Особливості правового статусу працівників сільськогосподарських підприємств кооперативного типу

У процесі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції сільськогосподарські підприємства різних форм власності добровільно об'єднують матеріальні, фінансові й трудові ресурси з метою збільшення виробництва, поліпшення зберігання і переробки продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного та тваринного походження.

Державні й недержавні (приватні, кооперативного й корпоративного типів) сільськогосподарські підприємства здійснюють свою виробничо-господарську діяльність на основі різних форм власності. Суттєві відмінності цих форм власності обумовлюють як особливості правового становища сільськогосподарських підприємств і створюваних ними міжгосподарських формувань, так і правового статусу їх працівників. Питання організації праці, тривалості робочого часу і часу відпочинку, надання вихідних днів і відпусток, застосування заходів заохочення і дисциплінарного впливу, а також інші питання організації праці працівників вирішуються відповідно до чинного трудового законодавства. Однак щодо працівників міжгосподарських підприємств (організацій) певною мірою застосовується і законодавство, що регулює діяльність суб'єктів підприємництва корпоративного і, особливо, кооперативного типу.

Трудові ресурси в міжгосподарських підприємствах (організаціях) формуються за рахунок працівників державних і колективних сільськогосподарських підприємств, які працюють постійно або сезонно, їх взаємовідносини з підприємствами оформляються трудовим договором. При цьому працівники міжгосподарських підприємств і організацій не мають відмінностей у правах та обов'язках незалежно від того, чи працювали вони раніше в державному або колективному сільськогосподарському підприємстві. Це свідчить про те, що за своїм правовим становищем працівники міжгосподарських утворень є просто працівниками і на них поширюється трудове законодавство. Одначе повною мірою це стосується лише постійних працівників міжгосподарських підприємств і організацій. Поряд із ними в міжгосподарських підприємствах (організаціях) і виробничих об'єднаннях у сільському господарстві є специфічні категорії працівників зі змішаним правовим статусом. До них належать члени колективних сільськогосподарських підприємств, направлені за рішенням правління на роботу в міжгосподарські формування. Своєрідність їхнього правового становища полягає в тому, що за ними зберігаються: членство в КСГП (СВК, СпС) І окремі права та обов'язки, передбачені Статутом колективного господарства. Зокрема, вони мають право брати участь в управлінні справами підприємства, членами якого вони є, вибирати та-бути обраними в органи його управління, користуватися присадибною ділянкою, пасовищами, сіножатями, транспортом, культурно-побутовим обслуговуванням та ін. Але на міжгосподарському підприємстві, куди направлено на роботу члена колективного сільськогосподарського підприємства, його за наказом оформляють як звичайного найманого працівника.

Міжгосподарське кооперування сприяє уніфікації правових статусів працівників міжгосподарських підприємств, працівників і членів колективних сільськогосподарських підприємств. При регулюванні трудових відносин у міжгосподарських підприємствах застосовуються міжгалузевий, галузевий, територіальний і локальний види правового регулювання.

Виробнича бригада є первинною ланкою колективу сільськогосподарського підприємства (незалежно від його форми власності та форми господарювання). Вона виступає як самостійний суб'єкт, наділений певними повноваженнями щодо управління трудовим процесом. Як суб'єкт права колектив бригади вступає в організаційно-управлінські відносини з адміністрацією підприємства при вирішенні питань комплектування бригади, плануванні та організації її роботи, оплати і стимулювання праці, підвищення кваліфікації працівників, притягнення до відповідальності порушників трудової дисципліни тощо.

Повноваження колективу виробничої бригади визначаються, передусім, типовими і галузевими положеннями про бригаду, на підставі яких адміністрація, зокрема ДСП, за погодженням із профкомом затверджує місцеві (локальні) положення про бригаду після розгляду їх колективами бригад, а також статтями 252⁶ —252⁸ КЗпП.

Питання про організацію бригади розглядається на зборах її майбутніх членів. Рішення про її створення оформляється протоколом зборів, на підставі якого керівник підприємства видає наказ (розпорядження) про організацію бригади.

Відповідно до ст. 252⁶ КЗпП зарахування в бригаду нових працівників провадиться за згодою її трудового колективу. Однак зарахування працівників, направлених у бригаду для працевлаштування згідно з законодавством (молодих спеціалістів, випускників навчальних закладів системи професійно-технічної освіти, осіб, звільнених від покарання, після примусового лікування і т. д.), є обов'язковим.

Колектив бригади має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу виведення зі складу бригади працівників у разі скорочення її чисельності, невідповідності працівника виконуваній роботі та в інших випадках, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган відповідно до законодавства переводить таких працівників, за їх згодою, на іншу роботу або звільняє у встановленому порядку.

Бригадири обираються на зборах колективів бригад (таємним або відкритим голосуванням) і затверджуються керівником підрозділу, до складу якого входять ці бригади.

Відповідно до ст. 252⁷ КЗпП ко