Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівни-ків, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.
Кількість робітників, потрібна для виконання запланового об-сягу роботи, визначається різними методами залежно від специ-фіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудо-місткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робо-чими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професі-ями і кваліфікацією робітників.
Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою:
Чоб=Тпл/Тп*kн (5.12)
де Чоб – середньооблікова кількість робітників;
Тпл – планова трудомісткість робіт, нормованих людиногодин;
Тп — фонд робочого часу одного працівника в плановому пе-ріоді, год;
kн — коефіцієнт виконання норм.
Фонд часу роботи одного середньооблікового робітника ви-значається на основі кількості робочих днів у плановому періоді, передбачених законом невиходів на роботу і середньої тривалості робочого дня.
Тп=Дп*tд.с, (5.13)
де Дп — середня кількість днів виходу на роботу в плановому періоді одного робітника;
tд.с — середня тривалість робочого дня, год.
Середня кількість днів виходу на роботу (реальний робочий час у днях) обчислюється на основі кількості робочих днів у пла-новому періоді за календарем (Др) і середньої кількості днів не-виходів згідно з трудовим законодавством (відпустки, хвороба та ін.)—Дн, тобто
Дп-Др-Дн. (5.14)
Середня тривалість робочого дня менша від номінальної три-валості, якщо у складі робітників є такі, що мають скорочений робочий день (неповнолітні, матері, що мають дітей віком до од-ного року). В інших випадках середня тривалість дня збігається з номінальною (tд н).
Згідно з цими обчисленнями можна визначити втрати робочо-го часу.
h=(1-Tп/Др*tд.н)100, (5.15)
де h — втрати робочого часу у відсотках.
Коли виготовляється один вид продукції або виконується од-норідна робота, кількість робітників можна визначати за нормами виробітку.
Чоб=N/Вд*Дп*kн (5.16)
де N — плановий обсяг продукції (роботи) у натуральному
виразі;
Вд — денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі.
Розглянуті методи обчислення кількості робітників ґрунтуються на нормуванні затрат праці на одиницю продукції (роботи). Сфера їх застосування — процеси, де робітники, закріплені за певними ро-бочими місцями, безпосередньо обробляють продукцію (виконують роботу) і між їх кількістю та обсягом останньої існує тісна залеж-ність. Але досить часто ситуація буває іншою. Це стосується тих трудових процесів, виконання яких має такі особливості: виконува-ні робітником операції не пов'язані з кожною одиницею продукції або роботи; трудовий процес є нерегулярним, ймовірним; необхідна постійна присутність робітника незалежно від його завантаження з метою нагляду, контролю і регулювання процесу.
Зазначені особливості властиві передусім таким основним про-цесам, як апаратурні (ливарні, гальванічні, термічні, хімічні та ін.), обробні з високим рівнем механізації та автоматизації, а також до-поміжним процесам з обслуговування устаткування (налагоджен-ня, дрібний ремонт тощо). Із підвищенням рівня механізації та ав-томатизації виробництва частка таких процесів зростає. Об'єктом нормування затрат праці є, як правило, устаткування (робочі міс-ця), що обслуговується, а кількість робітників обчислюється за нормами обслуговування і робочими місцями. За кожним із цих методів обчислюється явочна кількість робітників, яка згодом пе-рераховується в облікову з урахуванням втрат робочого часу.
Кількість робітників за нормами обслуговування визначається за формулою:
Чяв=m*kp/mн (5.17)
де Чяв — явочна кількість робітників;
т — кількість устаткування (робочих місць), що потребує об-слуговування;
mн — норма обслуговування, тобто кількість устаткування,
яку має обслуговувати один робітник;
kз — кількість змін роботи.
Кількість робітників за робочими місцями обчислюються так:
Чяв=mn*kз (5.18)
де mn – кількість робочих місць, на яких постійно повинні бути робітники.
Явочна кількість робітників перераховується в облікову чисе-льність збільшенням її згідно з процентом втрат робочого часу h.
Чоб=Чяв100/100-h (5,19)
На практиці ці обчислення спрощують, замінюючи величину 100/100-h на коефіцієнт облікового складу, що визначається як відношення облікового складу робітників до їх явочної кількості за звітними даними.
Для визначення кількості робітників, які виконують нерегуля-рну роботу з випадковим часом їх виникнення і тривалістю (на-ладчики устаткування, черговий ремонтний персонал та ін.), мо-же застосовуватися метод теорії масового обслуговування. На-приклад, специфіка обслуговування устаткування наладчиками полягає в тому, що на одного робітника припадає кілька верста-тів, вимоги на обслуговування надходять нерегулярно, а його тривалість коливається в певних межах (рис. 5.2). Отже, можливі простої як устаткування, так і робітників, що його обслуговують. Тому важливо визначити таку кількість наладчиків, за якої вся система “устаткування-робітники” працювала б в оптимальному режимі. Критерії оптимальності тут можуть бути такі:—
максимальне завантаження устаткування за умов міні-мального очікування обслуговування;—
максимальне завантаження обслуговуючого персоналу за рахунок мінімізації часу його незайнятості;—
мінімальні витрати в системі на одиницю продукції (роботи).
Перші два критерії часткові, і ними доцільно керуватися у тих випадках, коли один із ресурсів (устаткування або робітники) де-фіцитний, а іншого достатньо. Збільшення завантаження устат-кування за рахунок скорочення часу очікування обслуговування потребує збільшення кількості наладчиків, завантаження яких знизиться. І навпаки, зменшення кількості наладчиків підвищить їх завантаження, але при цьому погіршиться використання устат-кування.
Найповніше ефективність функціонування системи обслуго-вування відбиває третій критерій, тому йому і слід надавати пе-ревагу в більшості випадків. При цьому враховуються ті витра-ти, на які безпосередньо впливає система обслуговування. До них належать витрати, пов'язані з простоями устаткування й оплатою праці обслуговуючого персоналу. Таким чином, опти-мальна кількість наладчиків забезпечує мінімум витрат, вира-жених функцією
С=(См* L+С0Ч0)*Т, (5.20)
де С— витрати, пов'язані з простоями устаткування й опла-тою праці обслуговуючого персоналу за розрахунковий пе-ріод, грн.;
См — витрати (втрати) внаслідок простою верстата (машини) протягом однієї години, грн.;
L — середня кількість верстатів, що чекає обслуговування (довжина черги);
Со — середньогодинна зарплата одного обслуговуючого робі-тника, грн.;
Чо — кількість робітників, зайнятих обслуговуванням;
Т — фонд часу роботи устаткування в розрахунковому періоді (зміна, місяць), год.
Ці обчислення виконуються поваріантно на основі узагаль-нення досвіду і фотографій робочого часу або більш ґрунтовно — шляхом виявлення законів розподілу потоку вимог на обслугову-вання і його тривалості як випадкових величин. Методичний апа-рат таких досліджень розглядається у спеціальній літературі з проблем теорії масового обслуговування. У табл. 5.2 наведено результати дослідження процесу обслуговування верстатів-авто-матів холодного штампування наладчиками на одному із маши-нобудівних підприємств. На дільниці працює 11 верстатів, їх об-слуговує п'ять наладчиків в одну зміну. Середня заробітна плата наладчика з відрахуваннями на соціальні потреби 3,20 грн. за годину. Вартість однієї години простою верстата (амортизаційні відрахування, утримання верстата і площі, яку він займає, втра-чений дохід унаслідок відсутності віддачі від інвестованого капі-талу та ін.) — 5,32 грн.
Таблиця 5.2
ПОКАЗНИКИ ОБСЛУГОВУВАННЯ ВЕРСТАТІВ ЗА РІЗНОЇ КІЛЬКОСТІ НАЛАДЧИКІВ
Показник |
Од.
вим. |
Кількість наладчиків
5 |
4 |
3 |
2
Кількість верстатів |
шт. |
11 |
11 |
11 |
11
Середня кількість верстатів, що че-кає обслуговування (довжина черги) |
шт. |
0,1 |
0,4 |
0,8 |
2,0
Середня кількість наладчиків, не зайнятих обслуговуванням |
осіб |
2,8 |
2,7 |
0,6 |
0,2
Простої устаткування |
% |
0,9 |
3,6 |
7,3 |
18,2
Простої (незайнятість) наладчиків |
% |
56,0 |
42,5 |
20,0 |
10,0
Втрати від простоїв устаткування за зміну (8 год) |
грн. |
4,26 |
17,0 |
34,05 |
85,12
Витрати на зарплату з відрахуван-нями наладчиків за зміну |
грн. |
128,0 |
102,4 |
76,80 |
51,20
Загальні витрати за зміну |
грн. |
132,26 |
119,4 |
110,85 |
136,32
Як бачимо з табл. 5.2, оптимальним є варіант обслуговування устаткування трьома наладчиками. Він забезпечує мінімальні ви-трати (110,85 грн. за зміну). За інших варіантів сумарні витрати на налагоджування устаткування і від його простоїв зростають. Зі збільшенням кількості наладчиків поліпшується використання устаткування, за наявності п'яти робітників верстати практично працюють без простоїв, але зростання зарплати у цьому випадку є більшим, ніж ефект від інтенсифікації роботи верстатів. Іншою буде ситуація, якщо кількість наладчиків зменшується до двох.
Позитивний бік розглянутої методики полягає в тому, що кількість обслуговуючого персоналу обчислюється у тісному зв'язку з показниками використання верстатного парку (в більш Широкому аспекті — машинної операційної системи), унаслідок чого забезпечується оптимальна робота системи, що складається з технологічного устаткування і робітників.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать