Економічний розвиток західної Європи в епоху середньовіччя (V- XVст.)

Міністерство освіти і науки України

Промислово економічний коледж НАУ

Реферат

з дисципліни «Економічна історія»

на тему « Економічний розвиток західної Європи в епоху середньовіччя (V- XVст.)»

Виконала

студентка групи 375 БЕП

Верстак Б.Л.

Київ-2007

Зміст

1. Основні риси та періодизація феодального господарства

2. Форми землеволодіння та соціально-економічні відносини в епоху середньовіччя

3. Середньовічні міста. Ремесла. Цехи

4. Внутрішня і зовнішня торгівля. Фінанси

1. Основні риси та періодизація феодального господарства

Господарство епохи середньовіччя (феодальне господарство) характеризується перш за все пануванням приватної власності на землю. Основний дохід, а відтак і можливість вижити, люди отримували від землі, яка вважалася головним багатством. Особи, які нею володіли, як правило, панували в суспільстві. Ієрархічна структура земельної власності, що ґрунтувалася на васальних зв'язках, призводила до протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням, яке зберігалося. Селяни знаходилися в особистій, поземельній, судово-адміністративній і військово-політичній залежності від землевласників. Домінувало натуральне господарство. Обмін відігравав другорядну роль. Майже всі багатства суспільства створювалися ручною працею. Знаряддя праці були примітивними. Енергія вітру і рік, вугілля і деревини почала використовуватися лише в пізньому середньовіччі і спочатку дуже обмежено.

Місце людини в суспільстві, як правило, визначалося не її особистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйора ставав сеньйором, син селянина — селянином, син ремісника — ремісником.

Отже; в основі середньовічного господарства лежала власність феодалів на землю і їх неповна власність на виробників — закріпачених селян. Селяни наділялися землею і-мали своє господарство. Користуючись землею феодала як наділом, вони зобов'язані були за це обробити панську землю за допомогою своїх знарядь або віддавати йому додатковий продукт своєї праці — ренту (з лат. — повертаю, сплачую). Відомі три форми феодальної ренти: відробіткова (панщина), продуктова (натуральний оброк), грошова (грошовий оброк).

Основними формами господарської діяльності були: феодальна вотчина (французька сеньйорія, англійський манор), ремісничий цех, торгова гільдія. В цілому економіка була аграрно-ремісничою, що єднало її з господарством стародавніх цивілізацій і дало підставу називати цивілізацію, яка існувала до кінця XV ст., аграрно-ремісничою, а суспільство — традиційним. Розвиток господарства епохи середньовіччя можна поділити на три періоди. У ранньому середньовіччі (V — X ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези). XI — XV ст. — період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва. У пізньому середньовіччі (XVI — перша половина XVIII ст.) зароджується ринкове господарство, з'являються ознаки індустріальної цивілізації(про останній період — в наступному розділі.)

2. Форми землеволодіння та соціально-економічні відносини в

епоху середньовіччя

Генеза та розвиток нових господарських форм в середньовічній Європі мали універсальні ознаки. Вони формувалися в основному на соціально-економічній спадщині Римської імперії та господарських досягненнях германських племен.

Становлення середньовічного господарства яскраво простежується на прикладі Королівства франків (V-ІХ ст.), яке було створене германськими племенами франків на території колишньої римської провінції — Північної Галлії (сучасної Франції), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи.

У V — VI ст. у Франкському королівстві відбувався процес трансформації родової землеробської громади на сусідську — марку, в якій переважало індивідуальне сімейну господарство — основна виробнича ланка франкської общини. Вся земля знаходилася у колективній власності громади. У спадок (синам, братам померлого) передавалися наділи орної землі, сади, виноградники, ділянки лісу, луки та пасовища. Мала місце приватна власність, яка поширювалася на будинок з присадибною ділянкою землі та рухоме майно. Неподільні угіддя були спільною власністю членів громади. Права відчуження (вільного розпорядження) землі франки не знали.

Майнова та соціальна диференціація, яка мала місце у франків раніше, значно посилилася після завоювання та колонізації Галлії. Значну частину землі та інших багатств отримали королі, знать, дружинники. Одночасно відбувалося розорення господарства тих членів громади, які загинули на війні, а також внаслідок хвороб, епідемій та інших причин. Посилювався дуалізм між колективною власністю та парцелярними (індивідуальними ) господарствами. Поступово спадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на алод — приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася — продавалася, обмінювалася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади (марки). Марка базувалася, таким чином, на приватній власності на орні землі, колективній власності на угіддя, на вільній праці її членів. Одночасно зберігалася земельна власність галло-римського населення та церкви. Продовжувало діяти римське законодавство, яке оберігало цю власність. Разом з тим зростало землеволодіння франкських королів та знаті.

У VIII — IX

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать