Інвестиційна діяльність у вільних економічних та офшорних зонах

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА

Кафедра менеджменту

Інвестиційна діяльність у вільних економічних і офшорних зонах

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Інвестування»

Виконала

студентка групи 301

О.О. Бахрова

Прийняла

викладач

Л.В. Соколова

Херсон – 2006

ЗМІСТ

Вступ

1. Вільні економічні зони

2. Офшорні зони

3. Діяльність вільних економічних зон на Україні

Висновки

Перелік посилань

ВСТУП

Інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності та інших видів діяльності, в результаті якого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

На сьогодні в Україні використовується дуже обмежена кількість способів і шляхів залучення іноземного капіталу. Домінуючим є створення підприємств з іноземними інвестиціями. Практично не використовується такий канал залучення інвестицій, як придбання різноманітних прав.

Досягнення сприятливого за усіма параметрами інвестиційного клімату і утримання його на високому рівні – складне завдання навіть для розвинених країн світу, а тим більше для країн, що розвиваються, до яких відноситься зараз Україна. Тому у світовій економічній практиці поширюється створення різноманітних особливих зон сприятливого інвестиційного клімату. Найбільш ефективною формою таких зон є вільні (спеціальні) економічні зони (ВЕЗ) різних типів. У них запропонована зручна технічна і промислова інфраструктура для розвитку бізнесу: кваліфікована робоча сила, наявність аеропортів і транспортних комунікацій, банки і фінансові організації, сприятлива атмосфера для бізнесу, надання податкових пільг і прямої фінансової підтримки.

ВІЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ

Вільна економічна зона – це обмежена частина території країни, для якої характерний специфічний режим функціонування економічних суб’єктів, анклавність як гарантія досягнення стабільності і певної свободи. Згідно з рішенням Кіотської конференції (1973 р.), під вільною економічною зоною розуміють частину території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами митної території і не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню. Існують різні типи ВЕЗ:

1. Безмитні торгові зони (порти, склади, транзитні зони, митні зони на підприємствах);

2. Експортні виробничі зони (промислові, туристсько-рекреаційні);

3. Імпортні виробничі зони, зони із заміщенням порту;

4. Банківські і страхові безмитні зони;

5. Зони технологічного розвитку (технопарки, технополіси);

6. Комплексні зони.

Основними завданнями ВЕЗ є залучення інвестицій і нових технологій, створення нових робочих місць, збільшення валютних надходжень до країни, розвиток інфраструктури тощо. За допомогою таких зон вирішуються стратегічні програми економічного зростання окремих регіонів і, врешті-решт, національної економіки всієї країни.

Вільні економічні зони можна класифікувати за такими ознаками:

· які виступають організаційною формою активізації експорту, залучення іноземних інвестицій;

· як форма регіональної політики для стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних районів;

· у яких поєднуються характеристики перших двох зон.

У світі існує багато модифікацій вільних економічних зон, основними з яких є зовнішньоторговельні, зони вільної торгівлі, вільні митні території, експортні або експортно-торговельні зони, зони спільного підприємництва, зони переробки експортних товарів, промислово-торговельні зони, вільні промислові зони, вільні банківські зони, банківсько-страхові, особливі економічні зони, інформаційні і т.д. Найбільш розповсюдженими серед них є вільні торговельні і експортно-виробничі зони.

За деякими оцінками, у світі функціонує понад 800 ВЕЗ, які дають 8-10% світового торговельного обороту зі щорічним обсягом експорту у 20млрд. дол. США та з кількістю зайнятих приблизно 4 млн. осіб. Майже 300 з усіх ВЕЗ припадає на країни, що розвиваються (з експортом у 15 млрд. дол. і 3 млн. зайнятих осіб). За іншими оцінками, нараховується близько 3 тис. ВЕЗ, у яких створено майже 3 млн. робочих місць.

В еволюції ВЕЗ можна виділити наступні етапи:

1. Вільні торговельні (безмитні, транзитні тощо) зони – є найбільш простою і давньою формою організації зональної структури на території певної держави. Спочатку такими зонами були території великих морських портів, що були виділені із митної території країни для вільного і безмитного ввезення – вивезення капіталу. Це пояснюється тим, що основною формою міжнародного економічного співробітництва тривалий час була міжнародна торгівля.

Майже 2000 років тому (у 166 р. до н.е.) влада грецької держави острова Делос з метою сприяння торгівлі проголосила першу документально відому вільну зону. Приїжджі купці на острові звільнялися від мита, податків і виконання адміністративних формальностей. Острів Делос відігравав значну посередницьку роль у торгівлі між Заходом і Сходом протягом 80 років. У 1595 році в італійському місті Генуя було вперше проголошено статус вільного порту, а потім вільні порти виникли у Венеції (з 1664 р.), у Марселі (з 1669 р.). Разом з тим віль

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать