Економіка Швейцарії

1. Історія становлення Швейцарської Конфедерації.

Столиця – Берн

Територія. Швейцарія знаходиться в Центральній Європі. На півночі вона межує з Німеччиною, на заході - з Францією, на півдні - з Італією, на сході - з Австрією і Ліхтенштейном. Площа 41,3 тис. км ².

Населення. 7, 60 млн. осіб (2009р.).

Природнокліматичні умови. Велика частина території знаходиться в Альпах (висота до 4634 м, пік Дюфур), в центрі країни розташоване Швейцарське плоскогір'я, на північному заході – гори Юра. Клімат – помірний, але змінюється з висотою.

Державний устрій. Швейцарія – федеративна парламентська республіка. Кожен кантон має свою конституцію, парламент, уряд. Глава держави і уряду – президент Конфедерації, який обирається на рік урядом з числа членів уряду – федеральних радників. Законодавчий орган – двопалатні Федеральні збори (Національна рада з 200 депутатів і Рада кантонів з 46 депутатів). Вищим виконавчим органом є Федеральна рада (уряд), що складається з 7 федеральних радників Кожен федеральний радник керує одним з семи федеральних департаментів.

Адміністративно-територіальний поділ. 23 кантони або 20 кантонів і 6 напівкантонів.

Мова. Офіційні мови – німецька (діалект “швіцердюч”, рідний для 63,7% швейцарців), французька (19,2%), італійська (7,6%), ретороманська (0,6%). Ретороманська мова поширена тільки в гірському кантоні Граубюндена (північний схід).

Релігія. 46,1% населення – католики, 40%–протестанти.

Грошова одиниця. Швейцарський франк.

Швейцарія – країна, дохід на особу і рівень життя в якій вважаються найвищими в світі, а безробіття і податковий тягар - відносно низькими. Важливим джерелом різноманітних успіхів Швейцарії є її складна і надзвичайно повчальна історія виникнення її як конфедеративного держави.

Датою заснування Швейцарської Конфедерації є 1 серпня 1291 року, коли три лісові кантони (землі) — Урі, Швіц і Унтервальден, захищаючи незалежність від австрійських Габсбургів, уклали оборонний союз (“вічний союз”) в рамках “священної Римської імперії”. До речі, назва Швейцарії походить від назви одного з цих кантонів — Швіц.

На території сучасної Швейцарії в ІІ ст. до н.е. проживало кельтське плем'я гельветів (від назви яких походить колишня назва Швейцарії - Гельвеція). Потім ці землі були завойовані військами Юлія Цезаря (58 р. до н.е.) і виявилися включеними в склад Римської імперії. У ІІІ-V ст. н.е. на цю територію почало постійно вторгатися німецьке плем'я алеманів, що зайняло поступово всю її східну частину. В другій половині V ст. західні області відійшли до Бургундії. У VI ст. ці території увійшли до складу Франкської держави. Після її розпаду (843 р.) східна частина відійшла до Німеччени (яка стала пізніше ядром Священної Римської імперії), а західна - до Бургундії (такий поділ в основному відповідав мовно-етнічній відмінності).

У 1033 р. обидві частини були включені до складу Священної Римської імперії. Стали з'являтися великі феодальні володіння (графства та герцогства). На сході пануючі позиції захопили Габсбурги, на заході - Савойські графи. Але деяким впливовим містам (Женеві, Цюриху та Берну), а також “лісовим кантонам” Швіц, Урі, Унтервальден) вдалося домогтися особливих імперських прав, тобто знайти фактичну незалежність.

Швейцарська конфедерація виникла в 1291 в результаті союзного договору між трьома “лісовими кантонами” для спільної боротьби за незалежність проти панування Габсбургів. Чергова спроба знову їх підпорядкувати закінчилася поразкою імператорських військ при Маргартене (в 1315 р.), після чого до союзу переможців стали приєднуватися і інші кантони (Люцерн, Цюріх, Цуг, Гларус і Берн). Таким чином виник союз 8 кантонів, який продовжив боротьбу за незалежність. У 1388 р. Габсбурги були змушені укласти мир на дуже сприятливих умовах для Швейцарського союзу.

У тривалих і майже безперервних війнах швейцарська військова майстерність досягла високого рівня. У XIV-XVI ст. конфедерація стала навіть основним постачальником найманих солдатів в армії багатьох провідних європейських країн. У кінці XV ст. імператор Священної Римської імперії Максиміліан I почав чергову спробу знову поставити в залежність союз швейцарських кантонів. Однак ця Швейцарська (або Швабська) війна закінчилася повною поразкою імператорських військ. В укладеному договорі (1511 р.) Швейцарський союз повністю розірвав свій зв'язок з імперією і визначився як самостійна держава (міжнародне визнання цей акт отримав після Вестфальського мирного договору в 1648 р.).

У наступні роки тривало територіальне розширення конфедерації (до 1798 р. до її складу входило вже 13 кантонів). Почався процес поступової організаційної перебудови союзу. У рамках конфедерації був відсутній постійний центральний орган управління, його заміняли періодичні сейми, на яких право голосу мали тільки ”повноправні кантони”. Поряд з ними існували “союзні землі” (Женева, Санкт-Гален та ін) і навіть “підвладні території”(Ааргау, Тічіно та ін.). Останні були абсолютно безправними. Протиріччя між учасниками “союзу кантонів” призводили до постійної боротьби і навіть збройних зіткнень.

Перша спроба створення центральної влади і проголошення рівності всіх кантонів була зроблена в рамках Гельветічної республіки (1798 р.), створеної за сприяння Франції. Але після краху наполеонівської імперії швейцарський сейм прийняв (в 1814 р.) новий варіант союзного договору про конфедерацію кантонів, який зно