Світові ціни як форма реалізації інтернаціональної вартості

Реферат на тему:

Світові ціни як форма реалізації інтернаціональної вартості

При визначенні ціни в основному використовують метод по­вних витрат і метод прямих витрат, причому перший — переважно, тому що він зручний і простий у застосуванні. Покажемо, як визна­чають ціни, виходячи з повних витрат, щоправда, за умови (для спрощення), що фірма виробляє лише один вид продукції.

Визначення ціни методом повних витрат: (місячні витрати, дол)

Матеріали9000

Робоча сила1000

Непрямі витрати3800

Усього витрат13800

Очікуваний прибуток2700
Очікуваний доход від реалізації 16500

Місячне виробництво (шт.)1000

Ціна одиниці продукції16,5.

Підсумовуючи всі витрати, пов'язані з виробництвом продук­ції, та додаючи до них величину передбачуваного прибутку, визна­чають доход, очікуваний від реалізації всієї продукції (16500). Роз­діливши величину доходу на кількість товарів, вироблених кожного місяця (1000 одиниць), одержують фабричну ціну одиниці виробу (16,5 дол). Встановлена в такий спосіб ціна, що базується на повних витратах виробництва, припускає повну реалізацію всіх виготовле­них виробів. Якщо ж підприємство не зможе продати всю продук­цію за встановленою ціною, воно не одержить закладений у розра­хунок очікуваний доход і, отже, буде мати фінансові труднощі.

У вітчизняній літературі метод повних витрат іноді розгляда­ється як аналог витратному методу ціноутворення, що застосовува­вся у командно-директивній економіці. Однак більш глибоке озна­йомлення з технікою цього методу, особливо з практикою його ви­користання, свідчить про помилковість подібної аналогії.

Розглянемо в даному зв'язку деякі специфічні особливості са­мої техніки розрахунку ціни за методом повних витрат.

Насамперед, повні витрати виробництва одиниці продукції та надбавку на прибуток розраховують, як правило, з урахуванням ви­значеної норми завантаження виробничих потужностей підприємства (зазвичай на 75-85 %). Зрозумілі причини орієнтування великих ком­паній при ціноутворенні не на реальні витрати, а на витрати за яко­гось стандартного завантаження потужностей. Зростання заванта­ження потужностей скорочує витрати на одиницю продукції та, на­впаки, зниження завантаження збільшує витрати на одиницю проду­кції (тому що зберігається приблизно однаковий обсяг частини ви­трат - так звані умовно-постійні - при зміні обсягу виробництва).

Орієнтуючись на рівень витрат за фіксованого та до того ж неповного завантаження потужностей, великі компанії помітно по­слабляють вплив кон'юнктурних коливань виробництва на ціноут­ворення.

Далі використовується досить гнучка процедура при визначенні надбавок на прибуток (що додає велику гнучкість самим цінам). Ця процедура спрямована на максимізацію прибутку з урахуванням і коро­ткострокових, і довгострокових інтересів компанії. Загальна величина надбавки для всіх продуктів виходить з величини прибутку на капітал, що обчислюється як процентне відношення реалізованого прибутку до величини інвестованого капіталу, розрахованої на тривалий період на перспективу (так звана "цільова" норма прибутку). Величина "цільової'" норми прибутку зв'язана з довгостроковою оцінкою компанією свого майбутнього становища на ринку. Коли компанія почуває себе досить захищеною на ринку, вона підвищує "цільову" норму прибутку; в умо­вах сильної конкуренції, у тому числі з боку товарів-субститутів, вона може обмежитися встановленням меншої "цільової"" норми. Отримана від загальної величини прибутку на капітал надбавка на прибуток роз­поділяється потім по продуктовому набору достатньо диференційова­но: по одних продуктах вона велика, по інших -незначна, в окремих випадках вона дорівнює нулю чи навіть допускається збитковий про­даж. В основі визначення величини надбавки за кожним конкретним продуктом лежить оцінка ринку; менша еластичність попиту за ціною на той чи інший продукт зазвичай зв'язана з більш високою часткою прибутку в ціні.

Таким чином, аналіз однієї тільки техніки формування ціни за методом повних витрат показує принципові відмінності від чисто витратного методу ціноутворення, типового для командно-директивної економіки. Але наступна практика використання цін великими компаніями дає приклади ще більших відмінностей (оскільки компанії широко використовують систему різного роду знижок або; навпаки, доплат до ціни залежно від якісних характе­ристик товарів, умов їх збуту, змін ринкових умов тощо).

Проте критика методу повних витрат за його відносну негнуч­кість сприяла використанню у великих компаніях іншого методу, націленого на більш повне врахування умов ринку вже на стадії пе­рвісного формування ціни. Мова йде про метод прямих витрат, що ґрунтується на поділі всіх витрат на накладні (в основному співпа­дають з постійними чи, точніше, умовно-постійними витратами) та прямі (включаються головним чином перемінні витрати). Оскільки постійні витрати відносно незалежні від зміни обсягів виробництва даного продукту, то для короткого періоду при встановленні цін особливо важливо аналізувати прямі витрати, що змінюються при зміні обсягів виробництва.

Метод прямих витрат полягає у встановленні ціни шляхом до­давання до прямих (перемінних) витрат певної надбавки. При цьо­му постійні витрати підприємства як системи не розподіляються за окремими продуктами, а відшкодовуються з різниці між сумами цін реалізації та перемінних