Географічка характеристика Корецького району Рівненської області

План

1. Географічна характеристика Корецького району Рівненської області

2. Села Корецького району

3. Географічна класифікація

Список використаної літератури

1. Географічна характеристика Корецького району Рівненської області

Корецький район займає пiвденно-схiдну частину Рівненської області i межує на заходi та пiвночi з Гощанським та Березнiвським районами Рiвненщини, на сходi - з Новоград-Волинським районом Житомирщини, на пiвднi - Славутським районом Хмельниччини.

Територiєю краю протiкає кiлька невеликих рiчок, якi впадають у рiчку Случ. Великi лiсовi масиви та болота вкривають пiвнiчну частину району.

Адмiнiстративним центром району є м. Корець (лiтописний Корчеськ), перша згадка про який датується у лiтописi Руському пiд 1150 р. Край має багату i славну iсторiю. У 2000 р. місто відсвяткувало свій 850-річний ювілей. Населення району становить 36,3 тис. чол., з них 7,9 тис. міського і 28,4 сільського населення.

До перiоду Київської Русi належать древнi городища та могильники поблизу сiл Сапожин, Стовпин, Устя, м. Корець. А "харалужнi мечi", про якi згадується у "Словi о полку Iгоревiм", були, як вважають дослiдники, виготовленi у зброярнi с. Харалуг з металу, виплавленого в домницях сусiднiх сiл Залiзниця та Даничiв з болотних руд.

Пiд час князiвських мiжусобиць населення Корця та навколишнiх сiл допомагало волинським князям у їх боротьбi за великокняжий стiл у золотоверхому Києвi. Коли в 1151 р. Iзяслав Мстиславович повторно розпочав вiйну проти Юрiя Долгорукого та його суздальцiв i йшов з Волинi на Київ, корецькi жителi "вийшовши, з радiстю поклонялися йому".

Саме ця пiдтримка наших землякiв з погоринських та корецьких сiл допомогла Iзяславу Мстиславовичу прогнати Юрiя i остаточно утвердитися у стольному градi. Надавали допомогу краяни також i сину Iзяслава - Мстиславу в його боротьбi за стольний Київ.

У 1157 р. вокняжився у Києвi ще один волинський князь - Iзяслав Давидович (до цього титулувався князем Корчеським). Як бачимо, Корець з околицями був надiйною опорою волинських князiв у їх протистояннi з пiвнiчно-схiдними прибульцями.

Древнiй Корець 1239 року бачив славного державобудiвника Данила Галицького. Вдруге Данило (тепер уже як король) прийшов в околицi Корчеська з вiйськом у 1258 р., щоб надати допомогу своєму синовi Шварну у каральному походi проти так званих "татарських людей".

Так називали жителiв Возвягля (пiзнiше Звягеля, тепер Новоград-Волинського на Житомирщинi) та iнших мiст на схiд вiд Корчеська, якi добровiльно пiддалися татаро-монголам i пiшли в услужiння загарбникам. Пам'ятає Корець князя Федора Острозького (володаря мiста з 1386 р) - одного з героїв битви пiд Грюнвальдом (1410 р) та ватажка загону волинякiв у вiйнi чехiв з нiмцями в 1422-1430 рр. (гуситськi вiйни).

Корець був родовою колискою князiв Корецьких, серед яких були першi органiзатори запорiзького козацтва, героїчнi й вiдомi особистостi, що прославились у боротьбi з турками й татарами.

Зокрема, три сини князя Iвана - Василь, Лев i Олександр ще молодими загинули в 1519 р. у кривавiй битвi з татарами пiд Сокалем (Львiвщина). Бував у Корцi i митрополит київський Петро Могила, сестра якого Катерина була дружиною легендарного Самiйла Корецького, що прославився на всю Європу своєю самовiдданою боротьбою з турками i загинув у 1622 р. у Стамбулi лютою смертю, пiдвiшеним на гаку за ребра.

Селяни й мiщани краю брали активну участь у повстаннi Северина Наливайка. Зокрема, мешканцi Межирiч жваво вiдгукнулися на заклик одного iз сподвижникiв Наливайка - Григорiя Лободи, що розсилав своїх людей "з Овруча на рiзнi мiсця" (у т. ч. й до Корця та Межирiч), i створили в 1596 р. в селi та околицях двi повстанськi сотнi пiд проводом межирiцького вiйта Охрiма Гуменицького.

Сам Северин проходив з повстанським вiйськом через це славне село, прямуючи наприкiнцi лютого 1596 р. iз Степаня до Корця, який протягом мiсяця був пiд опiкою повстанцiв.

А пiд час Хмельниччини козаки Максима Кривоноса наприкiнцi липня 1648 р. здобули Корець, пiднiмали поспiльство навколишнiх сiл на боротьбу з гнобителями. Мiсто ввiйшло до складу козацької держави й було включено у Звягельський полк на чолi з полковником Iваном Донцем.

Повстанськi загони Максима Кривоноса поповнилися багатьма жителями Крилова, Межирiч, Щекичина та iнших сiл. А в другiй половинi 1649 р. в Корцi спалахнуло народне повстання, ватажками якого були мiсцевi жителi Васько Качановський, Федько Возниця, Ясько Коритар, Тимко Рудковський. Було створено великий загiн, що пiзнiше брав участь у битвi пiд Берестечком.

У 1654 р. у Корцi з вiйськом перебував Б. Хмельницький. Дух волi надихнув мешканцiв Межирiч на захист рiдного мiстечка в червнi 1660 р., коли пiд його стiни пiдiйшло двотисячне польське вiйсько. Опiр волинян був такий мужнiй, що ворог вiдступив.

На Волинi iдея козацького патронату не згасала впродовж тривалого часу i пiсля смертi славного Богдана. У 1658 р. козацькi загони стояли в Корцi, Межирiчах, Гощi та iнших волинських мiстах. На чолi новоорганiзованого волинського полку був Тарнавський, який мав резиденцiю в Межирiчах.

Пiд час Пiвнiчної вiйни мiж Росiєю та Швецiєю у Межирiчах та околицях у 1774 р. побували козацькi полки гетьмана Iвана Мазепи.

У 1920-21 рр. у Корцi дiяв один з трьох розвiдувальних пунктiв генерала Юрка Тютю