Модель загальної економічної рівноваги Ерроу—Дебре. Теорема неможливості К.-Дж. Ерроу

ЗМІСТ

Вступ

1.Модель загальної економічної рівноваги Ерроу—Дебре

2.Теорема неможливості К.-Дж. Ерроу

Завершення

Використовані джерела

Вступ

Ще наприкінці XVIII ст. шотландський економіст Адам Сміт (1723—1790) помітив, що в приватновласницькій економіці дії великої кількості незалежних один від одного учасників, які керуються лише власними інтересами, не спричиняють повного хаосу. Над виявленням механізму, що забезпечує знеосіблену координацію цих дій працювали економісти кількох поколінь. Так з'явилася теорія загальної економічної рівноваги. Запропонував її Л. Вальрас. Він стверджував, що економіка створюється зусиллями багатьох учасників, які виробляють, обмінюють і споживають велику кількість товарів. Відповідно використовується стільки ж цін. Аналіз взаємозв'язків між ними потребував математизації теорії, а відтак і практики. Застосування математики в цій теорії є природним, оскільки кожний товар і його ціна мають певне кількісне вираження.

Незважаючи на те що у 30-ті роки XX ст. деякі економісти розрізняли поняття «рівновага» і «стабільність», чітку класифікацію загальних систем і методів їх аналізу запропонував П.-Е. Самуельсон. У праці «Основи економічного аналізу» вчений всебічно охарактеризував рівноваги, заклавши фундамент для розвитку прикладної науки.

Найістотніший внесок П.-Е. Самуельсона в розвиток теорії загальної рівноваги полягає в тому, що він довів, що економічна наука ніколи не мала на меті сформулювати в явному вигляді динамічні теорії. Без опису динамічного механізму, що характеризує реакцію системи на зміни зовнішніх умов, не може вважатися обґрунтованим жоден висновок, який спирається на аналіз порівняльної статики. Нестійка система, параметри якої зазнали змін, не обов'язково повинна знову повернутися в стан такої «нової» рівноваги. П.-Е. Самуельсон використав поширене в математичній літературі визначення стійкості до аналізу динамічної системи.

На початку 50-х років XX ст. зі швидкими темпами цілеспрямованої математизації економічної науки в макроекономічній теорії панівні позиції належали кейнсіанській концепції. До економічних досліджень стали залучати фахівців у галузі прикладної математики, завдяки чому стара теорія загальної рівноваги Л. Вальраса набула нового вигляду, в ній з'явилися додаткові «вимірювання».

Появу такого підходу до теорії загальної економічної рівноваги датують 1954 роком, після опублікування праці «Існування рівноваги для конкурентної економіки» К.-Дж. Ерроу і Дж. Дебре.

Модель загальної економічної рівноваги Ерроу—Дебре

Ерроу (Аггоу) Кеннет-Джозеф (нар. 1921) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1972). Народився в Нью-Йорку. У 1940 р. закінчив Нью-Йоркський коледж і отримав дипломи бакалавра математики і бакалавра історії. Через рік стає магістром гуманітарних наук Колумбійського університету. У 1942—1946 pp. — офіцер військово-повітряних сил армії СІЛА. З 1947 р. — асистент професора в Комісії Каулза з економічних досліджень. Захистивши дисертацію та отримавши вчений ступінь доктора філософії, працював на посаді професора економічних наук і статистики Стенфордського університету, з 1949 по 1968 рік — Гарвардського. У 1980 р. повертається у Стенфордський університет. Багато уваги приділяє дослідженню мобільності праці й капіталу в економіці, аналізу меж та можливостей заміни праці й капіталу і впливу цих процесів на ефективність виробництва.

К.-Дж. Ерроу відомий і як автор праць в галузі економіки НТП, організації і управління виробництвом, загальної теорії економічної рівноваги і апарату виробничих функцій. Є співавтором «Довідника з математичної економіки».

Про незаперечний авторитет ученого свідчить його обрання президентом Американських економетричного товариства (1956) та економічної асоціації (1973), у 1957 р. остання нагородила його медаллю імені Дж.-Б. Кларка). К.-Дж. Ерроу — член Національної академії наук СІЛА, Фінської, Британської академій наук, Американської академії мистецтв і наук, Американських статистичної асоціації та філософського товариства, Економетричного товариства та інших. Почесний доктор багатьох американських та іноземних університетів.

Дебре (Debreu) Джеральд (нар. 1921) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1983). Народився в м. Кале (Франція). У 1939 р. здобув ступінь бакалавра. Після війни (1945) Дж. Дебре працював викладачем математики. Але його дедалі більше вабила економіка. Став молодшим співробітником з економіки в Національному центрі наукових досліджень. Будучи впродовж півтора року стипендіатом Фонду Рокфеллера, почав науково-дослідницьку діяльність.

З осені 1949 р. Дж. Дебре працював асистентом-дослідником у Комісії Каулза з економічних досліджень у Чиказькому університеті. У 1956 р. йому присвоєно учений ступінь доктора природничих наук. З 1962 р. — професор економіки Каліфорнійського університету, з 1975 р. — професор математики.

У своїх наукових дослідженнях Дж. Дебре велику увагу приділив проблемам загальної рівноваги. Він, як і К.-Дж. Ерроу, Л. Маккензі, Р. Раднер та інші економісти, займаючись переважно мікроекономічною теорією, прагнув краще зрозуміти, як західна економічна система, що декларує свободу дій кожної особи, може визначати таку ринкову поведінку учасників, за якої стає можливим ефективний розподіл ресурсів.

У праці «Подання впорядкованих пере

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать