Походження людини

План
1. Історія питання
2. Місце людини в системі тваринного світу. Докази тваринного походження людини
3. Якісна своєрідність людини як біосоціальної істоти
4. Дані палеонтології та антропології про походження людини

Історія питання
Проблема походження людини завжди цікавила людство, але наукове пояснення вона змогла одержати тільки на основі еволюційного вчення.
Ця проблема привертала до себе увагу з давніх часів. Протягом багатьох століть вона була огорнута таємницею. Не маючи достатньо знань для вирішення цієї проблеми, людина тривалий час Вірила в легенду про те, що її створило всемогутнє божество за своїм образом і подобою. У різних варіантах ця легенда проіснувала до наших днів.
Однак знайомство з анатомією людини поступово переконувало натуралістів у подібності будови людини й високоорганізованих хребетних, зокрема, приматів. Великий шведський натураліст, творець однієї з наукових систем органічного світу К. Лінней хоч і визнав "божественне" створення людини, але об'єктивний аналіз наукових фактів змусив його помістити людину в ряд приматів. Тим самим він показав, що людина за своєю біологічною сутністю є тварина, яка належить до класу ссавців, ряду приматів. Найбільше вона схожа за своєю будовою на мавп.
Міркуючи над питанням про причини цієї подібності, натуралісти прийшли до висновку про філогенетичну, тобто еволюційну спорідненість людини й інших приматів, а значить — до природного походження людини.
Першу гіпотезу про походження людини запропонував Ж.-Б. Ламарк ("Філософія зоології", 1809 p.). Він уперше висловив гіпотезу про природне походження людини від давніх мавп, які перейшли до прямоходіння. Причому, що важливо, стадний спосіб життя первісних людей сприяв розвитку мови. Гіпотеза Ламарка, яка була умоглядною, не мала успіху, але вона вплинула на натуралістів, які продовжували працювати над проблемою антропогенезу.
Великий внесок у розв'язання проблеми походження людини зробив творець істинно наукової теорії еволюції Ч. Дарвін. У своїх роботах "Походження людини й статевий добір" (1871) і "Про вираження емоцій у людини і тварин" (1872) він узагальнив величезний матеріал, що був накопичений до 70-их років XIX століття й довів, що людина принципово не відрізняється від інших видів тварин і її еволюція відбувалася під дією тих же біологічних чинників еволюції — спадкової мінливості, боротьби за існування й природного добору. Ці ідеї Ч. Дарвін підтвердив багатьма незаперечними доказами. Наведені ним докази тваринного походження людини у найзагальнішому вигляді зводяться до: 1) порівняльно-анатомічної схожості (подібної будови) людини й інших тварин; 2) порівняльно-ембріологічної схожості (подібності зародків) людини й тварин; 3) наявності у людини рудиментів та атавізмів.
Таким чином, Ч. Дарвін, досліджуючи проблему природного походження людини, звернув основну увагу на людину як на біологічний вид — Homo sapiens. У той же час людина відрізняється від усіх тварин, включаючи людиноподібних мавп, якісною своєрідністю. Ця особливість виділяє людину серед інших представників усього тваринного світу і полягає в тому, що вона є істотою біосоціальною.
На біосоціальну природу людини вказував Ф. Енгельс. У роботі "Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину" (1876) він показав, що саме соціальний, тобто суспільний спосіб життя і колективна праця виділили людину з тваринного світу, а сам процес праці став могутнім фактором, що змінив природу людини.
Місце людини в системі тваринного світу. Докази тваринного походження людини
Відповідно до сучасних уявлень людина у системі тваринного світу посідає чітко визначене положення. Як біологічний вид людина належить до типу Хордових, підтипу Хребетних, класу Ссавців, підкласу Звірів, інфракласу Справжніх звірів (плацентарних), ряду Приматів, підряду Антропоїдів, родини Гомінідів, роду (єдиного на Землі) Людини (Homo), виду (єдиного на Землі) Людини розумної (Homo sapiens).
До типу Хордових людину дозволяє віднести те, що на ранніх етапах ембріонального розвитку внутрішній осьовий скелет її (на стадії 3-5 тижнів) являє собою хорду, серце — пульсуючу трубку, є клоака, порожнина глотки містить зяброві щілини, нервова трубка закладається на спинному боці, тіло має двосторонню симетрію.
У процесі розвитку ембріона хорда перетворюється на хребетний стовп, формується череп і щелепний апарат, у 1,5-3-місячного ембріона є хвіст, до 6 міс. зберігається волосяний покрив. Усі ці ознаки, а також поява скелета, парних вільних кінцівок, наявність 5-ти відділів головного мозку, формування серця на черевному боці дозволяє віднести людину до хребетних.
Людина належить до ссавців, тому що має всі ознаки цього класу: вона є істотою теплокровною; її хребет розділений на 5 відділів; шкіра має волосяний покрив, потові й сальні залози; є діафрагма; чотирикамерне серце; зуби трьох різновидів (корінні, ікла, різці). Крім того, усі системи внутрішніх органів людини подібні до органів ссавців. Цю подібність завершує вигодовування малят молоком матері (є молочні залози).
Наявність матки й живлення плоду через плаценту дозволяє віднести людину до плацентарних ссавців.
Такі ознаки, як передні кінцівки хапального типу (перший палець протистоїть іншим), наявність нігтів, одна пара сосків молочних залоз, розташування очей в одній площині (забезпечує стереоскопічний зір), заміна молочних зубів на постійні і багато іншого дозволяє віднести людину до приматів.
З людиноподібними мавпами в людини також багато спільних ознак: подібна структура мозкового й лицьового черепа, добре розвинені лобні частки головного мозку, слабо розвинена нюхова зона, велика кількість звивин кори великих півкуль, наявність апендикса, зникнення хвостового відділу хребта, розвиток мімічної мускулатури та ін.:
Про анатомічну спорідненість людини й тварин свідчить також наявність у людини рудиментів та атавізмів.
Крім морфологічних ознак, про подібність людини й людиноподібних мавп свідчать і фізіологічні дані: подібні резус-фактор і групи крові (система АВО), статеве дозрівання настає порівняно пізно (строк вагітності у горили близько 9 міс), у приматів і людини спільні паразити і спільні хвороби (грип, холера, черевний тиф, віспа, сифіліс і багато інших).
Останнім часом наука має у своєму розпорядженні методи визначення еволюційної спорідненості організмів шляхом порівняння їхніх хромосом та білків. Білки синтезуються на основі спадкової інформації, закладеної в генах. Спорідненість між видами тим більша, чим більша подібність між білками, відповідно, і нуклеотидними послідовностями молекул ДНК у представників цих видів.
Генетичні дані, що свідчать про походження людини від тварин, свідчать, що у людини і шимпанзе 91 % генів подібні, у людини і гібона — до 70 %; у геномі людини виявлені гени, ідентичні генам примітивних комахоїдних ссавців, які були вихідною групою для еволюції всіх приматів. У генотипі людини є також гени, передані через довгий ряд проміжних форм від рибоподібних предків, і т.д.
Якісна своєрідність людини як біосоціальної істоти
Разом з тим, між людиною і людиноподібними мавпами існують принципові відмінності. Тільки людині властиве справжнє прямоходіння. Унаслідок вертикального положення кістяк людини має широкий таз, плоску грудну клітку, різкі вигини хребта, склепінчастоподібну ступню; великий палець нижніх кінцівок наблизився до інших та взяв на себе функцію опирання..
Гнучка кисть руки — органа праці — здатна виконувати найрізноманітніші й найточніші рухи.
Мозковий відділ черепа значно переважає лицьовий. Людина має дуже складно влаштований головний мозок об'ємом близько 1300-1600 см3 (у людиноподібних мавп — 400-500 см3). Площа кори великих півкуль становить у середньому 1250 см2, що значно більше, ніж у людиноподібних мавп. У мозку людини дуже розвинені лобні, вискові й тім'яні частки, де розташовані найважливіші центри психіки та мови.
Людина має свідомість та мислення, які властиві лише людині Фізіологічне обґрунтування принципової відмінності розумової діяльності людини було сформульовано в концепції І. П. Павлова про другу сигнальну систему. Відповідно до цієї концепції, тварини сприймають навколишній світ через збудження, які діють безпосередньо на органи чуття, тобто вони сприймають сигнали, що надходять із зовнішнього середовища, завдяки зору, слуху, нюху, дотику та ін. Це і є перша сигнальна система. Вона є і в людини, яка успадкувала її від своїх тваринних предків. Але, крім неї, у людини сформувалася ще й друга сигнальна система, в якій сигналами є слова — написані, почуті або лише обмірковані. Вони є висловленням наших думок. "Слово зробило нас людьми" (І. П. Павлов).
Тільки людина здатна на усвідомлену колективну (соціальну) працю, тільки вона може створювати знаряддя виробництва. Вона творить науку та мистецтво. Лише еволюція людини набула соціального характеру, звільнившись від жорсткого контролю біологічних чинників.
Дані палеонтології та антропології про походження людини
Сліди витоків у сучасній фауні. Згідно з палеонтологічними даними, від примітивної групи давніх ссавців — комахоїдних — близько 35 млн. років тому відокремилася група тварин, від якої походять примати. Із сучасних форм найбільш близькими до них є тупайя- нижчі серед сучасних приматів. Тупайя виділяють в окрему родину (род. Tup-aidae) підряду Нижчі примати, чи Напівмавпи. За багатьма ознаками тупайя подібні до комахоїдних (пропорції тіла, пазурі на пальцях, подовжена мордочка й ін.). Із приматами, особливо з напівмавпами, їх зближує будова черепа, збільшені розміри мозку поряд із редукованим нюховим відділом, свобода рухів великих пальців кистей та ін.
Викопні антропоїди. Від предків сучасних тупайя у палеогені кайнозойської ери відокремилася гілка, яка дала предків сучасних людиноподібних мавп — парапітеків (невеликі тварини, які мешкали на деревах і харчувалися рослинами й комахами). їх щелепи й зуби були подібні до щелеп і зубів людиноподібних мавп. Від парапітеків походять сучасні гібони та орангутанги, а також вимерле відгалуження деревних мавп — дріопітеки, які з'явилися 17-18 млн років тому в неогені і вимерли близько 8 млн років тому (рис. 9).
За 10 млн років життя в тропічних лісах у дріопітеків сформувалися передні кінцівки, пристосовані до пересування по деревах і добування їжі, великий головний мозок з добре розвинутими руховими відділами, бінокулярний зір й ін. Похолодання клімату наприкінці палеогену й відступання тропічних і субтропічних лісів на південь спричинило формування великих відкритих просторів, де переважала рослинність саванного типу.
Сучасні антропологи припускають, що популяції дріопітеків розселилися в різних місцях: предкові форми сучасних людиноподібних мавп — у дощових тропічних лісах (де вони пересувалися, в основному чіпляючись передніми кінцівками за гілки, — тут утворилося два види мавп: горила й шимпанзе); інші популяції заселили відкриті простори, де наші предки були змушені спинатися на задні кінцівки, для того щоб краще обдивлятися місцевість.
Згодом, потрапивши під тиск природного добору, таке положення з випадкового, змушеного, стало необхідністю. Прямоходіння відіграло величезну роль в еволюції антропоїдів, тому що воно звільнило передні кінцівки. Це дозволило використовувати їх для добування їжі, при догляді за малятами й для виконання інших функцій хватального типу. Звільнення верхніх кінцівок від функції пересування (поряд з розвинутим головним мозком, органами чуття і стадним способом життя) було необхідною передаптацією для розвитку майбутньої трудової діяльності. Припускають, що деякі з популяцій дріопітеків започаткували еволюцію попередників людини.
Скупчення золи досягали в окремих місцях шести — семи метрів товщини. Це вказує на те, що синантропи жили в печері протягом тривалого часу. Штучно добувати вогонь синантропи, очевидно ще не вміли. Імовірніше всього, вони могли дістати вогонь, коли траплялися лісові пожежі. Потім дбайливо підтримували й зберігали його не тільки щорічно, але й від покоління до покоління. Уміння користуватися вогнем було величезним завоюванням найдавнішої людини, тому що вогонь був додатковим джерелом теплової енергії, дозволяв зробити їжу більш засвоюваною і, таким чином, сприяв розширенню ареалу найдавніших людей, які вперше на планеті почали створювати навколо себе штучне середовище. У той же час, виготовлення знарядь вимагало розуміння їх призначення й способу виробництва.
Еволюція найдавніших людей відбувалася ще під переважним впливом біологічних чинників, але природний добір зберігав, очевидно, саме ті групи, у яких швидше й краще розвивалися мислення, мова, трудова діяльність.
Давні люди (палеоантропи). Ця форма займає проміжне положення між архео-антропами й викопними формами Людини розумної. До палеоантропів належать неандертальці (Homo neandertaliensis). Уперше їхні рештки було знайдено в долині річки Неандерталь у Німеччині в 1856 p.). Давні люди порівняно з найдавнішими являли собою більш прогресивний тил людини. Зріст неандертальців становив 160 см., тіло було кремезним, з масивним кістяком, черепом видовженої форми, з добре вираженими надочноямковими валиками й похилим чолом. Об'єм мозку досягав 1400 см3. Особливості будови нижньої щелепи (слабо розвинутий підборідний виступ) свідчать, що в них уже були зачатки мови.
На даному етапі антропогенезу поряд з біологічними чинниками еволюції діяли й соціальні чинники: об'єднання зусиль у процесі праці, полювання й захисту, передавання накопиченого досвіду й традицій наступним поколінням, розвиток інтелекту й ін. Вони були широко розселені в Європі, Африці й Азії.
Неандертальці жили в льодовикову епоху від 250 до 35 тис. років тому в печерах групами по 50-100 чоловік. Вони вміли виготовляти різноманітні кам'яні знаряддя: ручні рубала, скребла, гостроконечники й ін. Чоловіки колективно полювали, жінки й діти збирали їстівні корені й плоди. Неандертальці постійно підтримували вогонь для приготування їжі, носили одяг зі шкіри убитих тварин (на місцях стоянок було знайдено кістяні голки).
Сучасні люди (неоантропи). Багато антропологів вважають, що наприкінці четвертинного періоду (приблизно 40-50 тис. років тому) нащадки неандертальців дали початок кроманьйонській людині, прямими нащадками якої є сучасні люди (Homo sapiens — людина розумна).
Якийсь час палеоантропи й неоантропи існували спільно, а потім неандертальці були витіснені першими сучасними людьми — кроманьйонцями. Кістяки кроманьйонців уперше було знайдено в печері поблизу села Кроманьйон у Франції в 1868 р.
Людина сучасного типу, імовірно, походить із Східного Середземномор'я й Передньої Азії; пізніше вона широко розселилася в інших частинах земної кулі. Рештки викопних людей сучасного типу виявлені в Європі, Азії, Африці й Австралії. Унікальні знахідки цих людей зроблено біля Воронежа й Володимира. Саме від людини сучасного типу утворилися всі сучасні людські раси.
У цілому кроманьйонці мали весь комплекс фізичних особливостей сучасних людей. Зріст кроманьйонців становив 180 см, мозкова частина черепа переважала над лицьовою, суцільного надочноямкового валика вже не було, зате розвинутий підборідний виступ вказував на добре розвинуту членороздільну мову, маса головного мозку не зазнала значних змін, але найбільш розвинутими виявилися лобові частки й зони, пов'язані з розвитком мови й мисленням. Цей етап розвитку людства визначається як: а) перехід від біологічної еволюції до еволюції соціальної, якій відтепер належить провідна роль; 6) період розвитку культури (наскельні малюнки, кам'яні фігурки, поховання предків, ритуали), тобто з'явилося абстрактне мислення; в) період приручення (одомашнення) тварин і початок культивування рослин, що було найбільшим досягненням цього часу. Це був найважливіший крок на шляху до звільнення людини від жорсткої залежності від навколишнього середовища; в) період формування основних рас людства.
Чинники антропогенезу
Тривалий час вважали, що вік людини не перевищує одного мільйона років. Останні палеонтологічні знахідки свідчать про те, що найдавніші люди з'явилися близько 2,5-3 млн. років тому. Прабатьківщиною людства прийнято вважати Африку, тому що саме тут знайдено більшість решток предків людини й свідчень її діяльності. Історичний розвиток гомінідів відбувався під впливом тих же чинників, що й інших представників живої природи.
Згідно з ученням Дарвіна, серед біологічних чинників еволюції людини слід назвати такі:
а) спадкова мінливість — стосується всіх ознак тварин, усіх ознак організації;
б) боротьба за існування — конкуренція, змагання за більш вигідні умови існування;
в) природний добір — спадкова мінливість спостерігається увесь час, але природний добір відбирає ті вияви мінливості, які
підвищують шанси для виживання.
Однак необхідно мати на увазі, що походження людини — унікальна подія, так
як відбувається перехід до нової форми руху матерії — суспільної, або соціальної. Це був величезний стрибок, який якісно назавжди відокремив людину від тварин. Еволюційні перетворення предків людини, зумовлені тиском природного добору, стали біологічними передумовами майбутніх соціальних закономірностей. Ф. Енгельс у роботі "Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину" (1876) довів, що саме колективна праця виділила людину з тваринного світу, а сам процес праці став могутнім чинником, який змінив природу людини. Він відзначав також, що під впливом праці й мови удосконалювалися мозок та органи чуття людини. Це могло відбуватися в такий спосіб: спочатку знаряддя праці людина використовувала лише для захисту й полювання. З часом ускладнювалися знаряддя праці, удосконалювалася в процесі природного добору рука людини, розвивалися відносини всередині людського стада (від стада до племені), більш агресивних членів стада знищував природниий добір. З іншого боку, спільна праця потребувала більш досконалої, ніж окремий звук і жест, системи передавання інформації. Почався довгий добір мутацій, у результаті чого утворилася гортань — з'явилася членороздільна мова. Отже, першопричиною виникнення мови (а отже, і абстрактного мислення, тобто другої сигнальної системи) був суспільно-трудовий процес.
Схема основних етапів антропогенезу
Найважливішим досягненням, на думку Енгельса, було те, що людина змусила природу служити їй і навчилася панувати над нею. У цьому й полягає відмінність людини від інших представників тваринного світу, і зумовлена вона трудовою діяльністю. Таким чином, Ф. Енгельс виявив соціальні чинники еволюції людини: суспільний спосіб життя й колективну працю.
Основними етапами розвитку, які свідчили про якісне перетворення предків людини, були такі:
1) прямоходіння, що звільнило передні кінцівки для праці;
2) розвиток навичок з використання й виготовлення знарядь праці; поява мови, а отже, і другої сигнальної системи;
3) удосконалення абстрактного мислення (праця, наука, мистецтво).
Таким чином, дія добору була спрямована на підтримку предків людей, які вели соціальний спосіб життя. У той же час відгалуження, які приводили до звіроподібних антисоціальних груп, виявилися тупиковими. У наш час на рівні Homo sapiens основну роль в антропогенезі відіграє соціальна еволюція, а біологічні чинники з розвитком цивілізації відійшли на другий план. їх вплив незначний, тому що тиск природного добору значною мірою послабився.
Людські раси
Заселення різних частин планети, на думку антропологів, відбувалося приблизно 100 тис. років тому на стадії кроманьйонської людини. Географічні й кліматичні відмінності середовища життя людей спричинили зовнішні відмінності, які виявляються в різних расових ознаках. Сучасна людина є неоднорідним за складом політиповим видом (у даний час на Землі проживає близько 6 млрд. людей, які розмовляють більш як на 2,5 тис. мовах і наріччях). Цей вид складається з 3-х (європеоїдної, негроїдної і монголоїдної) основних рас, усередині яких виділяється ще близько ЗО антропологічних типів (індо-середземнрморський, балтійський, індійський, малайський та ін.). Кожна раса визначається єдністю походження й формування на певній території. Расові особливості є спадковими, тому що частина з них у минулому мала адаптивний щодо певних умов характер.
До європеоїдної раси належить корінне населення Європи, Південної Азії і Північної Африки. У європеоїдів вузьке обличчя, світла шкіра, яка, пропускаючи ультрафіолетові промені, запобігає захворюванню на рахіт; вузький виступаючий ніс сприяє зігріванню вдихуваного повітря. Колір шкіри в північних європеоїдів світлий, у південних — переважно смаглявий.
До монголоїдної раси належить корінне населення Центральної і Східної Азії, Індонезії, Сибіру. У монголоїдів жовтий колір шкіри, пряме жорстке волосся, приплюс-нуте обличчя, що зменшувало в минулому можливість обмороження, сильно виступаючі вилиці, вузький розріз очей, помітний епікантус (складки в кутку ока) — ці ознаки є адаптаціями до суворого, з частими пиловими бурями клімату Центральної Азії.
Негроїдна раса поділяється на дві гілки — африканську й австралійську. Темна шкіра негроїдів захищала організм від яскравих сонячних променів, шапка жорсткого кучерявого волосся створювала повітряні прошарки, які захищали шкіру голови від прямих променів сонця. Расові особливості є спадковими, але вони не мають істотного значення для життєдіяльності сучасної людини. З розвитком суспільства й виробництва більшість расових ознак втратило адаптивне значення. Для сучасної людини вирішальним є не колір шкіри або волосся, а здатність розвивати свої інтелектуальні якості. У наш час завдяки змішаним шлюбам починається процес стирання відмінностей між окремими расовими групами людей (Куба, Мексика, Північна й Південна Америка, Індія і т.д.).

Список використаної літератури
1. Абачиеп С. К. Концепции современного естествознания (в 2-х частях). Балашиха. - 1988. - I ч.: 150 с, II ч.: 190 с.
2. Ампер А. Электродинамика. М.: ИЛ. — 1954. — 369 с.
3. Античная цивилизация. — М.: Наука. — 1973. — 269 с.
4. Аристотель. Соч. В 4-х тт. Т. 4. - М.: Мысль. - 1983. - 828 с.
5. Арцимович Л. А. Управляемые термоядерные реакции. М.: Гос. изд. физ.-мат. лит. - 1961.-468 с.
6. Арцимович Л. А. Элементарная физика плазмы. М.: Госатомйздат. — 1963. — 192 с.
7. Бсрнал Дж. Возникновение жизни. — М.: Мир. — 1969. — 391 с.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать