Теорія прибутку

„ТЕОРІЯ ПРИБУТКУ”

ПЛАН

Вступ – ст.3

1. Прибавочна вартість, основа створення прибутку – ст. 5

2. Витрати виробництва і прибуток – ст.7

3.Ціноутворення на промислову продукцію і послуги – ст. 10

4. Утворення середньої норми прибутку – ст.13

5. Погляди на природу прибутку видатних економістів – ст.15

Висновки – ст.20

Список використаної літератури – ст.22

Вступ

Прибуток виступає безпосередньою метою господарської діяльності і всіх суб'єктів ринкової економіки, зайнятих підприємництвом. Незважаючи на те, що ця категорія є об'єктом економічної теорії і займає основну роль у ринковій економіці, от уже протягом ряду сторіч не змовкають суперечки про її сутність і форми. У підручниках і наукових статтях категорія "прибуток " нерозривно зв'язується з категорією доходу, капіталу, відсотка, помірності, чекання і багатьма іншими. У практичному ж плані прибуток не представляє ніякого секрету і у всіх країнах з ринковою економікою його кількісна величина визначається як різниця між загальним виторгом від реалізації товарів і послуг і сукупних витрат. У теоретичному плані ми знову змушені розглянути два підходи до оцінки економічної природи прибутку.

К. Маркс у визначив прибуток як перетворену форму прибавочної вартості [11]. Остання по Марксові являє собою неоплачену прибавочну праця найманого робітника, зайнятого в сфері матеріального виробництва. Робітник своєю працею створює вартість більшу, ніж коштує його робоча сила. Ця різниця залучає капіталіста і заради її він розвиває свою бурхливу діяльність. На поверхні буржуазного суспільства присвоєння чужої праці затушовується і прибуток виступає як породження руху всього авансованого капіталу, як результат витрат виробництва. Таким чином, у марксистському трактуванні прибуток є результат експлуатації найманої праці капіталом і відношення "капіталіст - найманий робітник" складає основне відношення капіталістичного суспільства.

З таким трактуванням прибутку погодитися неможливо з ряду причин. Якщо під експлуатацією розуміти присвоєння продукту неоплаченої праці й атрибут капіталізму, то капіталізм охоплює всю історію людської цивілізації. Важливо бачити не тільки сам факт відчуження продукту неоплаченої праці, але і те, у чиїх інтересах використовується відчужений продукт.

Сучасна економічна думка розглядає прибуток як доход від використання усіх факторів виробництва, тобто праці, землі і капіталу. Але й у такім розумінні немає єдності і чіткості. В одних випадках прибуток розглядається як плата за послуги підприємницької діяльності, в інші - як плата за новаторство і талант у керуванні фірмою, у третіх - як плата за ризик і т.д. Усі ці визначення розпливчасті і скоріше виражають винагороду підприємцю за його уміння з'єднувати фактори виробництва й ефективно їх використовувати. Однак доход у вигляді відсотка і ренти одержують і ті люди, що передають право розпорядження своїм капіталом у тій чи іншій формі іншим особам і самі в економічній діяльності не приймають участі. Мова йде про нетрудові доходи, одержувані законним шляхом.

За кожним фактором виробництва стоять конкретні люди і групи людей. За працею - наймані робітники, за капіталом - його власники, за землею - її власники. І якщо ми визнаємо, що всяке економічне благо є результат взаємодії факторів виробництва, то зобов'язані визнати і те, що всі групи населення, що стоять за цими факторами беруть участь своєю працею в створенні благ і нової вартості. Різниця лише в тім, що одні беруть участь сьогоднішньою живою працею, а інші минулим, втіленим у матеріальних елементах виробництва. Це їх накопичена упредметнена праця. Вона може бути результатом трудових зусиль цілого ряду поколінь. Всяке економічне благо є в кінцевому рахунку продукт праці всього суспільства. І ефект його зусиль приймає форму доходів (прибутку) на всіх рівнях господарської діяльності.

1. Прибавочна вартість, основа створення прибутку.

Виробництво прибавочной вартості К. Маркс визначив як основний економічний закон капіталізму і сформулював його слідуючим чином: "Движущим мотивом і певною метою капіталістичного процесу виробництва є можливо більше самозбільшення капіталу, тобто, можливо більше виробництво прибавочної вартості, отже, можливо більша експлуатація робітників капіталістом". Отриманню прибавочної вартості, по Марксу, підпорядковані в кінцевому рахунку всі економічні процеси капіталізму.[15]

Відчуження частини результатів праці робітника завжди мало місце. При рабовласництві і феодалізмі продукт праці теж ділився на необхідний і прибавочний. Рабовласник не залишав рабам додаткового продукту (понад необхідний для підтримання його власного життя) для створення родини і відтворення життя. Кінцевий підсумок порушення природного протікання процесів виявився сумним. Найбагатіші рабовласницькі цивілізації пішли в небуття, згаснули.

Феодал на перших порах привласнював безпосередньо працю кріпака. Але він виділяв для нього ділянку землі і декілька вільних днів в тиждень. Кріпак тепер вже наповнював своєю працею три кошики: для господаря, для відтворення своєї робітничої сили і третій кошик для родини, для своїх дітей. Відчуження продукту в докапіталістичних формациях було засноване на особистій залежності робітника від свого пан