Географічна оболонка Землі

ВСТУП

Областю зародження життя на Землі, ареною активної діяльності людського суспільства є географічна оболонка – цілісна і безперервна оболонка Землі, що утворилась внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер – літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери.
Географічна оболонка – найбільш важко побудована частина нашої планети, особливо на контакті сфер: атмосфери і літосфери (поверхні суходолу), атмосфери і гідросфери (поверхня Світового океану), гідросфери і літосфери (дно океану).
Значення географічної оболонки важко переоцінити. Саме тут тісно стикаються, взаємопроникають усі оболонки і фокусується життя.
Географічній оболонці властивий ряд специфічних особливостей. Вона відзначається великим різноманіттям складу і видів енергії. До найважливіших закономірностей географічної оболонки відносяться цілісність, ритмічність розвитку, горизонтальна зональність та висотна поясність. Крім того вона диференціюється на окремі природні комплекси — відносно однорідні частини поверхні Землі.
Все це більш детально розглянуто в тексті контрольної роботи, яка складається із шістнадцяти сторінок, при її написанні було використано сім літературних джерел.

1. ПОНЯТТЯ ПРО ГЕОГРАФІЧНУ ОБОЛОНКУ

Географічна оболонка – цілісна і безперервна оболонка Землі, що утворилась внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер – літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. Межі її нечіткі, тому вчені визначають їх по-різному. За верхню межу беруть озоновий екран на висоті 25-30 км, нижню — в межах літосфери на глибині в кілька сотень метрів, іноді до 4-5 км чи по дну океану. Таким чином, загальна потужність географічної оболонки складає біля 30 км.
До складу географічної оболонки входять повністю гідросфера і біосфера, більша частина атмосфери й частина літосфери. Географічна оболонка становить складну динамічну систему, для якої характерні наявність речовин у трьох агрегатних станах — твердому, рідкому й газоподібному, окисне середовище і жива речовина, складна міграція речовини за участю вод, кисню та живих організмів, концентрація сонячної енергії та багатство різноманітних видів вільної енергії. Між оболонками Землі відбувається складна взаємодія, безперервний обмін речовиною та енергією. Так, в атмосферу надходить вода в результаті її випаровування з поверхні океану та суходолу, тверді часточки, що підіймаються вітром з поверхні суходолу або надходять в атмосферу під час виверження вулканів. Повітря і вода проникають у верхню частину літосфери. Різноманітні тверді частки постійно відносяться у водойми, туди ж надходять й гази з атмосфери. Від поверхні Землі нагріваються верхні оболонки атмосфери.
Географічна оболонка охоплює всю планету, тому її вважають планетарним комплексом. Саме тут тісно стикаються, взаємопроникають усі оболонки і фокусується життя. У географічній оболонці живе людське суспільство. Їй властивий ряд специфічних особливостей. Вона відзначається великим різноманіттям складу і видів енергії. Географічна оболонка неоднорідна не лише у вертикальному, а й у горизонтальному напрямах. Вона диференціюється на окремі природні комплекси — відносно однорідні частини поверхні Землі. Диференціація її на природні комплекси зумовлена нерівномірним надходженням тепла на різні її частини і неоднорідністю земної поверхні.
Географічна оболонка територіально та за об’ємом співпадає з біосферою. Однак єдиної точки зору відносно співвідношення біосфери та географічної оболонки немає. Одні вчені вважають, що поняття «біосфера» дуже близьке або навіть тотожне поняттю «географічна оболонка», що ці терміни по суті синоніми. Інші дослідники роздивляються біосферу як визначену стадію розвитку географічної оболонки (в її розвитку виділяють три етапи: добіогенний, біогенний та сучасний – антропогенний). Біосфера, за цією точкою зору, відповідає біогенному етапу розвитку географічної оболонки. На думку третіх, терміни «географічна оболонка» та «біосфера» не тотожні, так як в понятті «біосфера» увага акцентується на активній ролі живої речовини у розвитку цієї оболонки.
В цілому, географічна оболонка – найбільш важко побудована частина нашої планети, особливо на контакті сфер: атмосфери і літосфери (поверхні суходолу), атмосфери і гідросфери (поверхня Світового океану), гідросфери і літосфери (дно океану). Вверх та вниз від цих поверхонь будова географічної оболонки стає більш простою.

2. ЗОНАЛЬНІ РИСИ ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ

Географічна оболонка має ряд закономірностей. Найважливіші з них: цілісність, ритмічність розвитку, горизонтальна зональність і висотна поясність. Цілісність — це єдність географічної оболонки, зумовлена взаємозв'язаністю складових її компонентів. Зміна одного з компонентів неодмінно спричиняє зміну інших. Так, вирубування лісу призводить до цілого ланцюга природних змін: зникають лісові рослини і тварини – руйнуються і зминаються ґрунти – знижується рівень ґрунтових вод – міліють річки. Цілісність досягається кругообігом речовини та енергії (циркуляція атмосфери, система морських течій, кругообіг води, біологічний кругообіг). Вони забезпечують повторюваність процесів і явищ, сприяють взаємозв'язкам між природними компонентами.
Цілісність властива всім природним комплексам. Вона досягається колообігом речовини та енергії. Колообіги в географічній оболонці різноманітні за своєю важкістю. Деякі з них, наприклад циркуляція атмосфери чи система морських т