Методологія платіжного балансу України

9.1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Платіжний баланс — це структура макроекономічних по­ казників, яка відображає результати зовнішньоекономічної діяльності держави за відповідний період та джерела її фі­ нансування.

Термін «платіжний баланс» здебільшого асоціюється з потоками товарів та послуг, тобто з торговельним балансом. Однак зовніш­ньоекономічні зв'язки більш диференційовані. Вони відображають­ся цілою системою рахунків, що охоплюють усі надходження з-за кордону та платежі за кордон. Переказ заробітної плати працюючих за кордоном родичам на батьківщину, різного типу трансферти (безоплатні надходження та видатки), переливи та накопичення ка­піталів, зміни міждержавної взаємозаборгованості тощо — все це і є складовими платіжного балансу країни.

Стан платіжного балансу держави є одним із базових показни­ків для визначення напрямів політики валютного регулювання. Він значною мірою характеризує міжнародні економічні позиції держа­ви, дає уявлення про її фінансові можливості та потреби в кредитах зарубіжних фінансових організацій, зокрема в позиках МВФ.

Визначення правильних підходів до регулювання платіжного балансу, способів покриття його дефіциту, стратегії використан­ня резервів сприяє підвищенню валютної ліквідності України, що є одним із визначальних факторів збереження та розвитку її дер­жавності.

До 1993 р. в Україні платіжний баланс за формою, притаманною міжнародній практиці, не складався. Дані стосовно міжнародних вимог і зобов'язань країни давалися в розрізненому вигляді в тор­говельному балансі, балансі фінансових ресурсів та валютному пла­ні країни. Відповідно до спільної Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 року Національний банк України взяв на себе відповідальність за скла­дання узагальненого платіжного балансу України. При цьому вра­ховуються також вимоги Міжнародного валютного фонду.

Нагадаємо, що Міжнародний валютний фонд, статутом якого пе­редбачено формування багатосторонньої системи платежів за по­точними розрахунками, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-членів тощо, було створено у 1944 р. у Бреттон-Вудсі на між­народній фінансово-економічній конференції. Був розроблений ме­ханізм регулювання платіжних балансів країн — учасниць МВФ, а також визначена роль їхніх центральних банків у світовій та на­ціональних валютних системах. Україна стала членом МВФ з ве­ресня 1992 р.

Міжнародний валютний фонд здійснює нагляд за світовою ва­лютною системою. У «Принципах нагляду», затверджених Фондом у 1977 p., відзначено, що оцінка політики країн-членів у сфері об­мінних курсів має проводитися на основі комплексного аналізу за­гального економічного стану країни-члена. При цьому стабілізації платіжного балансу мають сприяти заходи як зовнішньої, так і внут­рішньої економічної політики. За вимогами розділу 5 Статті VIIIта розділу 3(6) Статті IVСтатей угоди Міжнародного валютного фон­ду країни-члени зобов'язані подавати МВФ дані з платіжного балан­су, необхідні для виконання його функцій.

Таким чином, з 1993 p., коли виникла потреба у формуванні бази даних, що відповідає міжнародній структурі та принципам скла­дання платіжного балансу, в Україні, як це має місце в більшості єв­ропейських держав, було засновано інтегровану систему збирання інформації, в основу якої покладено банківську звітність. Націо­нальний банк України фактично акумулює всю наявну інформацію із зовнішньоторговельної статистики за статтями платіжного балан­су стосовно окремих країн та валют.

У платіжному балансі фіксуються всі операції між резидентами та нерезидентами держави, за якими потоки товарів та капіталів перетинають кордони економічної території України.

Операції платіжного балансу — це рух економічних цінностей, що відображає створення, зміну, обмін, безплатне передавання або втрату економічних цінностей.

Суть операцій платіжного балансу полягає в зміні права влас­ності на реальні ресурси. Це можуть бути операції, пов'язані з експортом товарів, послуг, рухом трудових ресурсів, капіталу, з фі­нансовими вимогами і зобов'язаннями.

В окремих випадках важко визначити, чи належать міждержавні потоки ресурсів до операцій платіжного балансу. Адже передавання реальних ресурсів інколи здійснюється в межах двох підрозділів однієї юридичної особи (економічні взаємовідносини між холдинго­вою компанією і дочірнім підприємством). Рух ресурсів може не передбачати участі двох сторін (переведення майна з однієї країни в іншу у разі міграції населення). Загальний підхід передбачає, що операцією платіжного балансу вважається такий потік економіч-

них цінностей, у результаті якого збільшується багатство однієї країни та зменшується багатство іншої.

Наголосимо, що в платіжний баланс включаються операції, пов'язані з процесами зміни стану, з потоками, а не з запасами ре­сурсів. Тобто відображаються економічні події, що відбулися протя­гом звітного періоду, а не загальний стан вимог і зобов'язань дер­жави на визначений момент часу.

Оскільки операції платіжного балансу відображають економічні відносини певної держави з іншими країнами, важливим є поняття економічної території країни, через кордони якої і здійснюється рух економічних цінностей.

Економічна територія країни є її