Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії

Міністерство освіти та науки України

РЕФЕРАТ

На тему: Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії

Чернігів 2010

Історично у вітчизняній СЕГ сформувалося два основних дослідницьких підходи – галузевий і територіальний (районний ). У межах першого підходу найбільш відома галузево-статистична школа економічної географії Володимира Едуардовича Дена. Але з 30-х років ХХ століття розвиток СЕГ більш динамічно відбувався у межах районного підходу, особливо після формування "районної школи" Миколи Миколайовича Баранського.

Незважаючи на значні досягнення "районної школи" в минулому, слід відзначити, що сучасні тенденції розвитку суспільної географії викликають потребу дещо переосмислити та по-новому оцінити основні фактори територіальної організації суспільства , які лежать в основі понять СЕГ:

1. Перехід від пошуку оптимального розміщення окремих підприємств до розміщення їх сукупностей або окремих технологій на вже сформованому економічному каркасі для збільшення гнучкості виробничих процесів.

2. Зміна значущості "класичних" факторів розміщення:

· працересурсний фактор – збільшення значення не стільки кількісних, скільки якісних показників ринку робочої сили (рівня освіти, професійної підготовки, кваліфікації);

· природно-ресурсний фактор – включення у господарський обіг вторинних ресурсів, а також нових (у т.ч. нетрадиційних) видів енергії та сировини; орієнтація на ресурсо- та енергозберігаючі технології;

· транспортний фактор – відстані перестають бути визначальним фактором навіть для масових перевезень, найважливішими вимогами стали швидкість та ритмічність поставок, продовжується створення нових типів підприємств без розвинутого складського господарства ("робота з коліс"), збільшується роль транспортної логістики.

3. Поява принципово нових факторів, які раніше не враховувалися суспільною географією, а саме:

· комунікаційно-інфраструктурний фактор у широкому розумінні. Інфраструктура стала найважливішим видом ресурсу для розвитку території. Інвестиційна привабливість території багато в чому визначається ступенем її інфраструктурної освоєності (насиченості);

· фактор власності (типу виробничих відносин ) в зв’язку з наявністю різноманітних форм і типів власності визначається різними інтересами власників (інколи протилежними);

· інституційний , у т.ч. законодавчий фактор , вимагає врахування особливостей регіонального законодавства і наявності територій з особливим статусом (наприклад, вільних економічних зон). Цей фактор значною мірою визначає інвестиційний клімат регіонів;

· екологічний фактор все частіше виступає як обмеження для традиційних форм господарської діяльності та рівнів їх територіальної концентрації;

· політичний фактор обумовлений зростанням багатопартійності, формуванням регіональних політичних еліт, тісно пов’язаних із бізнесом;

· національний фактор вимагає враховувати зростання національної самосвідомості населення та сепаратизму окремих регіонів.

Цей перелік об’єктивних факторів можна продовжувати, але і названих достатньо, щоб зрозуміти, що сучасна СЕГ зіткнулася з реальною проблемою відповідності класичного теоретичного і методичного багажу реаліям сьогодення і перспективним тенденціям розвитку. У відповідності до цього і розглянемо основні поняття і концепції СЕГ: економіко-географічне положення, географічний поділ праці, енерговиробничий цикл, територіально-виробничий комплекс, економіко-географічний (економічний) район.

Економіко-географічне (або суспільно-географічне) положення (далі – ЕГП) – це одно із самих розвинутих власних понять в системі СЕГ. ЕГП виступає і в якості одного з критеріїв географічного мислення, тому що воно оцінює і систему просторових відносин, і просторовий взаємовплив. Воно тісно пов’язано з таким критерієм географічності дослідження, як можливість явищ і процесів бути відображеними на карті . В цьому розумінні оцінку ЕГП не можна зробити поза його картографічною інтерпретацією, а будь-яка економіко-географічна карта є в кінцевому підсумку сукупністю ЕГП зображених на ній об’єктів. Оцінка ЕГП – базисний етап будь-якого економіко- або соціально-географічного дослідження.

Під ЕГП розуміється положення того чи іншого об’єкту в системі територіальних зв’язків суспільства. ЕГП – це частковий випадок відношень у тій великій та складній системі, якою є територіальна організація суспільства.

Оцінка ЕГП має в цілому якісний, суб’єктивний (експертний) характер. Вона вимагає географічного мислення, знань, інтуїції, її досить важко формалізувати. Хоча поняття ЕГП – одно з фундаментальних в СЕГ, ступінь його впровадження у практику незначна, що є причиною значних помилок при прийнятті і реалізації управлінських рішень, у т.ч. в сфері інвестиційної політики.

Концепція ЕГП має низку нереалізованих можливостей. Розвиток теоретичних засад ЕГП може йти у наступних напрямках:

· розвиток "в ширину" за рахунок включення нових видів просторових відношень, по-перше у соціальній сфері, а також за рахунок застосування його до нових об’єктів;