Демографічний потенціал України

План
Вступ
1. Загальні поняття про народонаселення та його значення для розвитку продуктивних сил України.
2. Передумови та фактори формування сучасного демографічного потенціалу України: історичні, природо-екологічні, соціальні.
3. Чисельність і структура населення, їх динаміка.
4. Природній та механічний рух населення.
5. Особливості розміщення населення. Система розселення. Урбанізація.
6. Демографічні проблеми України та шляхи їх вирішення.
Висновки
Вступ
Населення було, є і буде головною складовою будь-якої держави. Тому вивчення особливостей розміщення населення, кількості трудових ресурсів, статево-вікової структури – вкрай важливе завдання. Адже населення формує, власне, демографічний потенціал, без якого не мислимий розвиток жодної з країн чи світового господарства в цілому. Населення, трудові ресурси – найголовніша продуктивна сила господарського комплексу світу. Від населення значною мірою залежить формування міжрайонних функцій виробництва, потужність і структура потоку продукції, яка вивозиться за межі певної території, розвиток місцевого виробництва. Трудові ресурси створюють можливість для повнішого використання наявних природних ресурсів, сприяючи тим самим підвищенню рівня комплексного розвитку території. На території добре забезпеченій трудовими ресурсами, розвивається система виробництв з високоб трудомісткістю продукції.
Населення як споживач значно впливає на розвиток галузей, які забезпечують його потреби в продуктах харчування і промислових товарах, послугах. За кількістю населення, його статево-віковою структурою, розподілом між містом і селом, рівнем зарплати, культурно-освітнім рівнем визначають обсяги й асортимент продукції галузей виробництва.
Під демографічним потенціалом слід розглядати людський потенціал, іншими словами – кількість населення, частку трудових ресурсів (працездатного населення), вікові та статеві показники, динаміку природного та механічного руху населення тощо.
1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО НАРОДОНАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ.
Природною основою демографічного стану в Україні є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.
Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.
Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух.
Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.
Підвищення рівня життя населення в територіальному розрізі залежить від раціонального використання трудових ресурсів, що відображено і в затратах живої праці на виробництво відповідної продукції.
Для характеристики розміщення населення використовують поняття "розселення". Розселення є міським і сільським. Основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні.
Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.).
Територіальні особливості розселення, крім того, залежать від інтенсивності та напрямів постійних та маятникових переміщень населення.
Щодо темпів зростання населення України, то вони надто повільні через зниження природного приросту, його механічну рухливість та інтенсивний відплив осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової структури працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.
Населення або народонаселення — це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.).
Народонаселення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Взаємодія людей за допомогою засобів виробництва, з одного бо-ку, та предметів праці — з іншого, забезпечує матері-альне виробництво. Населення проживає у певному географічному середовищі і здійснює виробництво ма-теріальних благ у відповідності з наявними природни-ми ресурсами. Розвиток народного господарства (еко-номіки) будь-якої країни можливий лише за певної чи-сельності населення, яке здійснює виробництво товарів і послуг, необхідних для власного життя суспільства. Виробництво засобів існування та послуг становить суть господарювання людей. Без цього існування суспільства не-можливе.
2. ПЕРЕДУМОВИ ТА ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГОДЕМОГРАФІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ: ІСТОРИЧНІ, ПРИРОДО-ЕКОЛОГІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ.
Історичні.
На 1.01.1998 р. на території України проживало 50,5 млн. осіб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після Німеччини, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення близько 84 осіб на 1 км2.
У минулому великий вплив на кількість, густоту населення України і внутрішні територіальні відміни мали постійні війни, які вів український народ з іноземними поневолювачами і загарбниками з Польщі, Туреччини, Угорщини, Румунії, Росії.
Особливо вплинули на кількість і густоту населення в Україні роки радянської влади і входження до складу Радянського Союзу. Починаючи з 1917 р., український народ втратив понад 25 млн. своїх громадян вбитими і закатованими. Це найбільший з відомих геноцидів (знищення за національною ознакою), що його знала історія людства: громадянська війна і агресія російських, польських і. німецьких військ 1917—1920 рр., голодомори 1921—1923 рр., 1932— 1933 рр., масові репресії 1935—1939 рр., Друга світова війна, голод 1946—1947 рр. Під час освоєння цілинних і перелогових земель у 1953—1954 рр. з України було вивезено понад 1,5 млн осіб. І, нарешті, чорнобильська трагедія, що призвела до міграції сотень тисяч осіб і перетворення цілих районів нашої країни в безлюдні території.
Природно-екологічні.
В останні роки особливо гостро постала проблема урбанізації з одночасним збереженням сприятливих природних умов прожи-вання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяль-ності, від особливостей природних умов дуже велика. Сучасні зміни в природних умовах пов'язані з територіальною організаці-єю виробництва та розвитком урбанізації. Особливо проблеми збереження належних природних умов загострюються у високо урбанізованих регіонах (Донбас, Придніпров'я та ін.). У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі пе-ревищує можливості їх самоочищення. Це призводить до дегра-дації навколишнього середовища, що негативно впливає на здо-ров'я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20% прямих захворювань.
Україна належить до країн, що мають високі показники забруд-нення навколишнього середовища. Основними центрами зосеред-ження екологічних проблем є високо урбанізовані райони, міські агломерації та крупні промислові центри. Так, питома вага за-бруднених стічних вод у загальному їх обсязі становить в цілому по Україні 28%, в т. ч. у Харківській та Луганській областях — більш ніж 70%, у Чернівецькій, Одеській, Донецькій областях — більше половини.
Високим є рівень забруднення і атмосферного повітря. Нині в Україні майже четверта частина шкідливих викидів промислових підприємств не уловлюється і потрапляє в атмосферу без будь-якого очищення. Найбільші викиди цих шкідливих речовин в ат-мосферу характерні для високо урбанізованих областей. Так, на частку Донецької області припадає майже третина всіх викидів по Україні в цілому, до 30% — на Дніпропетровську і майже 15% — на Луганську область.
Звичайно, основні обсяги скидів у воду та викидів у повітря локалізовані у містах та міських агломераціях. Найбільші викиди речовин в атмосферу спостерігаються в Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Єнакієвому, Донецьку, Дебальцевому, Макіївці та ін.
Особливості екологічних умов окремих регіонів повинні вра-ховуватися і при територіальній організації сільськогосподарсь-кого виробництва. Це стосується насамперед приміського госпо-дарства, оскільки приміські території дуже часто забруднені важ-кими металами та іншими шкідливими елементами, які потрап-ляють з продуктами харчування в організм людини.
Важливим напрямом поліпшення екологічної ситуації у висо-ко урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання про-мисловості та чисельності населення великих міст. Так, не конт-рольований належним чином промисловий розвиток таких вели-ких міст Донбасу, як Донецьк, Луганськ, Макіївка, Горлівка при-звів до ряду складних екологічних, економічних та соціальних проблем. Один з шляхів їх вирішення полягає в обмеженні роз-міщення нових виробництв, які можуть лише ускладнити еколо-гічну ситуацію.
В складних екологічних умовах заслуговує на увагу концепція розвитку малих і середніх міст, у яких природне середовище знач-но краще, ніж у великих. До того ж ряд областей України взагалі не має великих чи середніх міст, крім обласного центру (Він-ницька, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька). Особливо акту-альним є подальший розвиток малих міст, в яких розміщені од-не—два підприємства. В нових економічних умовах банкрутство таких підприємств може призвести до руйнації економічного ба-зису розвитку цього міста.
Соціальні.
1. Існує тенденція до кількісних втрат української нації, тобто до зменшення питомої ваги українців (за період між переписами населення 1970 та 1989 рр. - майже на 3 %) і зростання частки осіб інших національностей у складі населення України.
2. Спостерігається зменшення частки осіб, які вважають українську мову рідною (з 90 % у 1970 р. до 87 % у 1989 р.), а мовний вибір істотно впливає на формування національного менталітету.
3. Реєструються нижчі показники демографічного відтворення українського населення щодо деяких національностей, зокрема росіян, молдаван, представників Кавказького і Середньоазійського регіонів, які останніми роками інтенсивно іммігрують до України.
4. Значний приплив до України осіб з абсолютно відмінними релігійними, етнічними та етичними переконаннями підвищує вірогідність виникнення додаткової соціальної напруженості в державі. Україна все більше стає спільною домівкою для населення республік колишнього СРСР, яке піддається дискримінації, страждає від збройних конфліктів та інших політичних потрясінь. Лише за перший квартал 1996 р. до України з країн СНД прибуло близько 32 тис. чоловік, у тому числі 63%-з Росії (у тому числі з Кавказького регіону), понад 7 % - з Узбекистану, 6 % - з Молдови, понад 4% - з Казахстану.
5. Відновлюється історична справедливість і щодо репресованих народів, котрі проживали раніше на теренах власне України, - повертаються до місць постійного мешкання кримські татари, кримчаки, німці, вірмени, болгари, греки та ін. Через це в місцях, куди вони повертаються, а також у місцях компактного розселення біженців і вимушених мігрантів можуть виникати очевидні або приховані протистояння з місцевим населенням.
6. Зміцнення національної самосвідомості українців часто-густо сприймається неукраїнськими національностями, переважно російськомовним населенням України, як прояв націоналізму. Ці побоювання абсолютно безпідставні, оскільки російськомовне населення має достатню кількість шкіл з викладанням російською мовою і відповідні друковані видання. Поступово встановлюється справедливість щодо титульного населення держави.
Серед національних меншин України відбувається відродження їхніх культур і релігій, зростає кількість театрів, бібліотек і періодичних видань. Впровадження спеціальних програм матеріальної та організаційної допомоги розвитку національних культур і мов підтримується державними фондами. Але прогресивні тенденції розвою всіх національностей в Україні останнім часом зустрічають значні економічні труднощі, що заважають нормальному перебігові зазначеного процесу.
Безробіття. Сьогодні серйозну проблему для ефективної внутрішньої політики становлять різке соціальне розшарування і диференціація суспільства, що переростають у небезпечну соціальну поляризацію - на дуже бідних та дуже багатих. Нині в Україні практично немає середнього класу населення, який, з досвіду розвитку західних країн, є основним рушієм соціальних і політичних перетворень. Швидкість, з якою більшість громадян України зубожіє, і реальність перспектив масового безробіття на тлі зруйнованої системи соціального захисту можуть спричинити могутні вибухи народного невдоволення.
У зв'язку з розвитком нових тенденцій на ринку праці з липня 1991 року в Україні запроваджено реєстрацію безробітних і громадян, які шукають роботу. Кількість осіб, що перебувають на обліку служб зайнятості, щороку зростає і на 01.09.96 становила близько 300 тис. чоловік. Чисельність зареєстрованих безробітних з 1 січня 1992 р. до 1 січня 1996 р. зросла більше, ніж у 30 разів (з 6,8 тис. до 216 тис.).
Рівень безробіття в Україні, тобто відношення чисельності зареєстрованих безробітних до всього економічно активного населення, на кінець першого кварталу 1996 р. становив 0,8 %, що на 0,3 % вище, ніж на початку року. Найвищим безробіття залишається в Івано-Франківській (2,4 %), Львівській (1,8 %) та Волинській (1,7 %) областях. Проте офіційно визначений відносно невисокий рівень безробіття в Україні не відповідає реальній ситуації на ринку праці внаслідок існування неповної зайнятості працюючих (прихованого безробіття) і функціонування нерегульованого ринку робочої сили. Згідно з оцінками фахівців Світового банку реальне безробіття в Україні сягає 30 %.
Соціально небезпечним і суспільно несправедливим є поширення безробіття серед жінок. Якщо в загальній кількості громадян, не зайнятих трудовою діяльністю і зареєстрованих у службах зайнятості, їхня частка досягала 70%, то серед працевлаштованих Службою зайнятості осіб, зокрема за 9місяців 1996 р.жінки становили лише 45 %. До 3/4 безробітних становлять особи з вищою та середньою спеціальною освітою.
Нижча в середньому на 25-30 %, порівняно з чоловіками, оплата праці жінок, їхня концентрація у непрестижних галузях виробництва, часто з несприятливими умовами праці, формують в Україні нову численну та вибухонебезпечну демографічну групу ризику. Зростання цін на товари першої необхідності, на комунальні послуги, на товари дитячого асортименту найсильніше вдарило по жінках, особливо по матерях, що виховують дітей без чоловіків. В Україні такою сім'єю є кожна дев'ята.
Еміграція. Ще однією загрозою для перспектив розвитку країни є реальна можливість втрати інтелектуального потенціалу наявного населення. Якщо економічні реформи в Україні зазнають невдачі, то значна частина її громадян може прийняти рішення емігрувати до сусідніх країн, у тому числі Заходу, сподіваючись знайти там краще життя. Згідно із статистичними даними лише у першому кварталі 1996 р. за межі України виїхало 51,5 тис. чоловік. В країни далекого зарубіжжя виїхало 11,5 тис. чоловік, у тому числі кожний третій - до Ізраїлю, кожний четвертий - до США, кожний шостий - до Німеччини. Згідно з даними ряду соціологічних опитувань, ще готові виїхати на роботу за кордон на термін до кількох місяців кожний третій респондент, на кілька років - кожний п'ятий, назавжди - кожний десятий. Причому найвищий відсоток тих, хто має бажання працювати за кордоном, зосереджений у найпродуктивнішому віці, серед осіб із закінченою професійною освітою. Отже, найближчими роками цілком реальне зростання трудової еміграції з України, причому як індивідуальної, так і в організованій формі для виконання підрядних робіт.
Отже, соціально-демографічна ситуація, що склалася в Україні, настійно вимагає врахування демографічного чинника при визначенні перспектив побудови суверенної Української держави, створення відповідних умов для збереження та виживання населення, без чого підтримання її національної безпеки буде справою безперспективною.
3. ЧИСЕЛЬНІСТЬ І СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ, ЇХ ДИНАМІКА.
Статево-вікова структура населення є одним з важливих демо-графічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево-вікова струк-тура населення є результатом особливостей народжуваності і смерт-ності населення в конкретних історичних умовах відтворення.
Аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається постійне переважання жінок в загальній чисель-ності її населення. При цьому абсолютна перевага жінок дещо зростає, хоч відносні показники свідчать про незначне вирівню-вання співвідношень між чисельністю чоловіків і жінок. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед ниж-чою смертністю жінок, з одного боку, та війнами, міграцією за межі держави, що найбільше впливає на чисельність чоловіків, — з другого. Наприклад, якщо коефіцієнт смертності жінок у віці 40-50 років становив в останні роки 4,8—6,6 осіб на тисячу насе-лення цього віку, то чоловіків — відповідно 13,1—19,5 осіб. На-явну структуру населення України можна вважати несприятли-вою з точки зору тенденцій шлюбності та природного відтво-рення населення. Так, у віковій групі до 25 років включно чисе-льність чоловіків була більшою, ніж жінок; у віковій групі понад 26 років чисельна перевага — на боці жінок. І ця перевага збіль-шується з кожною віковою групою. Серед міських жителів чисе-льна перевага настає вже з 17 років, а в сільській місцевості — після 40 років.
Важливу роль у природному відтворенні населення та визна-ченні демографічної бази трудових ресурсів відіграє характер ві-кової структури населення. Характерною особливістю сучасної вікової структури населення України є зниження частки дітей в загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в Украї-ні на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку склався звужений тип відтворення населення. Причому сільське населен-ня, судячи з його вікової структури, має менші можливості порів-няно з міським щодо активізації відтворення нових поколінь.
Важливим фактором подальшого економічного і соціального розвитку країни є співвідношення між основними віковими гру-пами населення — допрацездатного, працездатного та старшого за працездатний. Аналіз вікової структури населення України за останні десятиліття показує істотне зменшення як чисельності, так і питомої ваги дітей у віці до 16 років у загальній чисельності населення країни. Дещо зменшується чисельність і питома вага осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16—59 років і жінок — 16—54 роки). Чисельність населення України у віці, старшому за працездатний, щорічно зростає. Зменшення питомої ваги дітей та осіб працездатного віку при одночасному зростанні населення у віці, старшому за працездатний, свідчить про постаріння насе-лення країни. При збереженні сучасних тенденцій народжуванос-ті і смертності у майбутньому цілком можливе подальше збіль-шення питомої ваги осіб похилого віку і відповідно — загальне постаріння населення України.
Аналіз регіональних особливостей статево-вікової структури населення України показує, що найбільша диспропорція у бік чи-сельної переваги жінок та загального постаріння населення харак-терна для Подільських та центральних областей України. Най-більш сприятлива статево-вікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львів-ській та Рівненській.
Дослідження регіональних особливостей вікової структури населення дуже важливе, оскільки воно дає змогу глибше оціни-ти зміни в демографічній ситуації, визначити особливості форму-вання трудових ресурсів у регіонах. Таким чином, територіальні особливості вікової та статевої структури населення є результатом відмінностей природного від-творення населення та його міграції.
4. ПРИРОДНИЙ ТА МЕХАНІЧНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ.
Природній.
Кількість населення в країні до сучасного періоду збільшувалася переважно через його природний приріст, тобто перевищення рівня народжуваності над рівнем смертності. До другої світової війни в Україні був досить високий рівень народжуваності – 27 чол. на 1 000 жителів. Після війни він знизився. Водночас смертність населення зросла з 7.7 чол. на 1 000 жителів у 1965 р. до 12.9 – у 2002 р. У багатьох областях кількість населення зменшується не тільки відносно, а й абсолютно. Це насамперед відбувається у Вінницькій, Чернігівській, Житомирській областях України.
Отже, вперше за багато десятиліть природний приріст населення України став від’ємним, тобто смертність перевищує народжуваність. Причинами цього є екологічна криза, що сталася через неправильну експлуатацію великої кількості «брудних» підприємств, а також радіаційне забруднення в результаті чорнобильської катастрофи. На природний приріст населення впливає також економічна криза – наслідок соціалістичного способу виробництва.
Головна причина перевищення смертності над народжуваністю криється в підриві життєвої сили українського народу внаслідок винищення найздоровішої, найжиттєздатнішої частини нації під час голодоморів, воєн і репресій.
Характерною особливістю природного руху населення України є різке за останні роки, до мінімуму, скорочення його приросту. В 1990 р., наприклад, у розрахунку на 1000 чол. він дорівнював лише 0.6 чол. і за останні десять років скоротився майже в 6 разів. Україна знаходиться за цим показником на останньому місці серед колишніх союзних республік: вона «випереджує» навіть такі республіки, як Латвія (1.1%) та Естонія (1.8%), які, як відомо, характеризуються дуже низьким природним приростом. Пограничні з Україною Білорусія та Молдова також мають набагато вищі показники природного приросту: 9.2 і 8.0. У Таджикистані, приміром, цей показник у 50 разів вищий, ніж в Україні, в Узбекистані – 45 разів [3, с.125].
Відомо, що природний приріст населення формують кількість народжених і кількість померлих. Оскільки показники народжуваності і смертності сильно диференціюються як у місті, так і в селі, розглянемо ці питання окремо.
При аналізі вказаних показників слід насамперед звернути увагу на таку властиву Україні особливість. У 1990 р. на її сільську місцевість припадало близько однієї третини всіх народжених і майже половина всіх померлих. У розрахунку на 1000 чол. і в містах і в селах народилося по 12.7, а померло – відповідно 10.2 і 16.1 чоловік. Словом, у зв’язку з менш сприятливою віковою структурою сільських жителів (значно вища, як уже зазначалося, частка осіб передпенсійного і пенсійного віку), його природний приріст у цілому по Україні вже понад десять років оцінюється величиною зі знаком «мінус» (в 1990 р. – мінус 3.4), тоді як природний приріст міського населення оцінюється зі знаком «плюс» (в 1990 р. – плюс 2.5). Середні ж показники за кількістю народжених, кількістю померлих і за величиною природного приросту всього населення нівелювали б ці відмінності, тобто не відображали б специфіки природного руху міського і природного руху сільського населення.
Вивчення динаміки наведених вище даних за тривалий проміжок часу (1960 – 2002) дозволяє зробити висновок, що показники природного руху населення постійно погіршувалися і це відбувалося (за невеликим виключенням) постійно, причому за всіма основними демографічними параметрами. Різко зросла також різниця між показниками, що характеризують народжуваність, смертність і природний приріст міського і сільського населення. Наприклад, за 1960 – 1990 роки число всіх народжених на 1000 чол. у республіці скоротилося з 20.5 до 12.7, у тому числі серед міського населення – з 20.1 до 12.7, і серед сільського – з 21.0 до 12.7. Кількість померлих зросла серед усіх жителів з 6.9 до 12.1; серед міських – з 6.3 до 10.2, і серед сільських – з 7.5 до 16.1. Як результат – природний приріст усього населення, як уже зазначалося, скоротився з 13.6 до 0.6, в тому числі міського – з 13.8 до 2.5, сільського – з плюс 13.5 до мінус 3.4. Починаючи з 1979 р. Україна постійно має від’ємний приріст населення (винятком є лише 1986 р., коли природний приріст був позитивний, хоч і становив дуже малу величину (плюс 0.3). Словом, за останнє 30-річчя народжуваність в Україні (як серед міського, так і серед сільського населення) зменшилася. майже вдвоє, число померлих міських жителів зросло на 60%, а число померлих сільських жителів – більше ніж удвоє. В результаті цих змін природний приріст усього населення (1960 – 1990) скоротився з 13.6 до 0.6, або в 22.7 рази, природний приріст міського населення – з 13.8 до 2.5, або в 2.5 рази, а природний приріст сільського населення – з плюс 13.5 до мінус 3.4. Україна опинилася, таким чином, на одному з. останніх місць у світі за показниками природного руху населення.
Різко погіршилося і співвідношення показників природного приросту міського і сільського населення. Якщо в 1960 р. різниця між природним приростом міських і сільських жителів становила 0.3 (на користь міського), то в 2002 р. цей показник зріс до 5.9. У 2002 р. лише окремі області України (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька і Крим) мали незначний природний приріст сільського населення. В усіх інших областях мало місце велике скорочення природного приросту сільських жителів.
Зниження коефіцієнтів народжуваності в Україні відбувається за рахунок зміни складових їх компонентів. Серед останніх центральне місце належить низькому сумарному коефіцієнту народжуваності, який за останнє п’ятиріччя становив 1.9 – 2.0 (сумарний коефіцієнт народжуваності відображає середню кількість дітей, народжених жінкою за життя). За 1980 – 2002 роки жінки у віці 15 – 49 років скоротили кількість народжених дітей (в середньому за рік на 1000 жінок відповідної вікової групи) з 58.2 до 54.6. Причому, молоді вікові групи жінок збільшили кількість народжених у віці молодше 20 років за вказані роки з 48.3 до 56.9, у віці – 20 – 24 роки – з 163.0 до 165.0, тоді як серед старших вікових груп жінок коефіцієнти їх народжуваності скорочувалися: від 25 до 29 років – з 102.2 до 91, від 30 до 34 років – з 50.9 до 44.0, від 35 до 39 років – з 18.2 до 16.1, від 40 до 44 роки – з 4.2 до 3.7, від 45 до 49 років – з 0.3 до 0.2. [3, с.128].
Однією з причин відносно невисокої народжуваності є, як уже зазначалося те, що значна кількість жінок фертильного (дітородного) віку не одружена. Частина з них також народжує дітей, але цей показник набагато нижчий, ніж у замужніх жінок. Між іншим, в Україні кожну десяту дитину народжують жінки, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. В 1990 р. на таких дітей припадало 11.2% загальної кількості народжених.
Негативний вплив на природний приріст населення України має досить велика кількість абортів.
Природний рух населення формують також показники його смертності. Серед останніх особливе місце належить дитячій смертності, в республіці помирає кожна десята (віком до одного року) дитина. Зрозуміло, що зниження дитячої смертності сприятиме врешті-решт підвищенню загального природного приросту населення.
В Україні є дуже високою, особливо серед сільських жителів, загальна смертність. Серед останніх кількість померлих на 1000 чол. населення в 2002 р. становила 16.1, що при дуже низькій народжуваності (12.7) призвело до того, що природний приріст по Україні дорівнював лише 3.4.
Смертність населення республіки помітно коливається залежно від віку. В цілому по Україні кількість померлих у середньому за рік на 1000 чол. відповідної вікової групи є, зрозуміло, найбільшою серед старших людей.
Механічний.
Міграції – постійні та маятникові, їх масштаби і районні особливості виступають важливим чинником регіонального розвитку та просторової спеціалізації економіки, розселення людей. Роль і значення міграцій, в тому числі і міжнародних, в умовах ринкової економіки неухильно зростатиме.
Територіальні переміщення населення зі зміною місць проживання – постійні міграції – важливий фактор економічного розвитку окремих країн та регіонів. Виключно важливою є роль постійних міграцій у розселенні населення, розвитку тих регіонів, які мали чи мають для цього найбільш сприятливі передумови, в урбанізації, рості міських і сільських поселень тощо. Помітною була роль України і в міждержавному поділі праці, а отже, і у постійних міждержавних міграціях. Територіальний обмін населенням – закономірний процес, який сприяє раціональному використанню трудових ресурсів, об’єднанню людей за національною, релігійною і родинною ознаками. Це виключно важливо тепер, коли на історичну батьківщину повертається багато українців, особливо зі східної діаспори.
Загострення в останні роки міжнаціональна відносин в окремих регіонах призвело до подай нової категорії мігрантів – біженців і, в свою чергу, до необхідності вирішувати «позапланові» економічні та соціальні питання – поселяти новоприбулих, працевлаштувати, соціальне захищати.
Міграційні потоки в Україні, як уже зазначалося, досить значні. З 867 408 тис. тих, хто прибув в міські поселення України по міграціях (вище наводилися дані як по міських, так і по сільських міграціях), 59.7% припадає на переселенців з її меж, в тому числі 35.9% – на переселенців із цієї ж області, і 40.3% на переселенців з інших республік. Найвища частка емігрантів, які прибувають з-поза меж республіки (серед усіх емігрантів), припадає на області колишніх Південного і Донецько-Придніпровського економічного районів. Наприклад, їх частка в 1989 р. становила по окремих областях: Кримській 52.1%, Одеській – 46.1%, Миколаївській – 42.0%, Харківській – 48.5%, Донецькій – 46.5%, Луганській – 44,8%, Запорізькій – 44.0%, Дніпропетровській – 43.9%. Дуже високий цей показник по м. Києву – 49.8%. Серед областей колишнього Південно-Західного економічного району наведений показник найвищий в Закарпатській області – 37.9. В інших областях даного економічного району частка мігрантів, які прибувають з-за меж республіки, відносно незначна і коливається в межах 23 – 36% (найнижча вона в Тернопільській (23.5%), Рівненській (26.8%), Івано-Франківській (28.0%), Волинській (28.2%), Вінницькій (29.2%) областях.
Таким чином, потоки мігрантів, які прибувають з-за меж України, переважно направляються, по-перше, в райони, найбільш сприятливі для життя і трудової діяльності (Крим, Одещина, Миколаївщина, Закарпаття), і, по-друге, – в індустріальне розвинуті регіони (Донбас, Придніпров’я), прилеглі до промислових центрів райони південних областей, що безпосередньо прилягають до Чорного та Азовського морів і характеризуються сприятливими кліматичними умовами.
За останні десятиліття в Україні різко зросла так звана маятникова міграція населення (доїзд на роботу, навчання). Вона стала масовою, в багатьох великих, більших і найбільших містах, У деяких з них 10 – 25% і більше зайнятого в їх народному господарстві населення становлять жителі приміських районів.
Проведені оцінки дають змогу вважати, що тоді, коли маятникові поїздки здійснюються на невеликі відстані та не викликають помітних негативних економічних та соціальних наслідків, їх слід оцінювати позитивно й розглядати як дійовий фактор економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на розвиток соціальної сфери. Це призводить до посилення територіальної концентрації промисловості та інших галузей економіки, а отже, до появи нових робочих місць у міських поселеннях (при відсутності там потрібних резервів робочої сили).
Такий підхід до оцінки маятникових міграцій сприяє позитивному розв’язанню ряду важливих завдань розвитку регіонів. Йдеться про можливість скорочення витрат на соціальну інфраструктуру в містах за рахунок використання частиною зайнятих в них працівників того житлового фонду та інших об’єктів сфери обслуговування населення, які вже створені в приміських районах. В умовах небезмежних суспільних можливостей названі мотиви відіграють важливу роль при оцінці економічної і соціальної ефективності трудових маятникових міграцій населення. До речі, такі маятникові міграції широко практикуються в розвинутих країнах світу.
Одночасно трудові маятникові міграції поряд з позитивними мають у наших умовах певні негативні риси. Так, вони часто призводять до значних втрат часу при переїздах, викликають транспортну втому, обмежують можливості всебічного розвитку особистості, підвищення кваліфікації, виховання дітей і догляду за ними, а крім того, негативно позначаються на працезабезпеченості приміських районів, сприяють прискореному зростанню концентрації господарської діяльності у великих містах.
Відомо, що трудові маятникові поїздки виникають під дією різних соціальних, економічних та демографічних факторів. Винятково важлива роль тут належить соціальним факторам, оскільки йдеться про оцінку явищ і процесів, які безпосередньо стосуються інтересів широких верств населення.
Всебічні дослідження соціальних мотивів, що спонукають людей брати участь у трудових маятникових поїздках, дають змогу виявити реальні причини, які найбільш істотно впливають на особливості цих багатопланових соціально-економічних процесів, проводити потрібне в таких випадках розмежування маятникових міграцій на раціональні й нераціональні, більш дієво регулювати їх.
5. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ. СИСТЕМА РОЗСЕЛЕННЯ. УРБАНІЗАЦІЯ.
Розселення — розміщення населення на території та форми його територіальної організації у вигляді системи поселень. Відображає як процес розподілу й перерозподілу населення на території, так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень. Розглядаючи всю існуючу різноманітність розселення, можна вирізнити такі головні й найпоширеніші його форми:
Дисперсне (розсіяне) сільське розселення окремими подвір'ями — садибами, яке наближає людей до місць праці — земельних ділянок, лісів, мисливських угідь тощо. Найвиразніші приклади дисперсної форми розселення — це хутори в Україні та поселення-одно-двірки фермерів у зоні гомстедів США.
Дисперсно-групове сільське розселення. Воно є переважною формою сільського розселення у більшості країн світу. Розміри сел та їх розміщення значно різняться залежно від країни.
Місто як найважливіша форма міського розселення.
Промислові поселення, які не «доросли» до рівня міст. Найуні-версальнішим, поширеним практично в усіх країнах видом поселень є зосередження гірничо-промислового населення (селища шахтарів і рудокопів, золотошукачів, робітників нафтопромислів та будівельних кар'єрів). Другий масовий вид промислових поселень пов'язаний з переробкою деревини, третій — з переробкою сільськогосподарської сировини.
Поселення службового характеру (поза містами, в сільській місцевості). Функції службових поселень (найчастіше невеликих за розміром) завжди вузькоспеціалізовані. Історично вони з'явилися лише за умов розвиненого суспільно-територіального поділу праці.
Розселення кочових народів, коли постійні населені пункти зазвичай відсутні, а кочове населення має лише тимчасові стоянки — табори. Кочівництво — це форма розселення із специфічним господарським побутом.
Зазначені форми розселення далеко не завжди існують у чистому вигляді, вони часто утворюють численні мішані та перехідні модифікації, характерні для певних зон або районів. З розвитком продуктивних сил форми розселення змінюються, пристосовуючись до нових умов і вимог життя.
Основними чинниками сучасного розміщення населення по території держави є економічний, природний та історичний. Кількість населення в різних областях України неоднакова і, крім наведених вище чинників, залежить від їхньої площі. Найбільше його в Донецькій, Київській (разом з Києвом),Дніпропетровській та Харківській областях.
За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше — Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономної Республіки Крим.
На кількість і розміщення населення України мало вплив і організоване владою переміщення населення з менш економічно розвинених областей у великі промислові центри і райони, а також повернення на батьківщину репресованих комуністичним режимом народів, зокрема кримських татар у Крим.
Упродовж XX століття природні чинники, що визначають кількість населення нашої держави і особливості його розміщення по її території, поступово втрачали своє значення. Але і нині вони все ще мають певний вплив на ці показники. Так, у наш час найменша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської,Чернігівської та Сумської областей.
Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.
Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових областей. Найнижчі вони в Херсонській області — 45 осіб на 1 км2, а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької областей та Автономної Республіки Крим.
Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тому тут і спостерігається найвища густота населення.
З другої половини XX століття на розміщення населення України все більший вплив мало поступове загострення екологічної кризи і особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були повністю відселені мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15% території України.
До найважливіших соціально-економічних процесів сучасності належить ур-банізація.
Урбанізацією називають зростання і підвищення частки міського населен-ня в країні, регіоні, світі. Таке тлумачення урбанізації є звуженим. А у широкому розумінні слова - це світовий історичний процес підвищення ролі міст у житті суспільства, поступове перетворення його в міське за характером праці, способу життя, культури, що пов'язані із розвитком цивілізації, ходом науково-технічного прогресу. Тобто головна ознака урбанізації - зростання міст, збільшення їх впли-ву на розселення та відповідне ускладнення функцій.
За структурою зайнятості населення, джерелами його існування, характером зв'язків можна визначити функціональну структуру міста, що залежить від йо-го величини, адміністративного статусу, геополітичного положення, історії роз-витку й формування.
Розрізняють міста, що мають промислові, транспортні, торговельні, роз-подільчі та позаекономічні (адміністративні, наукові, культурні тощо) функції. Найчастіше трапляються міста, в яких поєднуються промислові, торговельні, транспортні та адміністративні функції.
7. ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ.
Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами.
Українському суспільству ніколи не бути процвітаючим чи навіть стабільним, якщо його населення не матиме відповідних умов життя і не відчуватиме повної безпеки для реалізації нормальної демовідтворювальної поведінки, не буде бачити перспектив для існування й розвитку кожної сім'ї та особи.
До останнього часу проблеми безпеки досліджувалися переважно у військовій та політичній сферах й обмежувалися потенційними конфліктами між країнами та міжнародними загрозами. Однак результати модельних досліджень, проведених у ряді країн, свідчать, що внутрішня негативна соціально- демографічна ситуація, зокрема, той чи інший режим відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення й розвиток внутрішніх і зовнішніх конфліктів, бути каталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародної ситуації. Як свідчить досвід, проведення тієї чи іншої соціально-демографічної політики, зокрема щодо національних меншин, емігрантів та біженців, дозвіл чи заборона використання тих чи інших засобів планування сім'ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або відставки урядів, слугувати показником розвитку демократії.
Отже, демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування.
На жаль, нинішня соціально-економічна криза ускладнила демографічні процеси, призвела до помилок і проблем, які болюче позначаються на головному суб'єкті нинішніх перетворень - населенні.
Загальна характеристика демографічної ситуації. Проведений аналіз сучасної демографічної ситуації, а також її динаміки протягом останніх років свідчить про наявність в Україні поряд із соціально-економічними проблемами глибокої демографічної кризи, більш інертної та практично некерованої, негативні наслідки якої для подальшого розвитку країни важко передбачити.
Статистичні порівняння з іншими країнами свідчать, що за основними показниками природних змін населення - народжуваності, смертності, природного приросту - Україна стоїть не тільки після країн Заходу, але й республік колишнього СРСР. За рівнем народжуваності (9,6 ‰ ) вона посідає передостаннє місце серед них та країн Європи, за смертністю населення (15,4 ‰ ) - 2-е місце серед країн континенту, за рівнем дитячої смертності (14,4 дитини на 1000 новонароджених) її показники входять у першу сумну десятку показників для європейських країн, за очікуваною тривалістю життя (67 років) - 109-е місце у світі, коли ще у 1994 р. посідала 87-е.
Загрозою для перспектив розвитку нації стають обсяги й темпи депопуляції, тобто абсолютного зменшення населення внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених. Вона почалася в Україні з 1991 р. і нині таке зменшення становить близько 1 млн осіб.
Втрачені в Україні традиції багатодітності призвели до того, що у 1995 р. сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що може народити кожна жінка упродовж усього репродуктивного періоду свого життя, становив 1,6 дитини на одну жінку. Зазначимо, що для розширеного відтворенння населення необхідно мати 2,2-2,4 дитини. Падіння життєвого рівня, що триває, невирішеність екологічних проблем, загострених наслідками Чорнобильської катастрофи, соціально-психологічний дискомфорт - все це примушує більшою мірою, ніж раніше обмежувати розмір сім'ї. Процес зниження народжуваності характерний для багатьох розвинених країн світу, нині це загальна тенденція демографічного розвитку. Але є та межа зниження народжуваності, яку не можна переступити, оскільки за нею - процес депопуляції набуває незворотного характеру. Україна сьогодні підійшла до цієї межі.
Крім того, різко зменшилася кількість шлюбів, зростає число розлучених, удівців і особливо удовиць, збільшується частка бездітних і однодітних родин, а це ще більше погіршує демографічні перспективи держави.
В Україні постійно зростає рівень смертності населення. Спостерігається особливо висока смертність чоловіків у працездатному віці, яка перевищує смертність жінок в аналогічному віці майже вчетверо. Тільки за рахунок цього фактора Україна втратила у 1969-1993 рр. понад 500 тис. чоловіків у віці від 16 до 50 років.
Відбувається зростання смертності населення від інфекційцних та паразитарних хвороб, що є ганебним явищем для цивілізованої країни. Збільшилася смертність від туберкульозу, яка у 2-9 разів перевищила відповідні рівні, наприклад, Польщі, хоча остання має найвищі показники серед розвинених країн.
Зростає смертність від факторів, спричинених соціальною напругою. У 1995 р. проти 1990 число вбитих зросло на 85 %, самогубців - на 37 %. Інтенсифікується вимирання найбільш вразливих груп населення - дітей, жінок, осіб похилого віку.
В результаті зниження народжуваності населення країни "старішає". Частка осіб похилого віку у 1995 р. становила в цілому по Україні понад 1/5, а в селах - 1/3 всього населення.
Головною ознакою сучасної демографічної кризи є те, що в Україні відбуваютья негативні зміни не тільки у кількості, але й у якості населення. Під час обстеження стану здоров'я населення виявилося, що рівень загальної захворюваності в Україні - один із найвищих серед країн на теренах колишнього Радянського Союзу. Поширюються соціальні хвороби. Так, за рівнем захворюваності алкоголізмом і наркоманією Україна перебуває на 2- му місці серед зазначеної групи країн. Існує тенденція значного погіршення здоров'я нинішніх дітей і підлітків. Лише один з чотирьох-п'яти може вважатися цілком здоровим. Проблема поліпшення здоров'я населення сьогодні перетворилася у проблему його елементарного збереження.
На погіршення основ подальшого відтворення населення України вплинули також негативні зміни в його генофонді, що загрожують якісним виродженням українського народу. Цілеспрямоване винищення найосвіченішої, професійно підготовленої частини населення України, її інтелігенції, заможних селян під час політичних репресій і голодоморів 30-40-х років, величезні втрати працездатної частини населення під час другої світової війни, організовані переселення українців до Росії, Казахстану та інших республік колишнього СРСР, зрештою, нинішній відтік інтелекту за кордон, - все це завдало і продовжує завдавати багато в чому непоправної шкоди українській нації.
Техногенне і радіоактивне забруднення атмосфери, грунтів, водойм у більшості областей України спричиняє численні мутантні ушкодження генів, які можуть у майбутньому лавиноподібно поширюватись. Наслідком цього стане біологічно зумовлене зниження народжуваності, зростання потворності серед новонароджених, поширення спадкових хвороб і виявлення їхніх нових форм.
Якщо раніше для розвитку і збереження людського суспільства мусили виживати найбільш інтелектуально розвинені та вправні його члени, то нині у зв'язку з погіршенням соціального і природного середовища реальні можливості вижити і залишити після себе потомство зберігають переважно люди фізично здорові, що віддає пріоритет чинникові фізичного розвитку людини над розумовим.
Формування призовних контингентів. Негативним наслідком демографічних змін є звуження бази для формування призовних контингентів. Становлення і розвиток самостійної Української держави передбачає створення армії, здатної забезпечити її обороноздатність при раціональному використанні демографічного потенціалу країни. На жаль, сьогодні склалася така ситуація, коли чисельність сучасних Збройних Сил може визначатися не стільки воєнно- політичною обстановкою та військовою політикою держави, скільки обсягами наявних вікових контингентів населення країни.
Зіставлення даних двох останніх переписів населення - 1979 і 1989 рр. - свідчить про загрозливу тенденцію зменшення загальної чисельності молоді призовного віку. Відповідні контингенти молоді чоловічої статі у віці 15-19 років у 1989 р. становили лише 85 % її чисельності у 1979 р. Чисельність чоловіків допризовного віку (17-літніх) в Україні у 1993 р. Порівняно з 1980 р. зменшилася на 13,8 %, призовного віку (18-літніх) відповідно на 8,5%.
Особливо швидке зменшення чисельності призовних контингентів спостерігалося у сільській місцевості. Регіональний аналіз свідчить, що до областей, де зменшується чисельність чоловічого населення допризовного та призовного віку в міських поселеннях, відносяться західні області України, а також Вінницька і Одеська, а в сільських місцевостях - Харьківська, Луганська, Донецька, Київська, Вінницька, Миколаївська, Львівська, Хмельницька і Тернопільська області.
У динаміці чисельності мобілізаційних контингентів (чоловіків у віці 18-49 років) небажані зрушення характерні тільки для сільської місцевості. В містах чисельність цих контингентів у 1993 р. порівняно з 1980 р. збільшилася на 7,9 %, а в селах - зменшилася на 15,5 %.
Демографічна криза і песимістичні прогнози розвитку населення до 2000-2015 рр. ще більше загострюють проблему формування контингентів призовників і офіцерського корпусу, оскільки питома вага дітей у віці до 15 років за прогнозними розрахунками зменшиться з 23,2% у1991р.до 17,6% у 2016р. При цьому той факт, що середня кількість дітей у сім'ї практично буде зведена до однієї дитини (1,3 в середньому на одну сім'ю з дітьми), ще більше загострює проблему формування військових контингентів.
Висновок
Україна – п’ята за чисельністю населення держава в Європі. Кількість його на 1 січня 2003 р. становила 49,1 млн. чол. За цим показником Україна поступається лише ФРН (80 млн. чол.), Італії (58 млн. чол.), Великобританії (57.3 млн. чол.) і Франції (57 млн. чол.).
Сьогодні середня тривалість життя в Україні становить 70-71 рік (66 років у чоловіків і 73-75 років у жінок) і поступово зменшується. За цим показником, Україна посідає 52 місце серед країн світу.
Трудові ресурси – це наявне працездатне населення (чоловіки від 16 до 59 років і жінки – від 16 до 54 років), а також працюючі підлітки і пенсіонери. Загальна кількість працездатного населення України в 1993 р. перевищила 29 млн. чоловік.
У сфері матеріального виробництва на початку 90-х років було зайнято 75 % усіх працівників. Понад 29 % населення країни працювало в промисловості, більш як 20 – у сільському господарстві, понад 11 % – в освіті, галузях культури і науки. Значна частка припадала на будівництво (7.4 %), торгівлю, громадське харчування (7.1 %), транспорт і зв’язок (6.7 %).
Нині переважною формою зайнятості працездатного населення все ще залишається державний сектор економіки. Проте частка недержавних форм власності поступово зростає. В перспективі передбачається відплив робочої сили (до 400 тис. чоловік) з підприємств державного сектору в різні приватні, малі, спільні та інші недержавні підприємства.
В Україні все більше проблем виникає з раціональним використанням трудових ресурсів. Ще недостатньо використовуються вони у малих і середніх містах, особливо на Правобережжі.
Кількість безробітних в Україні на кінець 1995 р. становила понад 100 тис. чоловік. Це порівняно небагато. Проте в країні поширене приховане безробіття, особливо в містах з незначним вибором місць роботи. Найбільше безробітних серед службовців (інженери і техніки).
У народному господарстві країни жінки переважають над чоловіками. Часто-густо вони зайняті на важких і шкідливих роботах, працюють у нічну зміну. Це ще один із чинників демографічної кризи в Україні.
Коефіцієнт змінності більшості промислових підприємств України невисокий. Раніше він становив 1.2 – 1.4, нині ще більше знизився.
Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, а й в окремих районах України.
Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про те, що в межах її території є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи.
Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної праці.
Для того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю, а також забезпечити соціальний захист тимчасово безробітного населення, на всій території України створено центри зайнятості населення.
Використана література:
1. Заставний Ф.Д. Географія України. – К., 1999.
2. Паламарчук та ін. Географія України. – К., 2000.
3. Розміщення продуктивних сил України / Під ред. Є.П.Качана. – К., 2001.
4. Ковалевський та ін. Розміщення продуктивних сил. – К., 2001.
5. Ковалевський та ін. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. – К.,2005.
6. Заставний Ф. Д. Населення України. — Львів: МП «Край», 1993.
7. Паламарчук М.М. Географія України. –К.: Освіта, 1993
8. Соціально-економічна географія України / Під ред О.І. Шаблія – Львів, 1994
9. В.В.Ковалевський, О.Л.Михайлюк, В.Ф.Семенова Розміщення продукивних сил. Київ, 1998 р.
10. Заставний Ф.Д. Населення України. Національно-територіальні питання. –Львів, 1993.
11. Щорічний статистичний довідник. –К.: Мінстат. – 2003 р.
Додатки
Загальні демографічні показники
Коефіцієнти народжуваності, смертності
та природного приросту населення з 1913 р.
(на 1000 наявного населення)
рік
Кількість народжених
Кількість померлих
Природний приріст населення

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать