Дослідження неолібералізму як економічної теорії

Реферат на тему:

Дослідження неолібералізму як економічної теорії.

ПЛАН

Вступ. 3

1. Концепція соціального ринкового господарства. 5

2. Типи економічних систем по В.Ойкену. 6

3. Роль держави в «соціальному ринковому господарстві». 8

4. Чиказька школа неолібералізму. 9

Висновок. 11

Список використаної літератури. 14

Вступ

Неолібералізм виник майже одночасно з кейнсіанством в 30-і рр. як самостійна система поглядів на проблему державного регулювання економіки. Неоліберальна концепція і в теоретичних розробках і в практичному застосуванні ґрунтується на ідеї пріоритету умов для необмеженої вільної конкуренції не всупереч, а завдяки певному втручанню держави в економічні процеси.

Якщо кейнсіанство за початкове вважає здійснення мерів активного державного втручання в економіку, то неолібералізм — щодо пасивного державного регулювання. По кейнсіанським моделях перевага віддається сукупності державних мерів по інвестуванню різних сфер економіки, розширенню об'ємів урядових замовлень, закупівель, посилюванню податкової політики. Їх крайній прояв приводить, як очевидно з економічної історії, до дефіциту державного бюджету і інфляції.

Неоліберали виступають за лібералізацію економіки, використання принципів вільного ціноутворення, що веде роль в економіці приватної власності і недержавних господарських структур, бачивши роль регулювання економіки державою в його функціях «нічного сторожа» або «спортивного судді». Представники неоліберальної концепції державного регулювання економіки, пам'ятаючи напуття Л. Ерхарда — «конкуренція скрізь, де можливо, регулювання — там, де необхідно», — довели правомірність обмеженої державної участі в економічних процесах і більшого його сприяння вільному і стабільному функціонуванню підприємців як умова усунення не рівноваги в економіці.

Вже в 30-і рр. для протидії кейнсіанським ідеям державного регулювання економіки, що обмежують систему вільної конкуренції, у ряді країн були створені неоліберальні центри з вироблення альтернативних мерів державного втручання в економіку, які (заходи) сприяли б відродженню і практичному втіленню ідей економічного лібералізму. Найбільш крупні центри неолібералізму в Германії, США і Англії отримали назву відповідно Фрайбургськой школи (її лідери — В. Ойкен, В. Репке, А. Рюстов, Л. Ерхард і ін.), школи Чикаго, яку також називають «монетарною школою» (її лідери — Л. Мізес, М. Фрідмен, А. Шварц і ін.), Лондонської школи (її лідери — Ф. Хайек, Л. Роббінс і ін.). Видними представниками неоліберальних ідей у Франції з'явилися економісти Ж. Рюефф, М. Алле та інші.

Передуючи короткій характеристиці особливостей шкіл неоліберальних ідей різних країн, слід зазначити, що представники неоліберального руху ще в початку 30-х рр. намагалися виробити єдину науково-практичну платформу. Спільні в даному зв'язку принципи неолібералізму були продекларовані в міжнародному масштабі в 1938 р. на конференції в Парижі. Цей форум неолібералів нині називають також «колоквіумом Ліппмана» із-за співзвучності схвалених на конференції принципів неолібералізму з положеннями виданою в тому ж році американським економістом А. Уолтером Ліппманом книги під назвою «Вільне місто». Суть схвалених в Парижі спільних принципів неоліберального руху зводилася до проголошення необхідності державного сприяння в поверненні правил вільній конкуренції і забезпеченні їх виконання всіма господарюючими суб'єктами. Умова пріоритету приватної власності, свободи операції і вільних ринків могло бути переглянуто діями держави лише в екстремальних випадках (війна, стихійне лихо, катастрофа і тому подібне).

1. Концепція соціального ринкового господарства

Після другої світової війни ідеологія неолібералізму знайшла успішне практичне застосування первинно в Західній Німеччині (ФРН). Тут зачинаючи з 1948 р. ці ідеї придбали статус державної доктрини уряду Аденауера — Ерхарда. Видні німецькі теоретики неолібералізму В. Репке, А. Рюстов та інші очолили критику будь-якого прояву монополізму ради свободи і гуманізму. В. Ойкен і його послідовники у Фрайбургськом університеті з того ж 1948 р. зачали випуск щорічника «Ордо», який зіграв роль теоретичної трибуни неолібералізму всіх країн. Само слово «Ордо», вибране В. Ойкеном, перетворилося на збірне поняття, символізуюче «природних буд вільного ринкового господарства». Західнонімецька доктрина неолібералізму під впливом «школи Ойкена» почала навіть іменуватися «ордолиберализмом».

Теоретикам неолібералізму ФРН належить ідея поєднання принципу «свободи ринку» і справедливого розподілу за принципом «соціального вирівнювання». Вперше її концептуально виклав А. Мюллер-Армак в своїй книзі «Господарське управління і ринкове господарство» (1947), в якій також вперше використовував термін «соціальне ринкове господарство». Розробки в цьому напрямі були продовжені В. Репке, Л. Ерхардом, В. Ойкеном і ін. Причому про створення моделі «соціального ринкового господарства» як головне завдання економічної політики країни було заявлено самим канцлером ФРГ К.Аденауером в передмові до книги В. Репке чи «Правильна німецька економічна політика?» (1950).

По характеристиці В. Репке «соціальне ринкове господарство» — це шлях до «економічного гуманізму». У своїй книзі «Гуманне суспільство» він писав, що цей тип господарства протиставляє колективізму персоналізм, концентрації влади —

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать