Приватизація вітчизняний досвід

План

Вступ

1. Приватизація в Україні: розвиток та основні проблеми

1.2.Організаційно правове забезпечення приватизації

1.3 Приватизація та управління об’єктами державної власності у контексті стратегії уряду

1.4 Приватизація і державне регулювання економіки

1.5 Приватизація на Рівненщині

1.6 Хід приватизації державного майна в Україні

Висновки

Додатки

Список використаної літератури

ВСТУП

Проблема приватизації є досить актуальної для України, адже наша країна проходить тяжкий етап переходу до ринкової економіки. В загальному можна сказати, що цей процес проходить не організовано і дуже часто трапляються порушення законодавства та встановлених норм приватизаційного процесу.

Приватизація (франц. privatization, англ. privatizations) – відчуження майна, що перебуває в державній та комунальній власності, на користь фізичних і не державних юридичних осіб. Приватизацію здійснюють шляхом продажу об’єктів приватизації, на аукціоні, за конкурсом. Продажу часток (акцій, паїв) майна підприємств на аукціоні за конкурсом, на фондовій біржі та іншим способами, що передбачають конкуренцію покупців; викупу майна державного підприємства зданого в оренду; викупу майна згідно з альтернативним планом приватизації; викупу об’єктів приватизації товариствами покупців, створеним працівниками цих об’єктів[15,561].

Працюючи над даною темою реферату я опрацювала праці таких дослідників, як М. Чечетов, Н. Островерх, В. Тиліщак, Г. Іщенко, Ю. Архангельський, А. Алексєєв, О. Радзієвський, В. Хвильовий. За своїм характером праці досить різні, кожен дослідник по своєму розглядає дану проблему, звертає увагу на деталі, які на його думку є більш важливішими. Тому працюючи над рефератом я на цей фактор звертала велику увагу і старалася розглянути цю проблему з різних сторін, але стверджувати, що це мені вдалося не буду – читачу видніше.

Проблема приватизації, як вже вище згадано, є актуальною в нашій молодій державі, адже минуло тільки тринадцять років як була повалена адміністративно-командна система управління, але пережитків позбутися досить важко. На дану тему є досить багато літератури, але щоб знати основні труднощі в цьому процесі необов’язково, ця тема широко висвітлюється засобами масової інформації (телебаченням, періодичною пресою), а також вистачає матеріалу в глобальній мережі Інтернет.

На мою думку, процес приватизації в нашій країні проходить з досить грубими помилками. Добре, коли вони вчасно помічені і їх можна ще виправити. Для прикладу можна навести ситуацію з приватизацією «Криворіжсталі». Також з цього можна зробити висновок, що багато чого залежить від людей, які знаходяться при владі, адже від їхнього вибору залежить доля приватизованого об’єкту.

Це питання є дуже цікавим не тільки для спеціаліста економічної галузі, чиновника чи високопосадовця, а й для пересічного громадянина, адже кожен піклується про власний добробут. Простого працівника цікавлять умови праці чи є надії на їх покращення, яку заробітну плату він отримуватиме в подальшому і чи взагалі залишиться на своєму робочому місці! Саме тому людям, які розробляють план приватизації в державі слід звертати увагу не тільки на суму отриманих коштів, але й на подальші плани нового власника.

1. ПРИВАТИЗАЦІЯ В УКРАЇНІ: РОЗВИТОК ТА ОСНОВНІ

ПРОБЛЕМИ

1.1 Організаційно правове забезпечення приватизації

Аналіз міжнародної практики свідчить про високий ступінь політичного впливу на здійснення процесів приватизації та націоналізації, а також на циклічність змін у підходах до формування політики приватизації, зумовлених політичними платформами правлячих коаліцій лівих і правих сил, що є найбільш характерним для розвинутих країн світу. Водночас ці зміни і провадження відповідної політики не спричиняють зміну системи відносин власності, не викликають радикального реформування системи влади або державного устрою. На наше переконання, політична стабільність залежить від міцності державно-владного апарату, здатного витримати коливання політичних сил і захистити суспільство від потрясінь, які руйнують основу демократії – верховенство закону для всіх і для кожного, а також спрямувати енергію політичної волі на подальший еволюційний розвиток держави, включаючи як її інститути, так і недержавні органи та організації. Отже, сталість розвитку економіки держави забезпечується сталістю розвитку системи державного управління.

В Україні передумови для формування незалежної державної політики, створення відповідних інституціональних, організаційних і правових засад розбудови незалежних економічної та політичної систем, а також громадянського суспільства було закладено з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 17 липня 1990 р. № 55-ХІІ і Закону УРСР «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р. № 142-ХІІ. На основі положень цих фундаментальних документів 1 листопада 1990 р. було прийнято Концепцію і Програму переходу Української РСР до ринкової економіки, які орієнтували «на прискорення процесу роздержавлення та приватизації власності при чіткому і однозначному визначенні обсягу, структури і меж усіх форм власності народу Української РСР» з метою «забезпечення дії на ринку України великої кількості самостійних, вільних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, але й їх майновою власністю това