Концепція спонтанного характеру ринкового порядку

ЗМІСТ

Вступ

Концепція спонтанного характеру ринкового порядку

Висновки

Література

Вступ

Тема реферату – «Концепція спонтанного характеру ринкового порядку».

У розвинутих країнах світу нині активно ведеться боротьба за ідею суспільного договору. Криза соціальної держави, безробіття, проблема закону і порядку породжують питання межі претензій індивіда. Тому на передній план виходять конституційні проблеми, а лібералізм набуває нового змісту.

Неолібералізм — напрям в економічній науці та практиці управління господарською діяльністю, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання господарства, вільного від надмірної регламентації. Представники економічного неолібералізму, дотримуючись традиційних положень, виходять з того, що ринок як найефективніша система господарства створює найкращі умови для економічного зростання і що свобода суб'єктів економічної діяльності має пріоритетне значення. Держава повинна забезпечити умови для конкуренції та здійснювати контроль там, де відсутні ці умови. Сучасних неолібералів об'єднують не стільки концептуальні положення, як спільність методології.

Головними теоретиками цього напряму в економічній науці є Ф.-А. фон Хаєк, М. Фрідман, Р.Е. Лукас, М.Ф.-Ш. Алле та ін.

Концепція спонтанного характеру ринкового порядку

Досвід 70—80-х років XX ст. показав, що державне втручання може стати реальною загрозою нормальному функціонуванню ринкової системи. Така ситуація зумовила появу ідей ліберально-ринкової системи. Найвпливовішим теоретиком лібералізму в XX столітті є Ф.-А. фон Хаєк.

Хаєк (Hayek) Фрідріх-Август фон (1899—1992) — австрійський економіст, лауреат Нобелівської премії (1974). Народився у Відні. Навчався у Віденському університеті. У 1921 р. здобув ступінь доктора права, в 1923 р. доктора економіки. У 1927 p., залишивши державну службу, разом з Л. фон Мізесом заснував Австрійський інститут економічних досліджень (кон'юнктури), яким керував чотири роки. На запрошення англійського економіста Л. Роббінса переїхав до Лондона. Працював професором місцевого університету, завідувачем кафедри економіки та економічної статистики в Лондонській школі економіки. В 1938 р., не бажаючи залишатися в окупованій Гітлером Австрії, став британським підданим. Через три роки в Лондонському університеті йому було присуджено вчений ступінь доктора природничих наук.

Ф.А. фон Хаєк — один із лідерів неоавстрійської школи політичної економії. В Лондоні став ініціатором економічної дискусії, що розгорнулася у зв'язку з виходом у світ двох його праць — «Ціни і виробництво» (1931) і критичної рецензії на працю Дж. М. Кейнса «Трактат про гроші» (1930). У ній взяли участь майже всі відомі англійські економісти. За часом дискусія збіглася з Великою депресією і тому, по суті, велася навколо причин глибокої кризи, що охопила всі індустріальні країни, та шляхів виходу з неї. У цій дискусії зіткнулися дві економічні школи — австрійська і кейнсіанська. І хоча прийнято вважати, що вона завершилася на користь кейнсіанців, австрійська школа та її провідний представник Ф. А. фон Хаєк своїм трактуванням подій передбачив розвиток економіки, котрий виявився через 40 років у процесі стагфляції 70-х років.

У 30-ті роки було опубліковано праці «Монетарна теорія і торговий цикл» (1933), «Монетарний націоналізм і міжнародна стабільність» (1937), у яких Хаєк передбачив багато положень монетарної теорії М. Фрідмана. У праці «Прибуток, відсоток та інвестиції» (1939) автор виступає на захист вільного конкурентного ринку.

У 1950 р. він переїхав у США і до 1962 р. працював професором соціальних наук і етики Чиказького університету. Ці роки були для вченого періодом плідного наукового пошуку. У 1969 p., повернувшись до Європи, Ф.-А. фон Хаєк — професор економічної політики у Фрейбурзькому університеті (Німеччина), а з 1970 р. — професор-консультант Зальцбурзького університету (Австрія). Останні роки життя провів у Фрейбурзі.

У 50—60-ті роки західні економісти вважали Ф.-А. фон Хаєка вченим, який безнадійно відстав від часу. До цього спричинила, зокрема, поразка у дискусії з Дж.-М. Кейнсом, нехтування ним макроекономіки і економетрики, відстоювання позиції невтручання держави у роботу ринку. Однак після визнання його внеску Нобелівським комітетом інтерес до праць вченого відродився. Стагфляція підтвердила обґрунтованість багатьох його застережень.

Його наукова скарбниця містить 18 праць, серед яких «Чиста теорія капіталу» (1941), «Використання знання у суспільстві» (1945), «Контрреволюція науки» (1952), «Структура сприйняття» (1960), «Конституція свободи» (1960), трилогія «Право, законодавство і свобода» (1973— 1979), дві збірки лекцій і статей «Дослідження в філософії, політиці, економіці та історії ідей» (1967—1978) та десятки статей.

Ф.-А. фон Хаєк — почесний член Лондонської школи економіки, почесний доктор Токійського, Віденського, Зальцбурзького університетів.

Чільне місце у теорії лібералізму Ф. А. фон Хаєка належить концепції спонтанного характеру ринкового порядку.

Концепція спонтанного характеру ринкового порядку — концепція про такий абстрактний самоутворений порядок (як наслідок розвитку), що побудований на створених правилах, які можуть застосовуватися окремими людьми незалежно від мети і є однаковими для цілих категорій суспільства, не зазначених індивідуально.

Ринкова економіка, на думку Ф.-А. фон Хаєка,

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать