Теоретичні основи рекреаційної географії

Теоретичні основи рекреаційної географії

Завдання рекреаційної географії

По-перше, це суто практичні завдання, пов'язані із розвитком рекреаційних потреб населення, підвищенням ефективності існуючих та створенням нових ТРС. При цьому суттєвим внеском рекреаційної географії є збір та обробка інформації по таким важливим аспектам вибору місць для організації нових ТРС та конструювання їх раціональної мережі, як регіональні відмінності у рекреаційних потребах (у т.ч. попиту на рекреацію у ТРС різного функціонального типу), оптимізація рекреаційних потоків, оцінка природних і культурно-історичних комплексів, соціально-економічних умов, визначення місткості рекреаційних територій та ін.

Серед інших завдань рекреаційної географії особлива роль належить вивченню окремих ТРС різних видів і рангів з метою обґрунтування їх спеціалізації та рівня концентрації, встановлення оптимальних взаємозв'язків між їх підсистемами в інтересах рекреантів.

Успішне вирішення практичних завдань неможливе без подальшого розвитку теорії та вдосконалення методів дослідження рекреаційної географії. Завдання розвитку теорії можна звести до двох провідних напрямків. Перший з них – це виявлення закономірностей територіальної організації рекреаційного обслуговування як галузі національної економіки. Другий напрямок – розвиток рекреаційної районології: дослідження умов, факторів, ознак районоутворення, обґрунтування таксономічної схеми рекреаційних утворень, типологія рекреаційних районів тощо.

Головні зусилля в сфері вдосконалення методів спрямовані на подальше розширення статистичного аналізу, математичного і картографічного моделювання, на комбінування методів та прийомів дослідження, як тих, що склалися в географічних, так й у негеографічних науках. Тільки на цій основі можна виробити оригінальні методики, необхідні для перетворення встановлених у процесі досліджень територіально-рекреаційних закономірностей у норми і стандарти.

Нарешті, важливим інформаційним завданням рекреаційної географії є задоволення пізнавальних запитів потенційних рекреантів. Для цього проблеми рекреаційної географії повинні активно висвітлюватися не тільки у спеціальних навчальних закладах, але й у шкільній програмі, науково-популярній літературі, у довідниках та краєзнавчих виданнях.

Рекреація як соціально-економічне явище

Рекреація – явище досить давнє. Історики свідчать про велику любов до подорожей у фінікійців та еллінів. Відомо, що кожного олімпійського року сотні суден відправлялися з портів багатьох міст-колоній Давньої Греції на узбережжі Середземного та Чорного морів, щоби прибути в Олімпію на відкриття Олімпійських Ігор та літературних фестивалів. Знатні римляни здійснювали поїздки для лікування на термальних джерелах. Відвідини завойованої Греції, яка вважалася центром світової культури, для знатних римлян також були обов'язковими. У середньовіччя набула поширення проща (паломництво) до святих місць. Наприкінці XVII століття представників заможних верств населення, які подорожували світом із цікавості, почали називати туристами.

Після промислової революції з появою залізниць і пароплавів великої популярності набувають європейські курорти – на морському узбережжі Італії та Франції, в горах Швейцарії, поблизу джерел мінеральних вод тощо. Всесвітньо відомими стають такі курорти як Ніцца і Віші у Франції, Монте-Карло у Монако, Баден-Баден у Німеччині, Карлсбад (або Карлові Вари) у Чехії, Капрі в Італії та інші. Відпочинок на цих курортах був привілеєм англійських лордів і банкірів, німецьких баронів і фабрикантів, російських дворян, індійських магараджів, американських плантаторів.

Подальший розвиток міжнародних економічних зв'язків (у першу чергу – торгівлі) призвів до збільшення рухливості населення. Ще більшим зростанням рухливості населення супроводжувалося зміцнення міжрайонних господарських і культурних зв'язків всередині окремих країн. Активізація як світових, так і внутрішньодержавних господарських зв'язків сприяла зародженню такої форми подорожей, яку вже після Другої світової війни почнуть називати масовим туризмом.

Історики туризму твердять, що перші туристичні подорожі організував англійський підприємець Томас Кук (спочатку на території Великобританії, а потім і за її межами). Відома і точна дата проведення першої організованої міжнародної туристичної подорожі – у 1863 р. група британських туристів відвідала Швейцарію. Але в цей час закордонні поїздки через свою дорожнечу були доступними лише обраним верствам населення.

Поява автомобіля суттєво збільшує рухливість всього населення та «скорочує» відстані. Традиційні курорти у 20-х роках XX століття стають затісними для збільшених потоків рекреантів. З'являються нові курорти в Італії (Ріміні, Сан-Ремо), Франції (Сен-Тропез), США (Маямі) та інших країнах.

Якісні зрушення в характері рекреації відбуваються у період між Першою і Другою світовими війнами: поїздки починають здійснюватися не тільки заради розваг і лікування, але й з пізнавальною метою. Зростає привабливість безпосереднього знайомства з природними, культурно-історичними, архітектурними скарбами своєї країни та інших країн світу. До туризму долучаються широкі верстви інтелігенції. Туризм перестає бути справою індивідуальною, поступово набуваючи характер масового явища.

Після Другої світової війни починається сучасний етап у розвитку внутрішнього та між