Основні положення політекономії

ВСТУП

Політична економія – одна із найважливіших навчальних дисциплін для студентів усіх економічних спеціальностей. Без опанування теоретичних проблем, які вона вивчає, не можна стати висококваліфікованим бухгалтером, фінансистом, менеджером чи економістом. Знати політичну економію зобов’язані усі, хто присвячує своє життя економічній, господарській чи управлінській діяльності. Дана дисципліна закладає наукові основи всіх економічних і управлінських спеціальностей, дає теоретичне тлумачення економічних явищ і процесів, формулює категорії, закони і принципи, без знання яких неможливо опанувати інші економічні дисципліни. Багатогранність політичної економії як науки дає можливість розглянути економічне життя суспільства на різних рівнях: мікро-, макро- та глобальному. Відповідно до цих напрямів і побудований даний конспект лекцій.

ЗМІСТ

Вступ

Тема 1.Вступ. Предмет і метод політичної економії

Тема 2.Суспільне виробництво. Фактори виробництва

Тема 3.центральні проблеми економічної організації

Тема 4.Поділ праці, товарне виробництво і гроші

Тема 5.Економічні системи сучасного світу

Тема 6.Сучасна ринкова економіка та її інфраструктура

Тема 7.Національний продукт. Розподіл національного доходу

Тема 8.Сучасні економічні проблеми

Тема 9.Економічні функції держави

Тема 10.Міжнародні економічні відносини

Список літератури

ТЕМА 1. ВСТУП. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ ЯК НАУКИ

1. Виникнення, еволюція і предмет політичної економії як науки

Економічні явища і процеси завжди привертали до себе увагу вчених та всіх освічених людей, тому що давали можливість пояснити мотиви господарської діяльності людей.

Перші спроби вивчення економічних явищ, процесів мали місце ще в працях мислителів Давнього Єгипту, Вавилону, Китаю, Індії. Значний внесок у розвиток економічної думки зробили вчені Античної Греції та Риму. Отже, економічна теорія як наука зародилася ще у IV-ІІІ ст. до н. е. Зокрема, Ксенофонт вперше вводить поняття „ економія ” (oicos – домашнє господарство; nomos – закон, правило), що означало закони ведення домашнього господарства. Особливо слід підкреслити внесок Аристотеля в економічну теорію як науку. Він вказує, що економіка вивчає виробництво і споживання для задоволення потреб. Науку про багатство він розділив на економіку і хрематистика ( вчення про збагачення, накопичення грошей через лихварство).

Еволюція економічної думки, викликана історичним розвитком суспільства та його господарського середовища, змінювала і погляди на предмет економічної науки. Античні вчені (Ксенофонт і Аристотель) під економікою розуміли «науку про домашнє господарство».

Формування перших шкіл належить до часів нової історії, коли товарне господарство почало набувати загального характеру, в період зародження капіталізму. Меркантилісти – представники першої економічної теоретичної школи(XVI-XVII), які відображали інтереси торгівців епохи первісного нагромадження капіталу, предметом своїх досліджень вважали багатство (грошове, у золоті і сріблі), а його джерелом – торгівлю, насамперед, міжнародну.

Як дисципліна і предмет викладання економічна теорія виникла у кінці ХVII- на початку ХVIII ст., спочатку як політична економія. У 1615р. французький економіст А. Монкретьєн (представник школи меркантилізму) вводить термін „politicos оіconomia” (рoliticos – державний, суспільний). Предметом політичної економії є організація і управління суспільним господарством, або закони ведення господарства у державі.

Економічна теорія сформувалась як суспільна наука, оскільки вона вивчає господарську діяльність людей. З часу її появи економічна теорія як наука значно еволюціонувала. До кінця ХІХ ст. вона існує як політична економія.

Школа фізіократів (ХУІІІ ст..)перенесла предмет дослідження у сферу виробництва. Згідно уявлень фізіократів, предметом політичної економії є національне багатство, під яким розуміли продукти землеробства.

Англійська класична політична економія (ХУІІІ-ХІХ ст..) розширила предмет науки до дослідження умов виробництва і нагромадження (А.Сміт), а також розподілу (Д.Рікардо) національного багатства, створюваного в усіх галузях матеріального виробництва, що проявляється в економічних законах і виробничих відносинах. К.Маркс і Ф.Енгельс (ХІХ ст..) предметом політичної економії вважали систему виробничих відносин – відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ і відповідну систему економічних законів.

У другій половині ХІХ ст. створюються передумови для зміни економічної науки. Зокрема сформувалася система ринкової економіки і економісти починають досліджувати конкретні проблеми економії і максимізації вигоди від використовуваних рідкісних ресурсів. При цьому залучають нові методи аналізу, такі як граничні величини, графіки, інтегральне та диференціальне числення.

У надрах маржиналізму, або неокласичної економічної теорії, в кінці ХІХ ст.. з’явилась нова назва економічної науки. У 1890р. Альфред Маршалл вводить термін економікс у своїй праці „Principlles of Economics”.

Економікс зосереджує увагу на з’ясуванні кількісних взаємозв’язків між елементами господарської системи. Її предметом є дослідження багатства і економічної поведінки раціонального економічного суб’єкта щодо виробництва необхідних для споживання матеріальних і нематері

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать