Географічне положення Сан-Марино

1.Географічне положення Сан-Марино.

Сан-Марино – держава в Європі, яка знаходиться на Апенінському півострові, та є анклавом на території Італії. Це одна з наймешних держав світу, яка в розмірах поступається лише Ватикану і Монако.Територія Сан-Марино гориста, саме тут місце Тосканських Апенін. Столиця держави – Сан-Марино.Найвища точка країни – височина Титано (749 м). Клімат Сан-Марино субтропічний середземноморський. В рік тут буває 800-900мм опадів. Переважно на території республіки дубові ліси, хащі макі. Загальна площа країни – 60,6 кв. км., що є повністю сушею, тобто країна не мітить ні рік, ні озер.

Сан-Марино – це адміністративно-територіальна одиниця, республіка в складі 9 муніципалітетів. Главами державами є два регент-капітани, що вибираються Великою і Загальною Радами на 6-місячний термін.

Населення Сан-Марино складає 26 937 мешканців (2000 рік). Густота - 377 мешканців на кв.км. Середньорічний приріст населення – 0,22%. Етнічний склад населення Сан-Марино складається з сан-маринців та італійців. Сан-маринці складають близько 80% всього населення, решта – люди італійської національності. Більшість населення – це негромадяни, переважно італійці. Більше, ніж 20 тисяч сан-маринців проживає за кордоном. З них основна частина – в Італії, проте немалий процент складають громадяни в таких державах як США, Франція, Аргентина. Майже всі громадяни Сан-Марино – католики. Найбільш розповсюджения діалект визначається як кельтсько-гальський, близький до ломбардського і романського діалектів.

Переважна кількість населення республіки Сан-Марино проживає у містах (91%). Головною причиною цього є великі урбанізації, спочатку 1980, а потім 1998 років.

Державною мовою країни є італійська. Грошова одиниця – італійська ліра.

2. Історична характеристика.

Історія Сан-Марино бере свій початок з 4 ст. до н.е., коли Святий Марино із групою християн сховався в цій місцевості, щоб уникнути переслідувань. До 12 століття Сан-Марино стало комуною, яка управлялась консулами у відповідності з їх постановами. В 15 столітті республікою правила Велика Рада, що складалася з 60 чоловіе з Аренго. В 16 столітті Сан-Марино відбивалося від нападів сусідів і навіть пережило період окупації військами Цезаре Борджіа. В цей час країна переживала своє найвище піднесення як держава. В 18 столітті правлення олігархів та спроби приєднання до Папської області призвели до поступового зниження впливу і значення республіки в Італії. Коли Наполеон вірвався в Італію, він з повагою віднісся до суверенітету найстародавнішої республіки Європи і навіть запропонував розширити її територію. Він направив на гору Титано свого посла, доручивши йому висловити сан-маринцям своє дружнє ставлення. Таке високе визнання традицій свободи і незалежності раніше наколи не було адресоване республіці Сан-Марино. Теплі відносини з Францією збереглися і в подальшому 1805 році.

Бонапарт зустрів зі всіма почестями Антоніо Онофрі, посла республіки, який приїхав до Мілану, щоб розширити Торговий договір, вже заключений між Сан-Марино та Цизальпінською республікою. Після Наполеона Бонапарта незалежність Сан-Марино була визнана і підтверджена учасниками Віденського конгресу 1815 року, що внесли його назву з відповідними суверенними характеристиками в число європейських держав.

Республіка Сан-Марино не залишилась в стороні від боротьби за національну єдність Італії і давала тимчасовий притулок і захист патріотам і біженцям, що стукали їй в двері. Багото відомих діячів знайшли тут схованок, чекаючи відновлення боротьби. Особливо гордяться сан-маринці однією видатною подією, коли після падіння Римської республіки, Гарібальді, не здавшись ворогу, зупинився зі своїми волонтерами біля кордонів республіки.

Переслідуваний австрійцями, він увійшов у Сан-Марино, і звернувся з проханням про притулок для себе і своїх 2000 солдат. Солдати отримали притулок, а поранені – медичну допомогу. Уряд Рспубліки попросив в обмін на це відгородити країну від нещастя і розрухів війни. Генерал Гарібальді погодився, і звернувся до своїх військ про розпуск першого Римського легіону. Це сталося 31 липня 1849 року, коли легендарний герой склав зброю.

В ту ж саму ніч, в той час, як австро-папські війська оточували республіку, Гарібальді з товаришами вибрався з Сан-Марино.

Папські власті були незадоволені тим, що Гарібальді була здійснена допомога і прагнув відімстити. Серйозною небезпекою для республіки став 1854 рік, коли ці власті запропонували герцогу Тоскани захватити Сан-Марино воєнним шляхом. Втручання Франції, яка направили до Сан-Марино свого посла з пропозицією захисту від Наполеона, дозволило запобігти небезпеці.

Санмаринські добровольці взяли участь у всіх битвах Італії за незалежність, включаючи війну 1915-1918 рр., і на фронтах діяв воєнно-польовий госпіталь з санмаринським персоналом.

У спалахнувшій другій світовій війні Республіка скурпулезно дотримувалась традиційного нейтралітету, а нещасним італійським братам було запроповано притулок на території країни, більше ста тисяч біженців знайшли його тут, хоча їх кількість на той час становила у вісім разів більше самого населення Сан-Марино. В 1944 році Сан-Марино тимчасово було окуповано німецькими військами

Договір про дружбу з Італією, підписаний в 1862 році, відновлювався у 1897, 1939, 1953 та 1971 роках. Зараз Сан-Марино перебуває в економічному союзі з Італією, який передбачає спільні вал