Природоохоронні комплекси

Природні національні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню і естетичну цінність (мал. 123).
На території природних національних парків залежно від особливостей природних комплексів та об'єктів встановлюють диференційований режим щодо їх охорони. З цією метою виділяють такі зони:
заповідна, в якій охороняються та відновлюються найцінніші природні комплекси;
регульованої рекреації, де здійснюються відпочинок та оздоровлення людей; огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; дозволяється влаштування туристських маршрутів і екологічних стежок; забороняються рубки лісу, промислове рибальство й мисливство;
стаціонарної рекреації, де розміщуються готелі, кемпінги;
господарська, в якій знаходяться пункти, землі, що включені до парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.
Природними національними парками в Україні є Карпатський, Шацький, Азово-Сиваський, Синевір, Вижницький.
Карпатський природний національний парк створено у 1980 р. на площі 50,3 тис. гектарів. Він розташований у північно-східній
частині Українських Карпат, у верхів'ях річки Прут, в межах Івано-Франківської області. Завдання Карпатського природного національного парку — зберігати унікальні для Центральної Європи природні ландшафти. У флорі парку понад 1 100 видів судинних рослин. У рослинному покриві переважають мішані, буково-ялице-во-ялинові, а вище 1 100—1 200 м — чисті ялинові ліси. Букові ліси з домішкою явора, ясеня, в'яза, ялиці та ялини поширені на схилах гірських масивів до висоти 500—600 м над рівнем моря. Вище трапляються ялицево-букові та буково-ялицеві ліси з домішкою ялини у басейні Пруту. На схилах з кам'янистими осипищами ростуть сосна звичайна, береза, ялина, трапляється реліктова (пережиток минулих епох) сосна кедрова. Вище 1 600 м у субальпійському поясі поширені криволісся сосни гірської, вільхи зелен-ої, ялівцю сибірського та субальпійські луки подекуди з рододендроном схід-нокарпатським (ендемічний вид) та аркто-альпійськими видами верб. В альпійському поясі (понад 1 800 м) панують луки-полонини, де ростуть осока, костриця, ситник та ін. На території парку відомо близько 20 видів рослин, занесених до Червоної книги України: сосна кедрова європейська, рододендрон східнокарпатський, дріада восьмипелюсткова, тирлич жовтий, первоцвіт дрібний, ліннея північна, арніка гірська та ін.
У заповіднику багатий тваринний світ. Тут налічується 46 видів ссавців, близько 180 видів птахів, численні плазуни, земноводні, риби, водяться ведмідь, вовк, рись, лисиця, куниця лісова, олень європейський, козуля, білка, глухар, тетерук; з рідкісних тварин трапляються кіт лісовий, беркут, сапсан, змієїд, лелека чорний, занесені до Червоної книги України, а також білозубка альпійська, снігова полівка європейська, пугач, завирушка альпійська, тритон карпатський, тритон гірський, теж занесені до Червоної книги України.
Територію Карпатського природного національного парку поділяють на чотири функціональні зони: заповідну, захисно-рекреаційну, рекреаційну, рекреаційно-господарську. Заповідна зона за охоронним режимом прирівнюється до заповідників. У захисно-рекреаційній зоні природоохоронні заходи здійснюються з метою збереження та відтворення природних екосистем, лісогосподарська діяльність спрямована на формування корінних лісових масивів. Тут туризм обмежений. Рекреаційні і рекреаційно-господарські зони використовують для організованого туризму: в межах зон допускається формування окультурених ландшафтів, розташування місць відпочинку, санаторно-курортних та туристичних комплексів, створення туристичних і пізнавальних стежок. У Карпатському природному національному парку багато мальовничих водоспадів, є печери та інші цікаві природні утворення, цінні пам'ятки дерев'яної архітектури. У високогір'ї особливо привабливі озера. На полонині Пожижевській розташована сніголавинна станція, біологічний стаціонар Інституту ботаніки Національної академії наук України; у верхів'ї Пруту — географічний стаціонар Львівського університету. Там вивчають структуру, закономірності формування, біологічну продуктивність ландшафтів, проходять практику студенти (мал. 124).
Заказники — це природні території (чи акваторії), в яких зберігаються і відтворюються природні комплекси або їх компоненти. Земельні ділянки заказників не вилучаються у користувачів. Залежно від мети і режиму охорони організовуються лісові, зоологічні, гідрологічні, геологічні ландшафтні заказники.
Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. У межах пам'яток природи забороняється діяльність, яка загрожує їх збереженню або призводить до зміни їх первісного стану.
Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші ландшафти, які мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення для збереження їх у "природному стані. В межах заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси.
Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження та господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори. В ботанічних садах залежно від режиму охорони можуть бути виділені зони: експозиційна (відвідування якої регулюється); наукова (на якій розташовуються колекції, експериментальні ділянки); заповідна (де проводяться наукові спостереження).
Відомими в Україні ботанічними садами є Нікітський, Центральний Національної академії наук (Київ), а також сади Дніпропетровського, Львівського, Харківського, Чернівецького університетів.
Дендрологічні парки — це установи, де зберігаються і вивчаються у спеціально створених умовах різноманітні види дерев і чагарників та їх композиції з метою наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Відомими дендрологічними парками є Софіївка (Черкаська область), Олександрія (Київська область), Тростянецький (Чернігівська область), Веселі Боковеньки (Кіровоградська область) та ін.
Зоологічні парки — це природоохоронні культурно-освітні установи, які створюються для організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ розведення у неволі диких тварин.
На території зоологічних парків виділяють зони: експозиційну (в якій утримуються тварини з культурно-пізнавальною метою); наукову (де проводяться науково-дослідна робота та відвідування); рекреаційну (в якій організовується відпочинок відвідувачів); господарську (з господарськими об'єктами).
Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва для охорони та використання їх в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.
Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
На їх території можуть провадитись наукові дослідження, моніторинг навколишнього природного середовища, екскурсії та відпочинок населення, догляд за насадженнями, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження деревних, чагарникових і квіткових рослин.
В Україні заповідано близько 300 тис. гектарів болотних ландшафтів. Місця зростання лікарських рослин охороняються на 150 тис. гектарів. Місця гніздування водоплавних птахів охороняються в Тендрівській, Ягорлицькій і Сиваській затоках, дельті Дунаю тощо. Природні ландшафти охороняються в усіх природних зонах рівнинної частини України, Кримських горах та Українських Карпатах. Охороняються також ділянки акваторій Чорного і Азовського морів та ін.
Україні треба збільшити площі природно-заповідних комплексів, що сприятиме геоекологічній рівновазі на території
всієї країни. Необхідно спочатку збільшити площі природно-заповідного фонду до 4—5, місцями — до 10 % території. Це стосується передусім територій біосферних заповідників, природних національних парків, природних заповідників. Збільшити мережу заповідних комплексів можна за рахунок ділянок, які найменше змінені господарською діяльністю, або територій, на яких трапляються види рослин і тварин, що занесені до Червоної книги. Заповідними мають також стати басейни окремих річок, озера, коси і острови, колишні військові полігони, мисливські господарства, дачі колишньої комуністичної номенклатури. Врешті заповідні комплекси можна проектувати і створювати в районах з інтенсивною ерозією, зсувами, археологічними розкопками, унікальними природними явищами і об'єктами (печери, водоспади, гірські вершини, річкові долини, екзотичні рослинні угруповання та ін.), відтворюючи (чи створюючи) сучасні природоохоронні комплекси. Формування мережі природно-заповідних комплексів має спиратися на географічну основу і враховувати фізико-географічне й економіко-географічне районування України. У межах фізико-географічних провінцій, економіко-географічних районів повинні бути природні чи біосферні заповідники, природний національний чи регіональний ландшафтний парк, інші природно-заповідні комплекси.
Природно-заповідні комплекси мають органічно поєднуватися з територіями, що охороняються: приміські зелені смуги, високопродуктивні ліси, водоохоронні зони, полезахисні придорожні лісосмуги, лісо- і дендропарки, акваторії та ін.
У державі має бути резерв територій і акваторій, які за своїми природоохоронними, ландшафтними, естетичними, природно-історичними особливостями можуть претендувати на заповідання. Для того щоб мати детальні і достовірні дані про наявний та перспективний обсяг природоохоронних комплексів в Україні, потрібно скласти державний кадастр (систематичне зведення відомостей про географічні об'єкти) природно-заповідного фонду.
Гегорафія - Масляк:Моніторинг довкілля в Україні
Моніторинг — це система спостереження і контролю за станом довкілля для прогнозування його змін, прийняття рішень щодо регулювання природогосподарювання. Водночас моніторинг — це система спостережень і контролю за станом природних і антропогенних ландшафтів, процесами і явищами, що в них відбуваються, для раціонального використання природних умов і природних ресурсів та їх охорони. Моніторинг може відбуватися на різних за площею місцевостях і за різними компонентами довкілля.
Залежно від розмірів територій, на яких здійснюється моніторинг, його поділяють на глобальний, регіональний і місцевий (локальний). Глобальний моніторинг здійснюється в біосферних заповідниках. Регіональний — на різноманітних станціях, в стаціонарах. З них в Україні функціонують такі:
1. Станції і пости спостережень за змінами метеорологічних умов (гідрометеорологічні, аерологічні і морські).
2. Станції і пости, на яких проводять комплексні спостереження за станом гідрогеологічних умов, водних ресурсів (гідрологічні, гідрогеологічні, стокові та водно-балансові).
3. Станції, на яких спостерігають за змінами стану окремих природних комплексів та їх компонентів, процесів, що в них відбуваються (озерні, болотні, на водосховищах, лісові, степові та ін.).
4. Комплексні географічні стаціонари, на яких проводиться вивчення природних комплексів, сучасних природно-географічних процесів (заповідники, природні національні парки, спеціально створені географічні стаціонари — Димерський в зоні мішаних лісів, Карпатський на схилах г. Говерли, Великоанадольський в степовій зоні та ін.).
5. Станції і полігони, на яких спостерігають за протіканням несприятливих для людей природних процесів (сейсмологічні, а також ті, на яких постійно спостерігають за розвитком зсувів, проходженням сельових потоків, сходами снігових лавин та ін.).
6. Станції, на яких досліджуються можливості протидії несприятливим фізико-географічним процесам (протиерозійні, агромеліоративні, лісомеліоративні, протисельові та протисні-голавинні).
7. Науково-дослідні станції, де розробляють і впроваджують заходи раціонального господарювання (сільськогосподарські, лісові, агрометеорологічні, науково-дослідні садівництва, виноградарства, луківництва тощо).
8. Своєрідними станціями біологічного моніторингу є ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки.
Спостереження за станом природних комплексів, їх компонентів, впливом на них господарської діяльності ведеться за розробленими спеціальними програмами і методиками. Станції моніторингу навколишнього природного середовища мають охоплювати всю територію України.
Природоохоронні заходи об'єднують в групи залежно від видів господарського впливу на природне середовище, об'єктів господарського впливу та запобіжних природоохоронних заходів. Розрізняють промислово-технологічні, агромеліоративні і агротехнічні, водо-, лісогосподарські, урбаністичні (містобудівні), рекреаційні заходи, заходи запобігання негативному впливу і ліквідації забруднення від транспортних засобів.
Промислово-технологічні заходи включають попередження забруднень шляхом зменшення викидів в атмосферу, .очищення їх від газу та пилу; попередження забруднення водойм шляхом очищення стічних вод, створення замкнутих циклів використання води тощо. Шкідливі забруднення, пов'язані з негативним промисловим впливом чи недосконалою технологією, можна знешкоджувати за допомогою хімічних заходів (дезактивація), захоронення відходів, постійного санітарного, радіоекологічного, хімічного контролю стану навколишнього природного середовища. В промислових, гірничодобувних районах проводиться рекультивація (відновлення) порушених земель.
Важливе природоохоронне значення мають агромеліоративні та агротехнічні заходи, пов'язані з сільськогосподарським використанням ландшафтів, збереженням їх стійкості та високої продуктивності. Вони передбачають регулювання водного режиму на меліорованих землях, боротьбу з водною і вітровою ерозією, запобігання вторинного засолення земель, їх підтоплення і заболочування, біологічні засоби боротьби із шкідниками сільськогосподарських рослин.
Водогосподарські заходи спрямовані на захист річкових і морських берегів від руйнування, а заплавних земель — від затоплення, запобігання «цвітінню» води, регулювання стоку, заліснення водозборів, створення водоохоронних зон уздовж річок, навколо озер, водойм, біля морських берегів та ін.
Природоохоронними лісогосподарськими заходами передбачається боротьба з природною і антропогенною ерозією, селями, розвіюванням пісків, потоками, буреломами (мал. 125, 126).
Урбаністичні природоохоронні заходи включають вибір району і місце забудови, її регламентацію за площею, оцінкою впливу на ландшафти. Сучасні урбанізовані ландшафти мають бути зручними для проживання людей, екологічно чистими і естетично привабливими.
Рекреаційні природоохоронні заходи передбачають раціональне використання лікувальних ресурсів клімату, водних, грязьових, мінерально-водних, ландшафтно-естетичних ресурсів, збереження, догляд і збагачення ландшафтних ресурсів та ін.
Окрему групу становлять природоохоронні засоби запобігання негативному впливу і ліквідації забруднень повітря, вод, ґрунтів автомобільним та іншими видами транспорту.
Дійовим засобом охорони природи є екологічна обов'язкова експертиза проектів використання території і господарювання, її метою є попередження негативного впливу під час забудови, прокладання шляхів, розселення, оцінка екологічної ситуації в регіонах з різними природно-господарськими умовами.
висновки
На природні умови і природні ресурси України великий вплив мала і має господарська діяльність. Геоекологічна ситуація в Україні оцінюється як кризова, що є наслідком тривалого нераціонального природокористування. Розвивалися переважно добувні галузі промисловості, а територіальна організація і технологія промислового виробництва були недосконалими, екологічно небезпечними. Зі складною екологічною ситуацією пов'язана в Україні і демографічна криза: з 1991 р. смертність тут перевищила народжуваність, зросла смертність серед дітей на першому році життя.
Під впливом господарської діяльності змінюються природні компоненти ландшафтів: рельєф, ґрунти, рослинність, тваринний світ, гідрологічний режим водойм, склад атмосфери, мікрокліматичні умови тощо.
Природні умови і природні ресурси змінюються під впливом різних видів природокористування: агропромислового (особливо землеробського), промислового, гірничодобувного, містобудівного, водогосподарського, транспортного, гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного. Вплив господарського освоєння території України на її природні умови і природні ресурси, ландшафти був неоднаковим у часі і в різних природних зонах. Сучасні ландшафти на території України почали формуватися 12 тис. років тому. З часу трипільської культури землеробський вплив на ландшафти став помітним у зонах мішаних лісів і лісостеповій зоні. До кінця XVIII ст. було розорано лучні степи Лісостепу, почалося господарське освоєння українських степових ландшафтів. Землеробський вплив на ландшафти України є переважаючим, з ним пов'язані їх докорінні зміни, формування агроландшафтних комплексів. На сільськогосподарське користування припадає близько 80 % земельного фонду. Лісостепові і степові ландшафти розорано на 75—85 %.
Значний вплив на природу України мають промислові підприємства, добування корисних копалин, будівництво і експлуатація електростанцій, доріг, міст та ін. Результатом цього впливу є хімічне забруднення, на яке припадає 80 % всього обсягу забруднень довкілля. Його стан погіршується також внаслідок діяльності військово-промислового комплексу, особливо в Причорномор'ї, Криму, акваторії Чорного моря. Дуже впливає на ландшафти діяльність людини: створення водосховищ, будівництво каналів, меліоративних систем, зарегулювання річкового стоку, перерозподіл водних ресурсів, вирубування лісів, заліснення еродованих схилів, піщаних масивів, лісових насаджень у містах і навколо них, вздовж доріг і каналів. На Азово-Чорно-морському узбережжі, в Українських Карпатах і Кримських горах, на Південному березі Криму, в приміських смугах великих міст, узбережжях озер і водосховищ особливо помітний рекреаційний вплив на ландшафти.
Геоекологічна ситуація в Україні погіршується внаслідок техногенного впливу на довкілля, особливо в районах з надмірною концентрацією промисловості (Придніпров'я, Донбас). Більш як 10 % викидів в атмосферу здійснюється стаціонарними забруднювачами. Основними забруднювачами атмосфери є підприємства металургії, енергетики, вугільної та хімічної промисловості. Забруднено річки, озера і водосховища України, води Чорного і Азовського морів.
Внаслідок нераціонального сільськогосподарського використання ґрунти України втрачають гумус, забруднюються хімікатами, зазнають водної і вітрової ерозії, підтоплюються, засолюються, скорочується площа орних земель. Особливо відчутним є вплив на довкілля України катастрофи на Чорнобильській АЕС, в результаті якої виявилися забрудненими радіоактивними речовинами великі площі земель.
Вивчення антропогенного впливу на природу дає змогу виділити регіони з різним ступенем змінюваності довкілля. Геоекологічна ситуація в Україні тісно пов'язана з потребами господарства в природних ресурсах, їх видобуванням, використанням, знищенням відходів тощо. Використання мінерально-сировинних ресурсів не є досконалим: у земних надрах залишається (не вибирається) до 70 % запасів нафти, 40 — вугілля, 50 % солі. Під час добування корисних копалин утворюються відвали, терикони, кар'єри, які погіршують довкілля. Територія України знаходиться в смузі кліматичного комфорту, має достатні теплові ресурси для вирощування сільськогосподарських культур, але недостатньо забезпечена водними ресурсами. Це особливо стосується Півдня і Сходу країни, де зосереджені найбільші промислові центри.
Україна має значні земельні ресурси. Більш як 65 % її ґрунтів припадає на родючі чорноземи, її територія відзначається найбільшою в світі землеробською освоєністю, що не є екологічно
виправданим. Раціональне використання і охорона земельних ресурсів потребує впровадження еколого-ландшафтного землеробства з оптимальним співвідношенням сільськогосподарських угідь (рілля, луки, пасовища, сади), а також лісів, водойм, заповідників. Загальна лісистість (14,3 %) і заповідність (2,5 %) території України недостатні. Господарське значення мають лісові, степові, лучні, болотні, водні, рослинні ресурси, які треба охороняти. Тваринний світ — важливий компонент навколишнього природного середовища, національне багатство держави, джерело духовної та естетичної наснаги і виховання її громадян. Однією з головних вимог раціонального використання і охорони тваринних ресурсів є збереження природних умов існування тварин різних видів та їх популяцій, місць розмноження та шляхів міграції. Особливої уваги потребують рідкісні види рослин і тварин, які занесено до Червоної книги України. У прийнятому Верховною Радою України Законі «Про природно-заповідний фонд України» визначені основні категорії заповідних об'єктів як національного надбання: природні заповідники, біосферні заповідники, природні національні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники державного і місцевого значення, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, а також парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Україна потребує збільшення площі природно-заповідних об'єктів, що сприятиме геоекологічній рівновазі на території всієї держави. В Україні охороняються генофонд рослин і тварин, типові і унікальні ландшафти, здійснюється моніторинг навколишнього природного середовища. Дійовими засобами охорони довкілля є екологічна експертиза проектів використання території, її природних ресурсів, оцінка геоекологічної ситуації, умов проживання і безпеки людей після прийняття рішень з природокористування в державі та її регіонах.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать