Старе Село

Це село розташоване поруч зі Львовом, входить до Пустомитівського р-ну. Через нього протікає річечка Давидівка, що бере свій початок десь в Синівських лісах коло Львова. Якщо їхати зі Львова на Бібку, то за 15 км. від обласного центру, в селі Водники буде поворот вправо. Якщо повернете, то через кілометр опинитесь в Старому Селі.
Добратися в Старе Село можна й залізницею Льві – Івано-Франківськ.
Ця місцевість входила в ХІ ст. до володінь давньоруського князя Давида. Цей Давид, ще той був хлопчисько. Кому цікаво про нього почитати зайдіть на сторінку Тернопільщина/Теребовля. При ньому в цьому місці було поселення Черепнисько (Черепів, Черепин). Це було для свого часу досить велике селище. Частину цього селища – Черепинку, від короля Владислава Ягайла в 1401 році, отримує у своє володіння Завіша Чорний із Гарбова. Син Завіша, Ян в 1448 році переселяє сюди з інших своїх володінь багато люду й нарікає це місце - містечко Гарбов. Але ця назва чомусь не прижилась. А в 1454 році з`являється перша письмова згадка про Старе Село. Тоді Ян Завіша призначив дотацію для місцевого римо-католицького костьолу. В грамоті говорилось, що основним джерелом прибутків місцевого ксьондза має служити корчма.
Кінець XV ст. характеризується частими татаро-турецькими набігами на Поділля та Галичину. Не оминули вони й Старе Село, в 1498 році воно було повністю зруйноване.
З початку XVI століття Старим Селом володіють Тарнавські, потім Острозькі. Крім костьолу в селищі будується православна церква Усічення голови св.Іоана. В 1584-1589 будується замок.
Внучка Костянтина (Василя) Острозького вийшла заміж за князя Олександра Заславського. А їх син Владислав Домінік князь Острозький і Заславський в 1642 посилює в Старому Селі замок.
Невідомо наскільки могутню фортецю від розбудував, але точно відомо, що 1648 році козаки Хмельницького повністю її зруйнували. Мабуть пан Заславський був завзятим будівельником, бо вже в 1649 році зводиться нова фортеця й Хмельницький в 1654 році, під час походу на Львів, вже не наважився на її штурм. Ще в продовж чотирьох років, до 1658 року, проводяться роботи по укріпленню замка. Довжина стін складала більше 500 метрів, були влаштовані трьохярусні бійниці, глуха аркада опоясувала всі башти й стіни з боку фасадів. Замок був оточений глибоким ровом й валами .оснащений ланцюговим підйомним мостом. На найбільшій вежі був викладений герб Владислава Домініка Острозького-Заславського. Не дивно, що таку могутню фортецю не змогли взяти турки в 1672 році.



В кінці XVII століття Старе Село переходить до Любомирських. А потім до Сенівських. Під час війни зі шведами Коронний гетьман Адам Микола Сенявський переносять в Старе Село львівський арсенал. Замок знов додатково укріплюють й оснащують гарматами.
Втративши свою військову цінність, в 1731 році замок переходить до Чарторийських. В 1742 будується нова трьох купольна дерев`яна церква Св. Іоана Хрестителя з дзвіницею. Через сто років вона реставрується.
З 1809 Старим Селом володіють Потоцькі. На території замку влаштовують пивоварню, винокурню, склади для панського збіжжя. Частину споруд розбирають на будівельний матеріал. Розбирають замок по цеглинці й до цієї пори.
Коли ми побували в замку в 2002 році, на його території паслися коні і качки. Плац замку заріс чагарниками й бур`яном. Лише в деяких місцях збереглися залишки внутрішніх стін. Раніше замок мав шість башт, зараз залишки трьох. Найкраще збереглася східна вежа з вцілілими зубцями корони. Могутність стін вражає і тепер, висота їх до 8 метрів, товщина в деяких місцях – до 2 метрів. Площа замку – приблизно два гектари.
Замок стоїть покинутим вже більше ста років. Три покоління жителів Старого Села виросло серед його руїн. Цікаво скільки ще поколінь зможе він пережини, якщо й надалі буде перебувати в забутті...
Багато інформації про Старе Село та деякі фотки я взяв на сайтах:
http://silverwolf.lviv.ua/gallery/stareselo.php
http://www.green.lviv.ua/modules.php?name=Sections&op=printpage&artid=3
http://www.mycastles.narod.ru/stselo.html
www.transiens.narod.ru

P.S.
У вересні 2004 року, мені знову вдалося побувати в Старому Селі.
Подвір’я замку було повністю очищене від чагарників, дерева вирубані. На території замку була збудована дерев’яна сцена й декілька рядів лавочок.
Місцеві дітлахи, які пропонували провести екскурсію по замку, сказали що влітку святкували 550-річчя Старого Села й 300-ліття замку. Дурниця повна. Хто ці дати визначав?
Але все одно, приємно, що хоч двір замку почистили. Хоча, живність сільська так і продовжує пастися на замковому подвір’ї...

Наведу ще уривок з книги Ореста Мацюка “Замки і фортеці Західної України” про замок у Старому Селі:
“Відомості про замок у Старому Селі досить суперечливі. За даними А.Шнайдера, будівництво замку розпочав у 1642 р. Владислав Домінік князь Острозький і Заславський, однак вже у 1648 р. Війська під проводом Богдана Хмельницького здобули цю фортецю і знищили її дощенту. В.Лозинський подає, що замок побудовано 1654 р., а вже 30 років пізніше він був в руїнах.
Заславський не відмовився від підняття з руїн цієї фортеці. Вона була настільки сильною, що вже під час другого походу Хмельницького на Львів витримала облогу козацьких загонів, а в 1672 р. Цей замок не піддався туркам.
Пізніше замок переходив з одних рук до інших і сильно занепав. Лише Сенявські (на поч. XVIII ст.) його від реставрували і перенесли сюди зі Львова, перед наступом шведів, арсенал. Перед тим арсенал Сенявських містився у теперішньому приміщенні відділу мистецтв бібліотеки НАН України (колишня бібліотека Баворовських). Замок укріпили гарматами, моздірами та іншою зброєю. Однак після 1731 р., коли замок перейшов до Чарториських, він почав сильно занепадати. А остаточна його руїна почалася з 1809 р., коли він став власністю Потоцьких. Так і стояв замок півтора століття без догляду, оскільки замкову резиденцію перетворили на бровар, винокурню, різні склади тощо. А час робив своє, ніхто не дбав навіть про рештки цих розвалин.
Стіни замку збереглися порівняно непогано. Займає він значну площу у формі неправильного п’ятикутника. З шести башт збереглися три, на стінах зрідка розкидані бійниці.
Стіни мають завершення у вигляді аттика, оздобленого аркатурою. Башти вищі від стін. Колись замок був оточений валами і глибоким ровом. До замку вела дорога через болота, греблю, звідний міст з півдня, а з XVIII ст. побудовано браму від заходу. На вежі – герб з буквами WDXOYZWSLS що означає: “Wladyslaw Dominik Xi№ze Ostrogski y Zaslawski Wojewoda Sandomierski Lucki Starosta”.”.

[] Історія
Понад шість століть стоїть замок на високому пагорбі, свідок і учасник багатьох подій, що навічно увійшли в історію. По-різному складалася доля замку протягом довгого його існування. Був він твердинею і воїном, що до останньої змоги відстоював свою незалежність; був він бранцем, за володіння яким змагались королі; був він розкішним , наче королівською резиденцією з притаманною їй пишністю, пихою і злочинністю; був він бунтарем, що виношував плани свого визволення. І тепер, коли рідна земля, до якої навіки і міцно приріс, стала вільною, перетворений на пам'ятку і служить своєму народові як скарбниця його історії й культури, як втілення його високого духу й таланту.
[] XIV - XV століттяУперше Олеський замок згадується в історичних джерелах р., коли він перейшов у володіння Юрія - сина мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії (дочки ), запрошеного боярами на князівський престол після згасання роду Романовичів. Ця дата дозволяє припустити, що замок побудований одним із синів галицько-волинського князя - або .Всім відомо, якими грізними подіями позначений той період історії. Він почався вписаним у літописи пожарищами й попелом ХІІІ століттям. , що розпалась на окремі , знесилена внутрішніми чварами, втратила свою могутність і стала здобиччю зовнішніх ворогів. У р. військо розгромило дружини руських князів та їх союзників на річці . Спалюючи городища, руйнуючи поселення, монголо-татарські орди докотились до західних рубежів . У 1241 р. загони знищують давньоруське місто Пліснеськ, що за 10 кілометрів від Олеська. Може, якраз тоді пліснеські втікачі й заклали на підвищенні серед мочарів городище, на місці якого згодом виросла фортеця. Безсумнівно, що замок постав у час тяжких випробувань для всіх руських земель, їх поневолювали монголо-татари, на них зазіхали також угорські, польські й литовські феодали. В середині XIV ст. під владою опинилися чернігово-сіверські землі, Київщина, частково та . Польща захопила Галичину й Західну Волинь; відійшла до складу Молдавського князівства, завоювали угорські феодали.Олеський замок, що стояв на межі й , опинився на кордоні Литви й Польщі. За нього йшла постійна боротьба між цими державами. Відомо, що з 1340 р. замком володів литовський князь . У 1366 р. його відвойовує польський король Казимир Великий. А коли на троні опиняється його племінник Людовик - король польський і угорський, замок переходить до Владислава, князя Опольського. Останній, проводячи політику загарбання й окатоличення галицьких земель і добиваючись від Риму права на створення окремої галицької митрополії, передає в 1375 р. Олеську фортецю разом із Рогатином і Тустанню галицькому єпископу. Це викликало протест руського населення, і замок був захоплений повстанцями. Та ненадовго: вже в 1377 р. король розмістив тут угорські війська. Однак, як видно, їм тут не дуже повелося: через п'ять років, зразу ж після смерті Людовика, вони за викуп залишають замок Любарту.Для зміцнення свого становища на руських землях Польща й в р. укладають договір - так звану і об'єднуються в одну державу. литовський одружується з польською королевою і стає королем об'єднаної держави. Намісником на руських землях залишався брат короля - великий князь .Та згодом між братами почалися суперечки. Руські бояри, які вороже ставилися до феодально-католицького засилля Польщі, підтримали Свидригайла.Майже півстоліття Олеська фортеця була неприступна для польських магнатів. У 1431 р., коли Ягайло тримав в облозі , князь Казимир Мазовецький рушив на . Але фортеця не піддалась. Оборону її очолив Івашко Преслужич з . До селянських загонів приєдналися і місцеві бояри.Після укладення перемир'я між та Свидригайлом (2 вересня 1431 р.) замки в таких містах, як , , , , Ветли, Городно, , перейшли в руки поляків, а Олеський лишився Свидригайлові. Король «пробачив» олеським боярам їхній виступ і видав документи на володіння землями. Це було 18 жовтня. А 26 жовтня Олеська фортеця порушила перемир'я, напавши на володіння польського судді Давидовського...Визвольна боротьба олеських загонів проти феодально-католицького засилля змикалася з антифеодальним, національно-визвольним і антикатолицьким гуситським рухом, що був могутнім прологом до європейської реформації XVI ст.У р. Олеський замок після тривалої облоги був здобутий військами польського короля і переданий разом із навколишніми землями у вічне користування Янові з Сєнна, синові Добєслава, нащадки якого почали називатися Олеськими. Так упала остання руська фортеця на галицьких землях. Почалося жорстоке пригнічення руського народу, що тривало майже шість століть. Як символ окатоличення руського населення в кінці XV ст. у Олеську постав костьол.
[] XVI - XVIII століття
Друга половина XV - перша половина XVI ст. — важкі часи для олещан. У та роках, громлячи і грабуючи все на своєму шляху, тут проходить татарська орда. В 1512 р. жителі навколишніх сіл знову збираються за кріпосними стінами, обороняючись від нападників. Та цього разу облоги не витримала. Після відходу ворогів почалася відбудова. Але через сім років знову з'являються під замком. Один з володарів його, Мартин Каменецький, утік, а другий, , разом із своїми дружинниками геройськи загинув у битві під .Це був останній татарський набіг на замок. Після цього життя в Олеську і околицях дещо стабілізувалося. Ожили торгові шляхи. Почалися роботи по зміцненню кріпосних мурів і оборонних валів. Місто стало отримувати мито від чумаків, що везли сіль з в сторону . Виникали ремісничі цехи.Внаслідок кількох шлюбних союзів між магнатськими сім'ями в 1605 р. Олеський замок з усіма навколишніми землями і маєтностями переходить до рук великого руського магната Івана Даниломвича.
Олеський замок. Внутрішнє подвір’я замку.
- типовий представник верхівки. Людина високоосвічена, чутлива до гуманістичних ідей, він, однак, не пропускає можливості поліпшити своє матеріальне становище і піднятися вгору по щаблях кар'єри. Не без розрахунку одружується з багатою нареченою Катериною Красицькою (до речі, за її придане починає розбудову замку). Другою дружиною його стала донька коронного гетьмана - Софія, за якою він отримав землі на Чигиринщині. Можна думати, що не без сприяння свого тестя Данилович став львівським, а з р.- руським. Намагається неабияк влаштувати і своїх дочок. Сваволя у виборі женихів для них привела до трагічної події в замку: Адам Жолкевський, закоханий у його доньку Марціану, привселюдно кінчає життя самогубством. Другу дочку, Теофілію, Данилович віддає за старосту красноставського . В неї в 1629 р. народжується син, названий ім'ям діда, майбутній переможець під , польський король .Замок за набрав майже сучасного вигляду. В р. він засновує містечко Сасів, а в Олеську будує першу школу й лікарню для селян. Звісно, все це створювалося працею і коштом селян і ремісників. Для утримання тільки одного костьолу виділялося ціле село Розваж і збиралося по десятині від доходів із селян Йосипівки, Ожидова, Кутів, Сточина і Хватова.Данилович був представником короля на і намагався жити в злагоді з козацтвом. Це у нього на службі в Олеську був Михайло Хмель, батько Богдана. А коли Данилович став чигиринським старостою, то своїм підстаростою зробив , і тоді родина майбутнього гетьмана переселилася на хутір .Ставлення Даниловича до Хмельницьких розкривається і в прагненні викупити Михайла з турецької неволі, куди він потрапив у битві під Цецорою в 1620 р. Донедавна вважалося, що в цій битві загинув, та виявлені документи свідчать інше. Як сказано в судовій скарзі Даниловича, в листопаді 1627 р. із замку втікають полонені турки й татари. Одного з них, за йменням Абдурахман, погоня впіймала в селі Доброводах; Данилович якраз і збирався обміняти його на полоненого підстаросту чигиринського Михайла Хмеля, оціненого в 500 червоних золотих. Проте невідомо, відбувся обмін чи йому перешкодила смерть самого ініціатора.Своїм спадкоємцем Данилович збирався зробити сина Станіслава, вчив його за кордоном. Повернувшись, юнак деякий час перебував при королівському дворі, але після поєдинку з вінницьким старостою Калиновським утік з Кракова на Україну. В одній із сутичок з татарами він потрапив у полон і був убитий в наметі мурзи Кантеміра. Другий син, Ян, помер ще дитиною. Отже, прямих спадкоємців не лишилося, і замок як придане Марціани переходить до Конецпольських.Під час визвольної війни українського народу під проводом селянсько-козацькі загони в 1648 р. звільняють . Феодали кидають насиджені місця і тікають. Однак скоро Конецпольський знову повертається в замок, його прагнення жити на широку ногу призводить до розділу маєтностей між 17 кредиторами.У р. , у той час уже , виплативши борги Конецпольського, бере замок у свої руки й з 1684 по 1687 р. ремонтує його. Будуються господарські приміщення, відновлюється парк.Війна з і союз з поляками привели в Олеський замок російські війська, які стояли тут від 1707 р. протягом п'яти літ.У 1716 р. замок переходить до сина короля - Якуба, який через три роки продає його Станіславу Жевуському. Син Жевуського, воєвода волинський Северин, щедро прикрашає інтер'єри, перетворюючи споруду в розкішний палац у стилі XVIII ст.Після смерті замком якийсь час володів його брат , а в р. всі цінності звідси перевезено до . 1796 р. Олеський замок купує Олександр Зелінський, дещо пізніше - Літинські. Це був час повільного, але постійного руйнування будівлі. Якщо ще в самому кінці XVIII - на початку XIX ст. були проведені значні реконструктивні роботи, то з середини XIX ст. замком ніхто не займається.
[] XIX століття
Нищівним для могутньої споруди був землетрус р. Не менше пошкодили її самі власники. Якось випадково в одній з кімнат було знайдено замурований скарб. І відтоді почалися гарячкові пошуки інших коштовностей: розбивалися стіни з , руйнувалися , знімалися підлоги. Студня завалилася. На кінець XIX ст. Олеський замок перетворився на руїну.За зібрані в р. у кошти замок викупили, і він переходить у руки держави. Були різні думки щодо його використання. Пропонувалося відкрити тут інтернат для студентів учительської семінарії. Крайовий сейм вважав за найкраще віддати споруду в розпорядження монастиря. Побутував і такий варіант: в одній частині приміщення обладнати народну школу, а в другій - музей Яна Собеського. На це одна з газет в 1905 р. писала: «Що народові з того, як он буде мати музей пам'яток по королях польських, а не буде мати хліба, щоби голод заспокоїти?»До 1939 р. замок використовується під сільськогосподарську жіночу школу.1939 рік — радянська влада. Тут стояла дивізія Власова.Багато випробувань зазнала будівля і в роки німецько-радянської війни: у ній розміщалися військові склади.
Замок-музей
До 1969-го тут настільки все було запущене, що від колишньої споруди практично залишилися самі руїни. року задумав відновити Олеський замок. Будівлю треба було починати майже з нуля. року музей було відкрито і відтоді розпочалося його нове життя: тут створено — відділ.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать