Історія виникнення та розвитку регіональної економіки як науки

Тема: Історія виникнення та розвитку регіональної економіки як науки

1. Генетичні корені регіональної економіки

Формуванню науки регіональної економіки передував тривалий етап вивчення проблем регіонального розвитку іншими науками, насамперед соціально-економічною географією та розміщенням продуктивних сил.

В 50-х роках відбувається значна диференціація економічної науки і остаточно виділилася наука регіональна економіка, спостерігаються інтегративні процеси з іншими науками (екологією, соціологією тощо), застосовуються нові парадигми (моделювання, системний аналіз тощо), збагачується методичний апарат (математичні методи, ГІС-технології), спостерігається зростання інтересу до регіональних досліджень (комплексного вивчення окремих регіонів як у середині країни, так і на міждержавному рівні), іде процес гуманізації та соціологізації (вивчається спосіб життя, поведінка, несприятливі процеси у економіці та суспільстві в цілому). Важливе місце займають дослідження англо-американських вчених (Вільям Бунге, Ричард Чарлі, Пітер Гаггет, Девід Гарвей, Чонсі Д. Гаріс, Артур Г. Робінсон, Волдо Тоблер та ін.) На межі регіональної економіки та СЕГ працював американський учений Волтер Ізард (Айзард) – виходець із Білорусі. У книзі “Методи регіональної науки. Просторова економія.” він широко використовує сучасний математичний апарат для моделювання розміщення національної економіки і окремих її елементів з урахуванням міжгалузевих, міжрегіональних, міжнародних зв’язків.

По суті мало не вся радянська соціально-економічна географія була регіоналістично-економічна і територіально-комплексна за спрямуванням. У 60-70-х роках на економічну регіоналістику заявили свої права економісти (Н. Нєкрасов – “Регіональна економіка”). Регіональна економіка стала досліджувати економічними методами і підходами традиційні в радянській географії економічні райони і ТВК.

В результаті інтеграційних процесів між науками, у першій половині 50-х років на Заході сформувалася наука «регіоналістика». Її засновником був американський еконо­міст Уолтер Ізард (Айзард), який очолював кафедру соціальної регіональної науки в Пенсильванському університеті. Завдяки йому в 1954 р. була утворена Асоціація регіональної науки з цент­ром у Філадельфії. Її поява спричинила потребу в регіональному підході до економічного розвитку. Поняття "регіональна наука" ширше, ніж "регіональна економіка". Регіональна наука вивчає простори, регіони, локації та їхні системи. Регіональна наука є в основному синтезом багатьох тради­ційних наук. В міру її становлення постало питання про підго­товку спеціального ученого — "регіоналіста".

На регіональній основі будується більшість глобальних моде­лей ("Людство на роздоріжжі", "Світова модель ООН" тощо). М. Месарович і Е. Пестель вбачають стратегію виживання в різ­ному, але збалансованому розвитку регіонів. Модель майбутньо­го світової економіки підготовлена групою експертів ООН на чолі з В. Леонтьєвим (США).

У 1956 р. була опублікована книга У. Ізарда "Розміщення і просторова економіка", основна ідея якої полягала в зміцненні просторової й регіональної основи окремих спеціальних дисцип­лін за допомогою розробки більш адекватної загальної теорії роз­міщення і просторової економіки, пов'язаної з теорією вироб­ництва, ціноутворення і торгівлі. Автор акцентував увагу лише на мікроекономічному принципі розміщення підприємств.

У 1961 р. було опубліковано другу його книгу "Методи регіо­нального аналізу: вступ до науки про регіони". її завдання поля­гало в доповненні теорії прикладними методами регіонального аналізу і в розробці методики їх оцінки за допомогою методів основних параметрів просторової економіки. Регіональна наука концентрує увагу на дослідженні просторових явищ, взаємозв'яз­ків поза їх генезисом. На думку У. Ізарда, в цій науці центральне місце має належати районним і міжрайонним структурам і функ­ціям. Кількісні методи використовуються для вивчення просто­рових взаємозв'язків, а не причинних залежностей. Практичним виразом регіональної науки є регіональна економіка, наслідком розвитку якої є теорія зростання (полюсів зростання), а також аналіз агломераційного ефекту у розселенні.

У 50—60-х роках в Європі набула широкого поширення кон­цепція "полюсів зростання", розроблена французьким економістом Ф. Перру. На його думку, великі фірми (підприємства), що здатні сприймати і генерувати нововведення, утворюють полюси зростання, які домінують в економічному просторі. В цій кон­цепції поєднуються чинник нерівномірності поляризованого ро­звитку та ідея генерування і запроваджування нововведень.

Практично поняття "полюси зростання" включало конгло­мерат ідей та концепцій. Його зміст трансформувався із засобу опису економічного розвитку в абстрактному економічному про­сторі до розв'язання конкретних завдань вибору центрів кон­центрації капіталовкладень та інших організаційних заходів. На­прикінці 70-х років ця концепція вийшла з наукового обігу через нерозв'язність регіональних проблем.

Т. Хегерстранд створив географічну концепцію дифузії но­вовведень — технічних, економічних, соціальних і культурних. Дифузія охоплює поширення інформації і здатність сприймати інновації.

Регіональному напряму присвячена також книга Е. Гувера "Ро­зміщення господарської діяльності" (1948), яку слід вважати піо­нерною в