Минуле сьогодення та перспективи виробництва молока в Україні

Реферат на тему:

Минуле, сьогодення

та перспективи виробництва молока в Україні

Молоко і молочні продукти є надзвичайно цінними та незамінними продуктами харчування, особливо для дітей і людей похилого віку. Тому проблема виробництва молока і виготовлення молочних продуктів завжди є надзвичайно актуальною.

На превеликий жаль, в Україні ця проблема вирішується надзвичайно погано. Так, на початку 90-х років в Україні в усіх категоріях господарств вироблялось 24,5 млн. тонн молока, 75-80% з якого перероблялось на українських, вітчизняних молочних підприємствах. Майже вся ця продукція споживалась населенням України, і споживання молока і молочних продуктів на душу населення тоді складало 373 кг. Це, по суті, є науково обґрунтованою нормою споживання. І ось, в минулому році в Україні всіма категоріями господарств вироблено лише 13,4 млн. тонн молока, або 55% від того, що вироблялось 12 років тому. Виробництво молока зменшилось на 12,1 мон. тонн, а споживання на душу населення склало близько 200 кг. По суті, в Україні споживається молока і молочних продуктів тільки 55% від науково обґрунтованої норми.

Причиною такого становища можна назвати «реформи», які негативно відбились на всьому сільському господарстві, а особливо на галузі тваринництва, і, як наслідок,— на галузі переробки і виготовлення молочних продуктів.

В зв’язку з цим сьогодні головним питанням і проблемою всіх виробників і переробників молока є нарощення темпів виробництва молока і молочних продуктів, тобто збільшення об’єму виробництва з метою досягти хоча б наближення до науково обґрунтованої норми споживання. По суті це є головним завданням створеної у вересні 2001 року Спілки молочних підприємств.

Головною причиною спаду виробництва став той факт, що молочне скотарство виявилось збитковим в Україні. За даними матеріалів господарств усіх форм власності, воно і зараз є збитковим, і в ринкових умовах товаровиробник не вважає за необхідне ним займатися. У зв’язку з цим різко зменшилось поголів’я корів, яких було більше 9 млн., а залишилось тільки 4,9 млн. Якщо тоді, у 90-х роках, надій від корови складав біля 3 тис., то за минулий рік він склав біля 2 тис. кг. До такого зменшення довела насамперед збитковість, і як наслідок незацікавленість товаровиробника.

Крім того, виробники молока і підприємства-переробники сьогодні не зв’язані між собою ніякими, особливо економічними важелями. Кожний працює на себе: виробник старається виробити більше молока і якнайдорожче реалізувати його з тим, щоб мати якийсь зиск. Переробник навпаки — старається закупити молоко для переробки по найдешевшій ціні, щоб теж мати відповідний зиск. Як наслідок — непорозуміння між виробником молока і переробником, у зв’язку з чим, по суті, виникла загрозлива ситуація відносно забезпечення населення цими цінними продуктами харчування.

Чи є вихід з такого становища? Насправді їх багато, і вони вже були визначені в минулому. Але у зв’язку з тим, що в Україні ринок не є регульованим, а скоріше відпущеним на самоплив, то навіть ті хороші ростки, які були в 90-х роках, тобто зв’язки між переробником і виробником — їх по суті не стало.

Потрібно, напевне зробити так, щоб у виробництві молока був зацікавлений виробник, а у його переробці був зацікавлений переробник. Для того, щоб був зацікавлений виробник, йому при реалізації молока повинна повернутись вартість самого молока, хоча б невелика кількість грошей на реконструкцію, розширення, поновлення галузі, та ще й повинен залишитись прибуток. Переробні підприємства теж повинні мати від кінцевої ціни готової продукції повернення затрат на переробку та упаковку, певну кількість грошей для переоснащення галузі, і прибуток. Сьогодні ні виробник, ні переробник цього не мають.

В зв’язку с цим, десь 30% молочно-переробних підприємств, яких в Україні налічувалось більш ніж 500, взагалі не працюють, а ті, які працюють, надзвичайно мало використовують виробничі потужності. З одного боку в половину зменшилась кількість сировини, а з іншого — ні в товаровиробника, ні в переробника не має економічної зацікавленості.

Вихід, виходячи із досвіду інших країн, і того, що вже було зроблено в Україні, — в інтеграції товаровиробника і переробника. Обидві сторони повинні працювати на кінцевий результат, але повинна бути й економічна зацікавленість обох сторін. Тобто потрібні правила економічної гри, і доки цих правил не буде, доти галузь буде гинути.

Яскравим прикладом є сьогоднішнє становище, коли переробні підприємства різко знизили закупівельні ціни на молоко, і виробник починає масово здавати корів на м’ясо, а корова — це ресурс, в першу чергу молока, а оскільки в Україні дуже мало м’ясного скотарства, то ще й ресурс м’яса. Тобто рубається сук, на якому ми сидимо, проблема забезпечення населення молоком та молочними продуктами поглиблюється. Переробник в цей час ще менше використовує свої потужності, або зовсім зупиняє молокопереробні підприємства.

Якби обидві сторони працювали в якійсь мірі на кінцевий результат, то надій по Україні ніколи не зменшився б до 2 тисяч кг, бо товаровиробник дбав би про те, щоб мати таку корову, яка б давала хоча би 7-8 тисяч кг молока, тобто конкурентноздатну, корову світового рівня. Тоді переробник думав би про модернізацію, покращення своїх ліній, і виробляв би конкурентноздатну продукцію. Приклади таких, правда ще не до кінця інтегрованих відносин, вже з’являються в Україні. Це