обробітку землі використовували мотику з кам'яним або роговим на-конечником. Землю зорювали дерев'яним ралом, застосову-ючи робочу силу волів. Крім землеробства, трипільці займа-лися приселищним скотарством (велика і дрібна рогата ху-доба, коні тощо). Специфіка господарювання (земля безу-пинно оброблялася 50 - 100 років до початку зниження вро-жаїв) змушувала давніх землеробів залишати старе поселен-ня й будувати нове.
Крім високого рівня землеробства, трипільці досягли також великої майстерності у виготовленні глиняного посу-ду. Вони залишили унікальну розписну кераміку, вміло ви-користовуючи червону, чорну і жовту фарби. Нерідко трипільський посуд був прикрашений різним орнаментом і штампом.
Особливого розвитку набула пластика. Трипільці виліп-лювали з глини хлібці, моделі жител, фігурки тварин, жіночі статуетки. Останні були символами родючості, господар-ського добробуту кожної сім'ї й общини загалом. Різні сим-волічні знаки на посуді, виготовленому трипільцями, пов'язані з землеробським характером господарства і світорозу-мінням (зображення сонця, місяця, води тощо).
На думку вчених, суспільна організація трипільців грун-тувалася на патріархально-родових відносинах. Рід очолю-вав старійшина, який здійснював керівництво як господар-ським, так і суспільним життям родової общини. Не ви-ключено, що в трипільців були елементи приватної влас-ності. Чимало особливостей трипільської культури — систе-ма господарювання, топографія поселень, будівництво жит-ла, характер орнаментальних мотивів розмальованої керамі-ки та ін.- органічно увійшло до культури українського на-роду1.
Про все це і йдеться в експозиції обласного археологіч-ного музею у Трипіллі.
До найвизначніших історичних пам'яток Східної Європи в першому тисячолітті н. е. належить черняхівська культура (слов'янський період, II ст. н. е.), що дістала назву від с. Черняхова Кагарлицького району. Відкрив її знову-таки В. В. Хвойка. Досліджували черняхівську культуру визначні вчені В. П. Петров, П. П. Єфіменко.
З черняхівською культурою можна грунтовно ознайоми-тися в Національному музеї історії України, де тільки з мо-гильника поблизу с. Черняхова е матеріали понад 600 оди-ниць збереження.
Серед предметів черняхівської культури, знайдених на Київщині, привертають увагу керамічна чаша з Черняхова і глек з могильника с. Ромашки Рокитнянського району із зображеннями слов'янського календаря. Рельєфи, розмі-щені по окружності посудин, відповідають дванадцяти міся-цям року, їх значення зумів розшифрувати академік Б. О. Рибаков.
На території Київської області виявлено й інші археоло-гічні культури, зокрема пізньотрипільського періоду софіївську і лукашівського типу, назви яких походять відповідно від с. Софіївки (входить до с. Проців Бориспільського райо-ну) і с. Лукаші Баришівського району; пізньої бронзи — лебедівська від с. Лебедівка Вишгородського району; ран-нього залізного віку (І-III ст. до н. е.) — підгірцівська — від с. Під гірці Обухівського району.
Відомі на Київщині й найрізноманітніші археологічні пам'ятки давнини. Це — неолітичне поселення дніпро - донецької культури в с. Житні Гори Рокитнянського району, епохи бронзи - в Дибинцях Богуславського, городища скіф-ського часу в Ходосівці та Хотові Києво-Святошинського, кургани цього періоду Переп'ят біля Фастівця Фастівського і Переп'ятиха біля Мар'янівки Васильківського районів. Про кургани згадував у своїх творах і брав участь у їх дослідженні Т. Г. Шевченко, працюючи в Археографічній комісії.
Внаслідок господарської діяльності — прокладання шля-хів, газопроводів, спорудження дачних будинків, буває, й оранки - археологічні пам'ятки нерідко опиняються під за-грозою. Саме так трапилося із слов'янським поселенням поблизу с. Ходосівки. Спочатку зруйнувала культурний шар на площі близько чотирьох гектарів нова автомобільна до-рога. Згодом розпочалися земляні роботи, пов'язані з будів-ництвом дач, які знищили ще п'ять гектарів. Цього разу, правда, завдяки адміністративному втручанню спорудження дач було припинено.
Майже на 800 км простяглися полями та лісами, зде-більшого над річками, Змієві вали. Загадкова назва, вража-ючі розміри. Ширина їх основи — від 8 до 20 м; висота в окремих місцях, як наприклад, біля с. Іванковичі Василь-ківського району, сягає 10 м. Ким і коли вони насипані, в науці й досі не поставлено остаточної крапки. Одна гіпоте-за - у І тисячолітті до н. е. для захисту від войовничих ко-човиків; інша - в період Київської Русі Володимиром Святославовичем і Ярославом Мудрим.
Більше 20 років присвятив вивченню цих дивних старо-давніх земляних оборонних споруд кандидат педагогічних наук А. С. Бугай. Високу оцінку досліднику дав ряд учених, краєзнавців, літераторів. Відомий російський письменник Володимир Чивіліхін у популярному романі-есе «Пам'ять» возвеличив його такими словами: «І давайте перервемо на мить наш загальний поспіх нинішнього різноманітного життя, в яке далеко не завжди входить історія-помічниця, і вклонімося київському математику А. С. Бугаю за його двадцятилітню працю, яка немає, правда, ніякого відно-шення до основної спеціальності цієї людини».
А. С. Бугай досліджував й інші рідкісні пам'ятки. Зок-рема, виявив чимало старовинних валкових і глибоких шляхів, висунув гіпотезу про існування водного шляху з Київської Русі до Західної Європи.
Багато на Київщині пам'яток періоду Київської Русі. І не випадково, адже, власне, центр однієї з наймогутніших дер-жав Європи збігався з межами області.
Цим періодом датуються міста обласного підпорядкуван-ня — Біла Церква, Бориспіль, Васильків, Переяслав-Хмельницький, Ржищів, райцентри - Баришівка, Бородянка, Во-лодарка, Вишгород, Кагарлик, Тетіїв, а також м. Чорнобиль і понад 20 сіл, серед яких Білогородка — славетне в мину-лому м. Білгород. Найбільше літописних населених пунктів в Обухівському районі — Трипілля, Витачів, Козин, Герма-нівка, Халеп'є, Старі Безрадичі.
З пам'яток періоду Київської Русі неабиякий інтерес ста-новлять городище та залишки фундаментів і стін величного храму перших руських святих Бориса і Гліба (XI - XII ст.) в м. Вишгороді.
То ж не дивно, що цей унікальний об'єкт перебував у полі зору Українського комітету охорони пам'яток культу-ри ще в 20-х роках XX ст., а у 1935 р. на його базі створено історико-культурний заповідник. У наш час йому приділяють постійну увагу Головна рада й обласна організація Україн-ського товариства охорони пам'яток історії та культури. Во-ни ініціювали відновлення діяльності Вишгородського історико-культурного заповідника згідно з Указом Президента України і постановою Кабінету Міністрів України. За на-шою участю піднято з руїн Борисоглібський храм середини XIX ст., розташований на частині фундаментів храму XI ст.
У листопаді-грудні 2000 р. Вишгородський заповідник на кошти Товариства музеєфікував фрагменти фундаментів і стіни давньоруського храму.
Залишки споруд періоду Київської Русі є й у Білогородці, зокрема, славетного храму Дванадцяти апостолів. Най-більше їх виявлено в Переяславі-Хмельницькому. Серед них найвизначніша архітектурна будівля кінця XI ст. — Михай-лівський собор. За розмірами й багатством внутрішнього оздоблення його порівнюють із Софією Київською, Чернігівським Спасом, Успенською церквою Києво-Печерської лаври. За 20 м на південний схід від собору відкрито ком-плекс споруд - Єпископські ворота з Феодорівською церк-вою над ними (подібні до київських Золотих воріт), Андрі-ївську церкву і кам'яну стіну, що оточувала єпископську частину дитинця. Виявлено також рештки Єпископського палацу. Усе це експонується в музеї «Архітектура Переясла-ва періоду Київської Русі». Музеєфіковано залишки Спаської церкви (XI ст.). Над ними споруджено павільйон, в якому розмістився археологічний музей. Нині відроджується Воскресенська церква XII ст. Дослідження, збереження, му-зеєфікація і відтворення пам'яток у Переяславі-Хмельни-цькому - заслуга колективу Національного історико-етнографічного заповідника і його невтомного керівника, лауре-ата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка М. І. Сікорського.
Монголо-татарська навала та більш ніж столітнє іго за-войовників, постійні наскоки татар, інших нападників за-вдавали великої шкоди нашій землі, перетворювали квітучі міста й поселення на суцільну руїну. Та незнищенним був дух народу. І тільки наставало відносне затишшя, як життя починало відроджуватися, і знову зачаровувала майстерність зодчих, будівельників.
Свідченням цього є найдавніші дерев'яні споруди — церк-ви, що збереглися і діють, Онуфріївська (1706 р.) у Липо-вому Скитку Васильківського району, Миколаївська (1730 р.) у Синяві Рокитнянського, Олександра Невського (1748 р.) у с. Дубівці Таращанського, Мурована-Покровська (1629 р.) у с. Сулимівці Бориспільського районів.
Своєю красою і досконалістю дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (1784 р.) в с. Тулинцях Миронівського району настільки вразила священика церкви святого Михаїла в м. Києві о. Романа, що він докладав багато зусиль для відновлення святині, яка була занедбана. Тепер там проводять богослужіння, а на храмове свято йдуть паломни-ки з Києва.
У 70-ті роки XX ст. врятовано один з найстаріших де-рев'яних храмів країни (1600 р.) - святого Архістратига Михаїла. Із с. Дороганки Фастівського району його перевезено до новостворюваного музею народної архітектури та побуту України. У листопаді 2000 р. ця споруда була в центрі уваги міжнародної наукової конференції «Українська культова ар-хітектура у світовому контексті».
Гармонією і виразністю форм вражають пам'ятки архі-тектури XVIII - першої половини XIX ст. - собори і храми, палаци, садибні будинки в Білій Церкві, Переяславі-Хмельницькому, Яготині, Нещерові Обухівського, Хохітві Богуславського, Томашівці Фастівського районів. Перлиною архітектури вважають собор Антонія і Феодосія у Василькові видатний витвір уславленого будівничого Степана Ковніра, уродженця с. Гвоздова Васильківського району.
Спільними зусиллями охоронців культурної спадщини області і Володарського району відновлюється й реставру-ється пам'ятка архітектури XIX ст. національного значення - Свято-Троїцька церква в Рудому Селі. Велику допомогу в цьому надають громада церкви Введенського монастиря м. Києва і особисто його настоятель о. Даміан.
Найбільша святиня храму Святої Трощі XIX ст.- Рудосільська ікона Божої Матері. Датується XVIII ст.
Привертає увагу жителів області чудовий ансамбль спо-руд Покровської церкви (1907 р.), зведений за проектом академіка архітектури Володимира Покровського в с. Пархомівка Володарського району. Його особлива цінність -два портали, прикрашені мозаїкою, виконаною за ескізами відомого художника, письменника, громадського діяча, який очолював світовий рух за збереження культурної спад-щини,— М. К. Реріха. їх виявила і дослідила, сприяла рес-таврації голова секції пам'яток містобудування і архітектури Київської обласної організації Товариства охорони пам'яток історії та культури, кандидат мистецтвознавства, лауреат премії ім. І. В. Моргілевського Є. В. Горбенко.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать