Циклічні коливання і кризи в економіці

1. Причини і механізм циклічних коливань.

2. Причини економічної кризи в Україні.

3. Структурні кризи в економіці.

Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку XIX ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства та особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного ха­рактеру виробництва у кожній окремій країні та інши­ми факторами. З 1825р. циклічні коливання в економі­ці відбуваються постійно, через певний проміжок часу. Лише у XX ст. у розвинутих країнах Заходу мали міс­це 12 циклічних криз. З часу першої такої кризи в еко­номічній теорії з'явилося до 200 концепцій причин її ви­никнення та сутності. Але ця проблема залишається нерозв'язаною і сьогодні, хоч стає дедалі актуальнішою, оскільки економічна криза вперше за декілька останніх десятиріч вразила і народне господарство України.

1. Причини і механізм циклічних коливань.

Причини циклічності в розвитку економіки . З 1825 р. капіталістична система господарства з певною періодич­ністю переживає кризи, які виявляються у надвиробниц­тві товарів і неможливості їх реалізації, що спричиняє спад виробництва, зростання армії безробітних, погіршення життєвого рівня населення тощо. З цього часу представники різних напрямів і шкіл політичної еконо­мії, а згодом економічної науки намагаються з'ясувати причини циклічного характеру виробництва і насамперед криз, виробити рекомендації для їх усунення.

Серед численних спроб розкрити причини цих явищ можна виділити поверхові та наукові. У першому випад­ку циклічність пояснювали появою плям на Сонці, рит­мом рухів Венери та ін.

Науковий підхід до з'ясування причин циклічності та криз застосували представники класичної школи полі­тичної економії. Д. Рікардо такою причиною вважав не­справедливість у розподілі багатства. Французький еко­номіст Ж.-Б. Сей стверджував, що пропозиція породжує власний попит, і кризи в усій економіці неможливі. Во­ни можуть відбуватися лише в окремих регіонах або на окремих ринках товарів. Цю думку не поділяв англійсь­кий економіст Т.Мальтус. Він зазначав, що попит має тенденцію постійно відставати від пропозиції, оскільки робітники на свою зарплату купують лише частину про­дукції, на іншу частину пред'являють попит власники капіталу (на величину їх витрат), а та частка, яка забез­печує отримання прибутку, не знаходить збуту. Для її ре­алізації потрібні «треті особи» — землевласники, армія, духовенство та ін. Якщо доходів цих осіб недостатньо, може виникнути криза надвиробництва.

Дещо подібної думки дотримувався і швейцарський економіст С. де Сісмонді, але «третіми особами» він вва­жав дрібних товаровиробників (селян, ремісників). Крім того, вчений пояснював кризи недоспоживанням народ­них мас, невідповідністю між виробництвом і спожи­ванням.

Уперше системний науковий аналіз економічного ци­клу і насамперед кризи (як основного його елемента) зро­бив К. Маркс. Водночас він піддав конструктивній кри­тиці погляди своїх попередників на цю проблему.

Економічний цикл — рух виробництва від початку попереднього до початку наступного чергового спаду.

З часу першої економічної кризи 1825 р. відбувся 21 цикл. Кожний цикл складається з чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Основ­ною з них є криза, тому з'ясування причин її виникнен­ня розкриває найважливішу причину циклічності еконо­міки. Оскільки криза має багатоаспектний характер (криза надвиробництва, платіжна, фінансова, валютна тощо), то її виникнення спричинене певним комплексом внутрішніх суперечностей. Найглибиннішою з них є еко­номічна суперечність між суспільним характером виробництва та капіталістичною формою привласнення його результатів.

З часу виникнення капіталістичного способу вироб­ництва (початок XVIст.) і виробництво, і привласнення мали приватний характер. Протягом приблизно двох сто­літь приватне виробництво перетворилося на суспільне. Матеріальною основою цього процесу був розвиток вели­кої машинної індустрії. Посилення суспільного характеру виробництва знайшло свій вияв у розвитку і поглибленні суспільного поділу праці, всередині галузей народного господарства (особлива форма поділу праці), посиленні зв'язків між підприємствами і галузями промисловості, у зростанні розмірів підприємств, кількості зайнятих на них, збільшенні питомої ваги крупних підприємств у кожній галузі тощо. Розвиток великої машинної індустрії дав змогу значно збільшити обсяг випуску продукції.

Але протягом цього періоду від процесу постійно зро­стаючого суспільного виробництва дедалі більше відста­вала форма привласнення. Як і 200 років тому, вона за­лишалася приватною, тобто більшу кількість створених благ привласнювали окремі капіталісти. Це зумовило пе­реростання суперечності між суспільним характером виробництва і капіталістичною формою привласнення у конфлікт, який вимагав розв'язання. Частково цей кон­флікт був розв'язаний під час першої економічної кризи.

Конкретною формою вияву цієї глибинної суперечнос­ті було протиріччя між зростаючими масштабами вироб­ництва і відносним звуженням платоспроможного попи­ту населення. Оскільки у той період не існувало держав­ного регулювання заробітної плати, не було встановлено її мінімального рівня, кожен капіталіст намагався знизи­ти заробітну плату до мінімуму, а тому зменшувався пла­