Історія економічних учень

Зміст

Вступ

1. Економічна школа фізіократів

2. Економічні погляди Франсуа Кене

3. Економічні погляди А. Тюрго

4.Зародження економічної школи фізиократів.

Висновки

Використана література

Вступ

Історію людства ділять на доісторичну та історичну. Межа між ними не чітко визначена. Але вважається, що історія повинна бути документована. А документування можливе лише з появою писемності. Вона відповість на поставлену, певними умовами, необхідність. Очевидно, що вона повинна була появитися не там, де господарювало кочове тваринництво або примітивне землеробство. А там, де необхідно враховувати накопичені знання, у тому числі й астрономічні, фіксування знаменних діянь видатних діячів, агрономічні прийоми, світоглядні догмати, епос, міфи, державні встановлення, фіксування прав власності, сімейних відносин.

Писемність багатообразна як її графічне вираження, так і географічне місцеперебування. Очевидно, що вона є свідком стану культури народу, союзу етносів, союзу полісів (міст) включаючи й появу соціальної стратифікації.

У науці об’єднуючим поняттям загального економічного, політичного, культурного, ментального виступає поняття цивілізації. Саме слово походить від латинського civilis, що означає громадянське, civitas – громадянська община, місто, що підкреслює саме специфічність, особливість громадянської спільності на основі появи класової диференціації. Але це вже нове соціально – політичне утворення. Це не рід, клан, плем’я з його традиціями, замкненістю. Це – новий стан людини – це вже особистість, індивід із його духовністю та економічним інтересом. Це цивілізована людина.

Але вважати, що писемність являється єдиною ознакою цивілізації було б безпідставно. Існували й древні безписемні цивілізації, які мали зв’язок із матір’ю – природою, (людини – частина природи) він не первісний, не «дитячий» стан суспільства. Ці шляхи розвитку на традиційній культурі. Вони існують і сьогодні на африканському континенті, у Латинській Америці, на островах Океанії. Вони не були захоплені в потік «осьового часу» (800–200 р. до н.е.).

Та й така якість homo sapiens як мислення формується в дописемну епоху. На homo sapiens мала вплив навколишнє середовище: ґрунтово-кліматичне, географічне, демографічне, тваринний та рослинний світ. Тут формувалась якість національного менталітету. У людей з острову Суматра й скандинавського вікінга різний менталітет. Біологічно вони не відрізняються, але традиції, морально – психологічні аспекти, життєва, соціальна позиція, різко відрізняться один від іншого. А якщо взяти до уваги ще й історичні аспекти, то вони інопланетяни один одному.

Доісторична людина не знала расових, вікових різниць. І якщо в сусідові він бачив ворога, то той, хто жив за сусідом уже був його союзником і другом.

1. Економічна школа фізіократів

Економічна школа фізіократів, як особлива складова класичної політичної економіі, виникла і розвивалась у провідних країнах Західної Європи. Найбільший розвиток теорія фізіократизму отримала у Франції в середині XVIII ст., в перехідний період від феодалізму до мануфактурного капіталізму. Слово “фізіократизм” грецького походження і складається з двох слів “фізіо” – природа і “кратоз” – влада, сила, панування. Суть фізіократизму у його центральній ідеї – вивчення основ природного порядку в економіці.

Фізіократи, або прихильники ідеї природного закону, були виразниками природовладдя, досліджували природні закони суспільного бутя. Вперше застосував термін “фізіократизм” Дюпон де Немур. у своєї кнізі “Фізіократія, або природна конструкція найбільш вигідного управління людським родом” (1768 р.).

Виникнення фізіократизму пов’язується з критикою меркантилізму. На той час у сільському господарстві провідних европейських країн загострилися соціальні і політичні антагонізми та економічні суперечності, які вимагали негайного свого розв’язання. Особливо складною ситуація була у Франції, де центр економічних суперечностей, у зв’язку з нерозвиненістю промисловості, перебував у сільському господарстві і вирішення аграрних проблем стало головним питанням економіки цього періоду.

Основний внесок у розробку аграрних проблем зробили таки французькі фізіократи, як: Франсуа Кене (1694 – 1774), Анн Робер Жак Тюрго (1727 – 1781), Віктор Рікетті Мірабо (1715 – 1789), Дюпон де Немур (1739 – 1817), Поль П’єр Мерсьє (1720 – 1793), Венсан де Гурне (1712 – 1759) та ін. Помітний спадок у розв’язанні аграрних проблем залишив і англійський економіст-фізіократ Річард Кантільон (1680 – 1734).

Фізіократи:

– досліджували (на відміну від меркантилістів) переважно проблеми сфери виробництва, зокрема сільського господарства;

– джерелом багатства нації вважали не зовнюшню торгівлю, а сільське господарство;– були прихильниками ідеї цілковитого економічного лібералізму, концентрованим виразом якого став знаменитий принцип “laissez faire”. Цей принцип означає: „Дайте людям самим робити свої справи, дайте справам іти своїм ходом”, або „нехай все іде, як іде”. Держава не повинна втручатись у господарську діяльність. Її завданням має бути лише збір податків, забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людей.

– вважали, що праця людини має бути вільною, її плоди недоторканними, а власність – священною.

– були прихильниками перенесення дослідження про походження додаткової вартості і інших економічних процесів із сфер