Північно-східні Карпати

Реферат на тему:

Лісисті (північно-східні) Карпати

У 1989–1993 рр. під час складання комплекту обмінних карт масштабу 1:200 000 по західних областях України [5] ми дійшли висновку, що в дослідженні Карпат мало уваги приділяють їх сегментам (регіональним поперечним структурам), які ускладнюють будову Карпатської дуги і зумовлюють розподіл у її межах нафтогазоносних родовищ. Один з таких сегментів – Лісисті Карпати, фундаментом для яких є доальпійський вал Горецького. Водночас з валом ми виділили зони Субботіна та Кітика, міоценову улоговину Колтуна, Кросненський синклінорій і Бориславську нафтогазоносну структуру. Назви перших чотирьох структур присвячені світлої пам’яті геологам: Василю Олексієвичу Горецькому, Серафиму Івановичу Субботіну, Василю Івановичу Кітику, Володимиру Івановичу Колтуну.

Лісисті (Північно-Східні) Карпати припадають на гірську і передгірську зону Карпатської дуги і Закарпатський прогин (див. рисунок). Їхня північно-західна межа з Західними (Північними) Карпатами проходить на лінії Перемишль–Кошице, а південно-східна межа зі Східними Карпатами – на лінії Коломия–Рахів. Отже, Лісисті Карпати мають ширину близько 200 км, головна їхня частина розташована на території України і тільки північно-західний край заходить у межі Словаччини та Польщі. Геологічно Лісисті Карпати відрізняються від Західних і Східних Карпат головно тим, що їхню основу формують Скибовий та Стебницький покриви, Кросненський синклінорій та Закарпатський прогин. Морфологічно Лісисті Карпати відрізняються від сусідніх сегментів тим, що їхніми характерними елементами є Бескидсько-Горганське пасмо, Центральнокарпатська депресія, Полонинське пасмо та Закарпатська низовина [2].

Вал Горецького є доальпійською регіональною структурою, про що свідчить будова альпідів Лісистих Карпат. Північно-західний край валу проходить по шовній зоні Субботіна, яку в альпійському чохлі фіксують Перемишлянська сигмоїда і північно-

східне закінчення Татро-Вепорид. Південно-східний край валу проходить по шовній зоні Кітика, який у чохлі фіксований північно-західним закінченням Буковинських Карпат (Покуття) і Мармароського масиву.

Принципова схема розміщення Лісистих Карпат:

1 – Лісисті Карпати; 2 – Флішові Карпати; 3 – Стебницький покрив; 4 – Закарпатський прогин; 5 – Татро-Вепориди; 6 – Мармароський масив; 7 – шовна зона Субботіна; 8 – шовна зона Кітика.

Отже, вал Горецького відділяє Татро-Вепориди від Мармароського масиву і розділяє Флішові Карпати майже на дві однакові частини. Наявні в межах валу флішові покриви свідчать [1, 4], що стосовно структур Західних і Східних Карпат він у неокомський і галицький час був порівняно стійким (міцним) утворенням. Вал у цей час розділяв порівняно сприятливі для осадонагромадження Сілезьку і Чорногірську структурно-фаціальні зони першого порядку. Він почав втрачати стійкість у сеноні та даті, коли в його північно-східній частині інтенсивно нагромаджувалися відклади стрийської світи і ямненських пісковиків, які утворюють тектофацію Скибового покриву першого порядку. У межах Українських Флішових Карпат на частку Скибового покриву припадає майже половина площі, він має ширину до 40 км. Головна частина цього покриву в Лісистих Карпатах, а редуковані його закінчення, відповідно, розташовані в Західних і Східних Карпатах. На решті площі валу в цей час відбувалося накопичення осадів Дуклянського, Бачавського та інших покривів другого порядку та редукованих закінчень покривів першого порядку Західних і Східних Карпат.

Порівняно інтенсивне осадонакопичення в межах валу Горецького припало на олігоцен, після того, як на межі між еоценом і олігоценом (піренейська фаза) у флішовому трозі відбулася часткова інверсія (утворився новий структурний план). В олігоценовий час у межах валу розмістилися головні частини трьох структурно-

фаціальних зон: Лоп’янецької, Кросненської і Дусінської. Лоп’янецька зона була в північно-східній частині флішового трогу і в ній накопичилися відклади нижньоменілітової, лоп’янецької, верхньоменілітової і полянецької світ. Кросненська зона припала на центральну частину флішового трогу, і в ній утворилися потужні відклади (до 3 км і більше) кросненської серії. Дусінська зона займала південно-західну частину флішового трогу, і в її межах накопичилися відклади дусінської та турицької світ, а також маловиженських пісковиків. Тільки відклади кросненської серії утворили тектофацію, завдяки якій у стадії тектогенезу виник Кросненський (Центрально-Карпатський) синклінорій. Цей синклінорій охопив центральну частину Флішових Карпат. Головна частина синклінорію розміщена в межах Лісистих Карпат, а його редуковані закінчення, відповідно, – в Західних та Східних Карпатах. Північно-східний край Кросненського синклінорію трасований Розлуцькою структурою, а південно-західний – Переддуклянською структурою.

Характерна ознака для валу Горецького – наявність міоценової улоговини Колтуна, яка припадає на північно-східний край Лісистих Карпат. У її межах сформувалися міоценові відклади Передкарпаття, потужність яких перевищує 10–20 км. У внутрішній частині улоговини накопичувалися відклади воротищенської серії, у центральній – стебницької і балицької світ, а в зовнішній – богородчанської, тираської, косівської і дашавської світ. У земному рельєфі внутрішній край відкладів улоговини Колтуна трасований Береговим насувом Флішових Карпат, середня частина зафіксована Стебницьк