Фізична культура і спорт в умовах ринкової економіки

Фізична культура і спорт в умовах ринкової економіки

В умовах поглиблення ринкових відносин відбувається інтенсифікація економічної і особливо підприємницької діяльності не тільки організацій фізкультурно-спортивного напрямку, але й усіх працівників галузі «ФКіС».

У зв’язку з цим радикально змінюються вимоги до професійної підготовки кадрів по фізкультурі і спорті, які у процесі навчання у ВНЗ повинні засвоїти не тільки основи ринкової економіки, але й сформувати економічне мислення, оволодіти елементами економічної культури, поведінки та самовизначення у сфері спортивного підприємництва.

Державний освітянський стандарт вищої професійної освіти в рамках засвоєння навчального курсу «Економіка ФКіС» передбачає розгляд фізкультури і спорту, як галузі народного господарства, вивчення економіки, фінансового забезпечення, матеріально-технічної бази і трудових ресурсів галузі, проведення економічного аналізу діяльності фізкультурно-спортивних організацій.

Бакалавр «ФКіС» повинен не тільки добре орієнтуватися у різноманітних макро і мікроекономічних проблемах фізкультури і спорту, які функціонують в умовах формування ринкової економіки, але й вміти працювати з різними документами і фінансовими планами, кошторисами і договорами.

Галузева структура народного господарства характеризується переліком окремих галузей, окремих виробництв і видів діяльності, які виділені в економіці країни на підставі суспільного розподілу праці, пропорціями, які сформувалися між ними у розподілі ресурсів і масштабах виробництва, міжгалузевими взаємовідносинами, які проявились в обміні товарами і послугами.

В основу класифікація галузей народного господарства можуть бути покладені різні принципи, які відображають способи виділення однорідних видів діяльності в одну класифікаційну галузеву одиницю.

Існує підхід, який передбачає, що галузь народного господарства включає в себе сукупність виробництв однорідної продукції незалежно від масштабів підприємств або їх підрозділів, відомчої належності чи наявності самостійного балансу. Мова йде про те, що якщо на великих підприємствах в невеликих масштабах у якості допоміжних виробляються товари чи послуги, які не характерні для основної діяльності, то вони повинні враховуватись не за профілем цього підприємства, а по галузях, відповідним споживчим якостям товарів чи послуг, що виробляються.

Іншими словами, в основу класифікації галузей покладено підприємство (організація, установа), яке має самостійний баланс і має визначений вид діяльності, тобто принцип «господарчої» галузі.

Виробнича сфера являє собою сукупність галузей матеріального виробництва, кінцевий результат діяльності яких є матеріальний продукт. Це галузі, які виробляють, в першу чергу, засоби виробництва і предмети споживання. До них відносять: промисловість, сг, будівництво, торгівлю, транспорт.

Невиробнича сфера – це комплекс галузей, які не виробляють, як правило, безпосередньо матеріальних цінностей. У більшості випадків це галузі, які пов’язані із задоволенням нематеріальних потреб людини за допомогою надання різноманітних послуг, а саме послуг житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, транспорту та зв’язку для населення, охорона здоров’я, фізкультура і спорт, освіта, культура, наука (у сфері матеріального виробництва – 66,2%, нематеріального – 33,8%, країні Європи – 60-70% у сфері послуг, причина – впровадження заходів НТР).

Аналізуючи структуру галузей народного господарства його було поділено на виробничу та невиробничу сфери, необхідно відзначити, що органічний взаємозв’язок цих двох сфер економіки полягає у тому, що матеріальне виробництво, що матеріальне виробництво, яке створює матеріально-технічні умови для усіх видів суспільно-корисної діяльності, у тому числі і для невиробничої сфери, випробовує на собі і зворотний зв'язок – вплив самого працівника (його освіта, інтелект, здоров’я) всього того, що є вирішальним впливом на зростання продуктивності праці, а забезпечується нематеріальним виробництвом.

ФКС з економічної точки зору можна охарактеризувати, як вид суспільно-корисної діяльності з надання різнохарактерних послуг. Така діяльність відноситься до невиробничої сфери, тому що прямо не приймає участь у створенні матеріального продукту.

Галузь – це сукупність підприємств і організацій, які характеризуються загальністю продукції, що виготовляється, технології виробництва, основних фондів, професійних навичок працюючих і потреб, які задовольняються ними.

Не дивлячись на те, що наведене визначення відноситься насамперед до галузей виробничої сфери, його правомірно застосовувати на будь-яку галузь народного господарства, тому що в ньому містяться головні признаки, які лежать в основі, з одного боку, об’єднання в галузь різних господарських одиниць, а з іншого боку, різниці між галузями. В основі об єднання різних господарських одиниць в галузь лежать:

a) особливості праці робітників підприємств і організацій, які виконують специфічні функції в системі суспільного поділу праці;

b) особливості використовуваних засобів праці;

c) специфічна форма результатів праці.

Сукупність названих при знаків відображає виникнення різновидів суспільно необхідної діяльності та їх формування в галузь: розвиток потреб у будь-якому продукті праці (товарі, послузі) обумовлює спеціалізацію виробництва, її постійне поглиблення за раху