Кримські гори як фізико-географічний район

. Основні екологічні проблеми

Кримські гори знаходяться на півдні Кримського півострова і простягаються від мису Іллі на сході до мису Херсонес на заході. Довжина гірської системи 150 км, ширина в середній частині — 50—60 км. Гірська споруда являє собою північну частину мегантиклінорію, південне крило якого по тектонічних розломах опустилось під рівень Чорного моря.

Рис.1 Південний берег Криму

На будову поверхні Кримських гір впливають тектонічні процеси, літологія гірських порід, екзогенні процеси. Орографічно тут чітко виділяються три гірські пасма: Головне (найвище), Внутрішнє, Зовнішнє і поздовжні зниження між ними. Максимальні висоти Головного пасма досягають 1545 м (г. Роман-Кош), 1540 м (г. Демір-Капу), 1525 м (г. Еклізі-Бурун). До Південного берега Криму воно обривається стрімкими вапняковими схилами. Внутрішнє і Зовнішнє пасма поступово знижуються в північному напрямку. Утворення пасом і міжпасмових знижень зумовлено склепінчастим підняттям Кримських гір, інтенсивним ерозійним розчленуванням в антропогені. У межах Кримського мегантиклінорію виділяються Качинський (на північному схилі), Південнобережний і Туакський антиклінорїі (на південному схилі). Вони розділяються синкліноріями Південно-Захід-ного і Східного Криму. В південно-східній частині Криму знаходяться Судацький синклінорій та Судацько-Карадазька складчаста система.

Геологічна будова Кримських гір

Особливістю геологічної будови Кримських гір є наявність таврійських флішових порід — глинистих сланців, пісковиків верхньотріасового і нижньоюрського віку, що відслонюються, складених вулканічними породами — лавами, у долинах річок, підніжжі Головного пасма. На породах таврійського флішу залягають вапняки, мергелі та глини середньо- та верхньоюрського віку. Антиклінорії Качинський, що знаходиться у верхів'ях річок Бельбек, Кача та Альма, Південнобережний на ділянці Ялта — Форос, Туакський — між Гурзуфом і Судаком складені вулканічними породами — лавами, туфітами, туфобрекчіями, великими напівлаколітами (Аюдаг, Кастель, Плакка) та ін. Судацько-Карадазька складчаста система розбита на окремі блоки, характеризується численними насувами. Тут знаходиться середньоюрський вулканічний масив Карадаг, складений лавами, спілітами, ліпаритами, дацитами, туфобрекчіями, трасом, кератофірами та іншими породами потужністю до 800 м. Судацький синклінорій (Судак — Карадаг) збудований середньо- і верхньоюрськими глинистими, пісковиковими і конгломератовими породами, серед яких є вапнякові масиви верхньої юри (гори Сокіл, Караульна та ін.). Північний схил Головного пасма, Внутрішнє і Зовнішнє пасма складені верхньомезозойськими, палеогеновими і неогеновими породами. Головне пасмо приурочене до Південно-Західного і Східного синкліноріїв, збудованих потужною товщею верхньоюрських брекчієподібних і рифових вапняків, мергелів, пісковиків. У будові Східного синклінорію важливу роль відіграють також крейдові й палеогенові відклади.

Табл. 1

Найвищі вершини Кримських Гір

Гірські передгірні пасма Криму являють собою куести з характерною для них асиметрією схилів: південні — урвисті, скелясті, з гребенеподібними вершинами, а північні — пологі, розчленовані річковими долинами. Середні висоти Внутрішнього пасма (куести) — 500 м, Зовнішнього — 250 м. Міжпасмові зниження мають неоднакову ширину: між Головним і Внутрішнім вона змінюється від 2—3 до 15—20 км, між Внутрішнім і Зовнішнім пасмами — 3—5 км. Річкові долини в передгір'ях каньйоноподібні, а в міжпасмових зниженнях — широкі й терасовані.

У Кримських горах спостерігаються залишки двох поверхонь вирівнювання: верхня, з відмітками 1250—1400 м, що має досереднеоміоценовий час; та нижня, з відмітками 500—1000 м сарматського віку. Наявність цих поверхонь впливає на особливості ландшафтної структури вершин Кримських гір.

Помітну роль у формуванні рельєфу Кримських гір відіграють сучасні фізико-географічні процеси, зокрема ерозійні. На південному схилі Головного пасма розвиваються зсувні й обвальні процеси. Повсюдне поширення карбонатних порід, тріщини і розломи в них, розчленованість рельєфу, достатня кількість опадів зумовили інтенсивний розвиток карсту й утворення різноманітних карстових форм: понор, лійок, карів, колодязів, шахт, печер, гротів.

Кліматичні умови

Положення Кримських гір на півдні висунутого майже на 200 км від материкової частини в Чорне море півострова, на північній периферії субтропічного поясу, близькість (порівняна) Середземного моря, будова й орієнтація гірських пасом зумовлюють своєрідність їх кліматичних умов. Ця територія є на 1,5—3,0° теплішою порівняно з місцевостями, які знаходяться на відповідних широтах у континентальних умовах. Характерна особливість — збільшення кількості сонячного світла з висотою, наприклад у Нікітському саду вона становить 2287 годин, а на Карабі-яйлі — 2453 годин на рік. Річна сума сонячної радіації становить 5120 (Ялта) — 5310 МДж/м2 (Чор­номорське), при цьому 60 % її — це пряма сонячна радіація. Річний радіаційний баланс на Південному березі Криму становить у середньому 2430 Мдж/м2. При цьому основні