Вертеп - Драматургія

М. МАРКЕВИЧ

Малоросійський вертеп — це похідний театр, який представляє благочестивим християнам велику подію у світі: Різдво (народження) Спасителя. Немає сумніву, що представлялися також і інші події, взяті із священного писанія, але вцілів і дійшов до нас тільки вертеп. Первісне походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Конашевича-Сагайдачного, до 1600 — 1620-х років, коли він почав відновлювати Києво-братську школу і академію... Малоросійський вертеп виник раніше театральних вистав, що були при царі Олексієві Михайловичу, — останні теж були взяті із Старого й Нового завіту. Втім склад рішуче той самий. Ці вистави названі: комедія «Навуходоносор» і комедія «Притча про блудного сина». І «Навуходоносор», і «Блудний син», і «Вертеп» написані, очевидно, малоросіянином, а отже в академії Київській...
Наш вертеп — це похідний (переносний — Упор.) двоповерховий домок. Зроблений з тонких дощок і картону. Горішній поверх має балюстраду, за балюстрадою грають містерію,— це Вифлиєм. У нижньому поверсі трон Ірода, підлога обклеєна хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожна лялька прикріплена до дроту; під підлогою — кінець цього дроту; за цей кінець, придержуючи ляльку, ляльковод спрямовує її в двері і водить у потрібному напрямі. Розмова від імені ляльок відбувається між дячками, півчими та бурсаками то пискливим голосом, то басом, як то треба. Друга частина вистави відбувається вся в нижньому поверсі.

ЧАСТИНА ПЕРША

ДІЙОВІ ОСОБИ
1. Паламар, у звичайному сірому нанковому халаті, волосся з проділом посередині голови прямо проти носа і з кіскою.
2—3. Янголи з крилами і один з них з лілеєю.
4—5. Пастухи у звичайних кобеняках з відлогами.
6. Ірод, у парчевому кунтуші, з короною на голові і зі скіпетром.
7. Тілохранитель Ірода в лускатих латах, з величезним мечем і в шоломі.
8. Троє царів східних, у парчових кунтушах, з коронками на головах; всі троє щільно зв'язані один з одним, і в цій позиції рухаються.
9. Сатана — чорний, з хвостом, з крилами кажана, із здоровенними рогами і з вуглиною в роті, на руках пальці з кігтями, нога коняча.
10. Смерть — скелет з косою.
11. Рахиль, у жидівському костюмі, з дитиною на рухах.
12. Воїни із списами, в шоломах, у латах.

ЯВА ПЕРША

Хор.

Пєнію время і молитви час,
Христе рожденний, спаси всіх нас.
Паламар (говорить без співу).
Возстаніте от сна і благо сотворіте,
Рожденнагося Христа повсюду возвістіте.
Сіє вам, людиє, охотно глаголю
І благословіте, пойду да позвоню.
Він підходить до дзвона, що висить у нижньому поверсі, і дзвонить, водночас висуваються у горішньому поверсі запалені свічки і освітлюють тло, де має бути колиска Спасителя, над цим місцем сіяння, але ні немовляти, ні породіллі не видно.

Хор (за сценою):

Ангели, знижайтеся,
Ку землі зближайтеся,
Бог-Господь, которий з нами
Днесь — од віка он бил з нами,

Славой неба претосполни,
Всі язиці претолиці,
Веселітеся, радуйтеся,
Яко с нами Бог.

Як люцифер спав з неба,
То там святих людей треба,
Щоб поповнить падениє,
Довжно Христу рождениє.
Славой... і проч.

ЯВА ДРУГА

Два янголи під час співу третьої і четвертої строфи входять у горішній поверх із свічками, кланяються Вифлиєму, потім усім християнам, тобто глядачам; по закінченні співу один з них виходить, а другий, наблизившись до дверей, говорить без музики:

Возстаньте, пастиріє, і бдіте зіло,
Возстаньте і радуйтесь, яко се приспіло
Рождество Спасово, миру пророками предречено,
Которий вже родився от діви совершенно
Возстаньте і славте його повсюди,
Да узнають о нім окрестниє люди.

Янгол виходить.
Розмова двох пастухів за сценою:

Пастух перший:
Грицьку!
Пастух другий:
А що, Прицьку?
Пастух перший:

Вставай хутенько, вибери ягня маленьке, да підем ген-ген на гору, може, ще й ми поспіємо впору.

Хор (за сценою):

Слава буді в вишніх Богу,
Дающему радість премногу,
Рожденну, явленну
І во ясліх безсловесних положенну,
Щоб даровав златиї кліти
Нам пожити в них многія літи,
Співайте, іграйте,
Всі людиє рожденнаго восхваляйте.
Ти, вертепе, возвеселися,
Се бо в тобі Христос родився,
Во струнной псалтирі
Рожденнаго прославляйте во всім мирі.
Вол і Осел його вітають,
Пастиріє його прославляють
І царі государи
От Перс і Індії принесоша дари.

ЯВА ТРЕТЯ

Пастухи приносять ягня в дар Божественному немовляті.

Пастух перший:

Отсє і ми. Паничу, до вашой таки мосці,
Але ж Грицько з Прицьком приплелися в гості.
Ось і ягня Вам принесли із сільського стада,
Нехай буде да здорова вся наша громада.

Пастух другий:

Да годі лиш, Грицьку тобі тут блеяти,
Да нум проздравляти,
Може, кому чи не час й до стада чухрати.

Пастух перший:

Як так, то бувай же. Паничу, здоров,
Да й нам дай, щоб і ми таки були здорові,
Да із сих чижмачків обулись в сап'янові.
Благослови ж сей подарок від нас приняти,
А нам дозволь погуляти.

Обидва пастухи танцюють і примовляють:

Зуба, зуба на сопілку!

Пастух другий:

Спасибі ж Вам, ми б довше, тут гуляли,
Дак хліба із дому не брали.

Виходять.

ЯВА ЧЕТВЕРТА

В нижньому поверсі починають таку дію: воїни заходять і виходять, хор за сценою починає співати; Ірод з тілохранителями тихо йде до трону через сцену.

Хор (за сценою):

Днесь Ірод грядеть в страни своя вифлиємскія
Плінити всі храми
Даби зискати Христа нарожденна,
От трієх царей йому ізвіщенна,
Со воїнством премногим.
І велів же он во своїм повіті
Живущії в нім вся діти ізбити.
Во двоїх літіх і нижайше,
В трієх літіх і множайше
О Іроде прокаянний!

Ірод гордо сідає на трон, тілохранителі виходять.

ЯВА ДЕСЯТА

Воїн (веде Рахіль з немовлям і говорить зі злобою):
Ступай, баба, ступай, не вгинайся, ступай!

(До царя):

Вот, царю, твой приказ ми добре спальняли,
Во всіх гарадах дітей убивали.
Се один із младенців в царстві юж застался,
Я долго за єго матер'ю ганялся,
Се послідня жива пред тобою,
Мать хочеть замінить смерть його собою.

Ірод:

Я царскому слову не могу ізмінить
І велю тотчас не мать, а отроча убить.
Воїн схвалює на списа дитину.

Рахіль (до Ірода):
Умилосердись, царю, і возврати мні чадо.
Нащо його убил-? оно іще єсть младої

Ірод:

Полно, баба, полно шуміть!
Об убитом нічого жаліть.

ЯВА ОДИНАДЦЯТА

Воїн (вбігає, виганяє Рахіль і виходить за нею):
Ступай, баба, ступай! Здесь балов не точи!

Ірод (тихо, сам з собою):

Уви, кая сіх времен зділалась преміна?
Думавшу мні вічно жить, близиться кончина,
Однак же я с смертію сражаться буду.

(Голосно):

Вої вірниї мвійі Станьте у порога,
І да смерть не убіжить, ловіть якомога!

ЯВА ТРИНАДЦЯТА

Смерть входить, воїни, налякані, втікають

Що ти, Іроде, неситий
Почто се болтаєш
І мене убити
Воям повеліваєш?
Із пропасти ада
Будеш ти знати,
Неповинни чада
Як убивати.
Вийди, брате, друже,
Мені пособити
Кровопийцю Ірода
От землі стребитлі

ЯВА П'ЯТНАДЦЯТА

Ірод:

Коси ти, баба, траву своєй косою,
Не тобі, машкаро, спориться зо мною!
Я могуществом і силою
Заставлю тебе покориться.

Смерть:

Безумче! Всього світа я сильній нахожуся
Ізначала віка нікому не клонюся;
Аз єсмь монархиня, всього світа пані,
Я цариця суща на всякиї страни
Князіє і царіє під властею моєю,
Усіх вас я посічу косою своєю.

Дає удар коси по Іроду, той падає і довго тремтить; смерть виходять.

ЯВА СІМНАДЦЯТА

Чорт входить, хапає в обійми Ірода і басом, уривчасто і протяжне говорить:

Друже мій вірний, друже прелюбезний!
Довго ждав я тебе в глибочайшій бездні.

(Ще голосніше скоромовкою):

От так беруть, от так несуть
Роскошників світа!
Понеже дать не могуть
Пред Богом одвіта.

Хор (за сценою):

Не відав же он, що ізтребиться
І царство його вкінець розориться.
Заслуга його знатна всім і явна
За то й пекельно бездна ізготованна.
О, Іроде преокаяннийі

Завіса опускається.

ЧАСТИНА ДРУГА

Дійові особи у своїх національних костюмах. Дія друга — в нижньому поверсі.

ЯВА ПЕРША
Дід і бабо.

Дід:

От тепер і нам припало,
Як Ірода вже не стало;
Потанцюймо ж, молодичко,
Мій ружевий квіт, хоть мало.

Баба:

Гляди лишень, сучій діду,
Щоб не ввели танці в лихо,
Забрались би у тісний кут,
Да хліб собі їли б тихо.

Дід:

Да що ти мені бовтаєш,
Чого і сама не знаєш?
Ти говориш річ сю лишню,
А я б тобі сказав пійти
Під черешеньку, під вишню.

Хор співає. Дід з бабою танцюють.

Ой під вишенькою, під черешенькою
Стояв старий з молодою,
Як із ягодою.

І просилася, і молилася:
«Пусти мене, старий діду,
На улицю погулять».

«Ой і сам не пійду, і тебе не пущу,
Хочеш мене, старенького,
Да покинути.

Ой не кидай мене, бабусенько моя,
На чужой стороні
При лихій годині,

Куплю тобі хатку, іще й сіножатку,
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок».

«Ой не хочу хатки, ані сіножатки,
Ні ставка, ні млинка,
Ні вишневого садка.

Ой ти, старий: кахи, кахи!
А я млада: хи-хи, хи-хи!»

Дід:

Да годі ж, годі ж, годі ж бо вжеі

Кланяються публіці і виходять з переляку, побачивши солдата, котрий їм кричить: кой чорт вас здесь развеселил і т. д.

ЯВА ДРУГА

Солдат (на діда й бабу):

Кой вас чорт здесь разносил?
Ведь тотчас патащу к ахвицеру,
Штаб ви зналі крестіянску вєру.

(До глядачів):

А, здрастуйте, чесниї гаспада!
Не було ль тутечки — здесь салдат?
З ними времечко правести я рад;
Но как оних здесечка — тут нєт,
То прийміть, гаспада, мой привєт.

(Річ):

Я солдат простой, не богослов,
Не знаю красних слов,
Хотя я отечеству суть защита,
Да спина в меня ізбита.
Читать і писать не вмію,
А гавару, што розумію;
Нонича люди веселяться,
Да й подлина, как не удивляться:
Христос в вертепі народился,
А Ірод окаянний сказился;
Боялся царства лишиться,
Вздумал дітской кров'ю омиться,
За то Іродушкі пришлось жестоко,
Как черті тащили в ад єго глубоко,
Каковую вість вам ста собщаю
І вас Христовим Рождеством поздравляю.

ЯВА ТРЕТЯ

Солдат і Дарія Іванівна.

Солдат:

А, Дарья Івановна, каково живете?

Дарія Іванівна:

Скучаю за вами, Ігнатій Парамонович.

Солдат:
Благодарю вас за пам'ять.

Цілуються, скрипки грають «камарицкую»; танці; раптом чути барабан.

Солдат:

Ах, Дар'я Івановна, барабан слихатьі
Мні треба в поход ступать.

Дарія Іванівна (цілує його):

Прощайте, Ігнатій Парамонович!

ЯВА ЧЕТВЕРТА

Циган (на коні. Монолог):

Дяги, дяги, забув, батю, дугиі
На ціляв да-ри-да-ти
Бо йду проздравляти.

(До глядачів):

Криця — не лошиця, кремінь — не кобила,
Як біжить, аж дрижить,
Як впаде, то й лежить.

Кобила падає, а з нею і циган у сніг.

ПхуІ Побила б тебе лихая
Та нещаслива година!
Пре, пре, пре, каторжного батька
Скотина.
Щоб тобі ні стрило, ні брило,
Щоб тебе на світі не було!
Один в роті зуб держався,
Да і той тепер у снігу зостався.

(До глядачів):

Панове! Хто хоче, будемо міняти!
Далебі, що її стоїть продати.

(Трохи помовчавши):

Юхто ні шажка, ні копієчки не хоче дати?
А тут-то суча кобила брикуча,
Хоч ребра в її й дуже видно,
Да все ж за год вона роздобріє,
Коли жива буде, боятимуться люди,—
Хутко біга!
(Б'є кобилу батогом і кричить):
До шатра! До шатра! До шатра!
(Кобила підскакує і вибігає).
Ох юсти ж, гости, смаженої капусти,
Хоч би смальцем зашмарувати
Да добре попировати.

ЯВА П'ЯТА

Входить циганча, сик.

Син:

Йди, батько! Мати казала вечерять.

Циган:

А що ж доброго ви там наварили?

Син;

Казала мати: нічого.

Циган:

А хліб же є?

Син:

Де б то взявся? Нема.

Циган:

Так дарма, я тут з людьми добрими погарцюю, а ви вечеряйте собі здорові.

Циганча виходить:

ЯВА ВОСЬМА

Поляк і хлопчик.

Поляк:

А цо тута за галацеї
Нех дзембло везьме гайдамаці!
Їдзь, хлопку, ведзь до мнє кохану,
Я ту краков'яку витанцеваць стану.

(До глядачів):

А цо, панове,
Жеби ви зналі,
Що я встем з дзяда,
Із прадзяда шляхтич уродзони.
Я билем ве Львове,
Билем і в Кракове.
Билем і в Кийове,
Билем і в Варшаво,
Билем і в Полтавє,
Билем і в Богуславє.
Падам до ног ясновельможнего пана! (Називае
прізвище господаря дому).
Зичу здрув'я і многа лята.

ЯВА ДЕВ'ЯТА

Входить полька.

Поляк:

А, як ся маш, моя варшавянко?

Полька:

Будь здрув, мой коханко.
Цілуються. Поляк співав. Обоє танцюють.

Поляк:

Не жалуй, дівчина, барилечки вина,
Бо собі достанеш добрей матки сина.
Хіба бим мусяла в Кракове не биваць,
Жебим я не умяла краковяка співаць.

Під час танців хлопчик виходить з дверей і починав танцювати в присядку за спиною свого пана; той, роблячи па назад, перекидається і кричить, лежачи на підлозі:

А пудзь до дзембла, лайдак,
Батогами забіюі

Підіймається і всі виходять у ту хвилину, коли за сценою лунав пісня:

Да не буде лучще, да не буде краще,
Як у нас да на Україні!

ЯВА ДЕСЯТА

Запорожець.

Входить у червоних шароварах, у повному строю, з люлькою і з булавою, за спиною бандура.

Запорожець (до глядачів):

Гай, гай, панове! Що то як я молод буві
То-то в мене була сила:
...Б'ючи й рука не мліла.

(Над бандурою):

Ой бандуро моя золотая,
Коли б до тебе шинкарка молодая,
Танцював би я з єю до смаку, до сміха.
Одцурався б з нею навіки од лиха.
Бо, бач, як заграю, не один поскаче,
Да к тому весіллю, може, хто й заплаче!..
Я, козак, горілку п'ю, люльку я вживаю,
Є шинкарки в мене, а жінки не маю.
А вас, панове, святками поздоровляю

ЯВА ОДИНАДЦЯТА

Запорожець і Хвеська.

Запорожець:

А, здорова, шинкарко,
Здорова, полтавко,
Як я тебе давно бачив!

Хвеська:

Як бачились у Чигрині,
Да й досі ні.

Запорожець:

Так, Хвесю, так! Любко, голубко моя,
Як бачились у Чигрині,
Да й досі ні.
Поцілуй же мене по знайомості
В крутий мій усокі
От так: цмок!
Тепер потанцюймо!

Скрипка. Танцюють. Після закінчення танцю Хвеська виходить.

ЯВА ШІСТНАДЦЯТА

Входить жидівка.

Жид:

Тепер, Сюро, нум танцювати,
А після горілку перепродавати.

Скрипки. Жид танцює і співає:

Ой-вей-мір, татунюі
Ой-вей-мір, мамуню,
Ой-ой-ой-ой!
Було у нас війська
Чотири тисьонци.
На тим війську сапки
Усе із зайонци.
Ой-вей-мір, татуню,
Ой-вей-мір, мамуню!

(В цей час запорожець стукає, переляканий жид кричить):

Візи, Сюро, до хати,
Гроси ховати,
Бізить гайдамака,
Буде грабовати.

Жидівка виходить.

ЯВА ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

Два чорти. Входять і хочуть взяти запорожця. Одного з них він ловить за хвіст, другий втік. Запорожець тягне чорта за хвіст до світла.

Монолог запорожця:

Ух! Чорт у баклаг влізі
Що се я піймав? Чи се птичка?
Чи перепеличка?
Чи се тая синичка,
Що вона й не дише,
Тільки хвостиком колише?
Глянь, глянь! Яке воно чуднеє
Да далебі, страшнеє:
Очі з п'ятака,
А язик вивалив, мов та собака!

Ось ну лишень, не соромляйся,
Погупцюємо трохи,
Повтікають блохи.

Скрипка. Запорожець, танцює, а чорт стоїть.

А що ж се ти стоїш,
Як кожух замерзлий?

Б'є його булавою.

Переляканий чорт втікав.

(До глядачів):

По сій мові будьте здорові.
Мені приходиться, панове,
З пісні слова не викидать,
А що було, барзо прошу
Об тому лихом не поминать.
Пійду тепер собі в курінь,
Віку доживать.

Виходить.

ЯВА ТРИДЦЯТЬ ПЕРША

Артилерист і Мужик.
Мужик везе гармату.

Артилерист:

Вези, не отговаривайся.

Мужик;

А вже ж бо мені та пушка!

Артилерист стріляв з гармати.

Віват, господа!

Хор (за сценою):

Многая літа! Многая літа!
і т. д.

Завіса опускається.
Полтавська губ., 1860 р.— Маркевич; с. 27—65.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать